Архів рубрики: Світ захоплень

В’ЯЗАННЯ, ТО МОЄ ЖИТТЯ

У цьому твердо переконана майстриня-золоті руки, володарка чарівних спиць Ганна Михайлівна Шутка з квітучого та сонячного села Манжелія.
У доробку майстрині цілі стоси в’язаних виробів, ними заповнені всі шафи для одягу в затишній оселі. Коли майстриня почала дивувати нас в’язаними доробками, захопленню не було меж. Наче в бутику хендмейд побували! А господиня все виносила й виносила свої рукотворні сукні, кардигани, костюми та спідниці, блузки та жилети, зв’язані різноманітними вишуканими узорами.
Нитки різних кольорів і відтінків, спиці, натхнення і багато часу – це все, що потрібно пані Ганні для творення.
Здавалося б, в’язанням на сьогодні вже нікого не здивуєш. Адже, майже кожна з нас тримала у руках спиці, багато хто вміє в’язати гачком. Але… Кожна річ зв’язана майстерно, сама по собі викликає захоплення, адже є неповторною, індивідуальною, рукотворною, ексклюзивною. І нехай там кажуть, «та готові схеми», але в’яжеться по них з різними думками, з різним сприйняттям і, зазвичай, кожна майстриня під час роботи додає до готової схеми щось своє – через що й результат вже є неповторним.
Не секрет, що під час в’язання приходить заспокоєння, цей терапевтичний ефект підтвердить кожна жінка, яка захоплюється таким рукоділлям. Ідуть тривожні думки, вся увага направлена на створення візерунка. Умиротворений стан людини, зайнятої цікавою справою, дає можливість привести в порядок нервову систему, що важливо для здоров’я всього організму.

Ганна Шутка, с. Манжелія


– Ця робота мені приносить велике моральне та естетичне задоволення, я цим живу! У день вишиваю, а ввечері в’яжу. Здавалося б, в магазинах зараз величезний вибір одягу для дітей і дорослих, і витрачати час на в’язання не має сенсу… Але наскільки приємно носити те, що зв’язала сама! І приємним є захоплення людей, коли звертають увагу на твоє вбрання, створене власноруч. Я ж, в основному, в’яжу для себе та для свахи, бо ми приблизно однієї статури, тож найкраще знаю свої мірки. Нитки для в’язання купую в магазині на центральному ринку Кременчука, продавці мене там добре знають, тому часто телефонують, коли з’являються якісь цікаві новинки. А ще, діти дарують ниточки на всі свята, бо знають чому я найбільше буду рада.
Ми з чоловіком Анатолієм Івановичем виростили трьох чудових дітей Наталію, Миколу та Олександра, радіємо нашим найкращим у світі онукам, а їх у нас шестеро: Дмитро, Олександр, Іван, Максим, Даша і Маша. Тож є для кого бабусі старатися: в’язати та вишивати. Ось і зараз в’яжу для наймолодшої Машунечки тепленького кардигана, аби моїй крихітці було тепленько восени, – так мовить Ганна Михайлівна про своє захоплення.
Та майстриня не тільки в’яже спицями, а ще й напрочуд гарно вишиває бісером. Оживають на її картинах лики святих, мальовнича природа, неповторні квіти та натюрморти, які вона з задоволенням дарує своїм найріднішим та друзям. Усі її шедеври несуть у собі тепло рук та безмежну любов жінки, адже вони створені з душею, насолодою та натхненням.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ВСІМ ДОЛЮ ВИШИЛА ВОНА, ВСІХ НА ДОБРО БЛАГОСЛОВИЛА, В ЇЇ ДУШІ ЛЮБОВ ОДНА, В ЇЇ РУКАХ – ТАЛАНТУ СИЛА!

У мальовничій Пронозівці, де люди привітні й хороші, господарі славні й господині гарні, мешкає талановита майстриня-вишивальниця Марія Григорівна Скрипник.
Коли завітали до оселі пані Марії, то скрізь милували очі вишиті подушки, серветки, рушники, картини, навіть вигаптуваний годинник… Видно, що в хаті живе майстриня. Нитка за ниткою, акуратно покладені хрестиком, оживають на білосніжному полотні то жовтогарячими соняхами, то ніжними пелюстками троянд, то пейзажами в різні пори року.

Марія Скрипник, с. Пронозівка
Вишивані доробки пані Марії

Майстриня розповідає, що вишивання для неї, наче бальзам на душу:
– Коли важко на душі, сум лежить на серці, беру в руки полотно, голку з ниткою і сную на ньому хрестики. А хрестик до хрестика – ось і кавіточка, а ось – і мережечка. Тоді заспокоююсь, тягар вмить злітає з плечей, враз піднімається настрій. А іноді спогади ятрять душу, як чотирьох діток піднімала на ноги, як 8 років тому тяжко захворів чоловік та помер. Наймолодшому синові тоді було всього лиш 15 років…
До речі, Марія Григорівна в свій час навчалася у Крюківському професійному училищі №5, за фахом – вишивальниця. Після його закінчення довгий час працювала у вишивальному цеху швейної фабрики «Полтавчанка» (с-ще Градизьк). Та й як пані Марії не любити те дивовижне ремесло, бо вишивала з самісінького дитинства, цю любов до хрестиків на білосніжному полотні передала їй матуся Катерина Василівна. Тож це тяжіння до прекрасного в донечки від мами.
А своїми вишитими шедеврами Марія Григорівна може пишатися, бо створює їх з особливою любов’ю. У вишивання вона вкладає всю свою душу, не шкодує ні часу, ні сил. Немало значить у цій роботі правильний підбір кольорів, тоді вишивка виходить просто неперевершеною.
Скільки ж всього вишили за життя її натруджені руки – не перелічити! Та найбільше, за словами майстрині, їй подобається вишивати весільні рушники. Для всіх своїх чотирьох діток їх вишила, вклавши в цей процес всю любов і ніжність, світлі материнські почуття. Мріє створити рушники на щастя, на долю для своїх онуків, а їх у бабусі шестеро!
Роботи в селі завжди вистачає, іноді пізно ввечері Марія, попоравши своє нехитре господарство та попрацювавши на городі повертається в хату, але якою б втомленою не була, ще бере голку з ниткою в руки і все ж кілька хрестиків мусить покласти на полотно.
Та тільки скаржиться жінка, що й руки вже не такі вправні і не так швидко пурхають над полотном, як раніше, і очі не такі зіркі, та все ж іноді може сидіти майстриня і до пізньої ночі, тільки б закінчити і глянути на кінцевий результат. Втомлена, але щаслива лягає і думає, яку нову роботу розпочинати вранці? Аби слід на землі лишити вічний, слід, вишитий на полотні…
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

МАЙСТРИНЯ З БІСЕРОПЛЕТІННЯ, ПИСАНКАРСТВА… І НЕ ТІЛЬКИ

Кожна людина наділена даром Божим. І чим швидше вона розкриє цей дар, тим раніше наповнить своє життя улюбленою справою, прикрасить цей світ своєю творчістю, дасть можливість оточуючим милуватися справжнім витвором своїх талановитих рук, бо найбільше щастя на землі – це коли твоя майстерність приносить задоволення іншим і примножує добро на землі…

Народна майстриня Наталія Жевнєрова
Гуртківець Нікіта БРОВКО
Онучка Даніела з власним виробом
Наталія Жевнєрова зі своїми учнями

Проживає у с.Максимівка Піщанської об’єднаної територіальної громади надзвичайно талановита і творча жінка, організатор культурно-дозвілевої діяльності Максимівського СБК Наталія Яківна Жевнєрова. Вона досконало володіє майстерністю з бісероплетіння, писанкарства, вишивки хрестиком, а ще виготовляє ляльки-мотанки та ляльки-ростовки для фотозон, приурочених до різноманітних свят. Але цікавим є той факт, що до 2012 року майбутня майстриня жодним із цих видів мистецтв взагалі не займалася. Новий етап у її біографії розпочався лише дев’ять років тому, та за цей зовсім невеличкий проміжок часу її активної творчої діяльності Наталія Яківна встигла зробити стільки, чого іншим не вдавалося за все життя. Своєму таланту, як говорить нині народна майстриня, вона завдячує своїй бабусі по материнській лінії Наталії Наумівні Чередник, яка займалася ткацтвом та вишиванням, а також матусі Любові Яківні Мулявці, яка теж мала неабиякий хист до вишивання. Тож і не дивно, що в їхньої доньки та онучки через кілька років теж проявився талант до народного мистецтва.
Наталія Яківна Жевнєрова розпочинала свою активну творчу діяльність у місцевому Будинку дитячої та юнацької творчості, де була керівником гуртка з бісероплетіння. Нанизуючи крихітні різнокольорові бісеринки на нитку, вона разом зі своїми учнями створювала чудернацькі витвори, що захоплювали своїм різнобарв’ям та тематикою. Бісероплетіння – це не тільки красиве, а й корисне мистецтво для дитини, бо розвиває їхню уяву, фантазію та творчі здібності. І до цього часу її учні із вдячністю згадують цікаві заняття зі своїм керівником, адже вони власними руками створювали оригінальні вироби з бісеру, проявляючи при цьому неабияку фантазію.
Та не тільки бісероплетінням захоплюється ця надзвичайно талановита жінка. Одне із її улюблених занять – писанкарство, адже кожна писанка – це ніби маленький неповторний світ. Ще Олександр Довженко писав, що «…. писанка – це неповторне багатство… Його треба берегти, як безцінний скарб! Нам слід пишатися ним перед світом!». То ж не випадково писанку здавна вважали одним із найголовніших надбань української культури. Як говорить пані Наталія, основам писанкарства вона навчалася у Полтаві, у відомої майстрині, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва Галини Степанівни Педяш. Одного майстер-класу з писанкарства, проведеного майстринею від Бога, знадобилося Наталії Яківні, аби опанувати цю справу. Далі вона вчилася самостійно, бо цей вид народного мистецтва вона просто обожнює. Зараз Наталія Жевнєрова навчає писанкарству вже своїх талановитих учнів і проводить майстер-класи для всіх бажаючих опанувати це мистецтво.
– Майстер-класи з писанкарства дуже актуальні напередодні Великодніх свят, тож проводжу їх для мешканців громади в Ялинцях, Недогарках, Максимівці. Дуже приємно, що з кожним роком зростає кількість бажаючих опанувати це мистецтво, – говорить майстриня з писанкарства Наталія Жевнєрова.
Вона дуже гордиться своїми учнями, особливо шестикласниками Діаною Кулаковою та Нікітою Бровком, які є найактивнішими серед всіх її вихованців, а також випускниками навчальних закладів, які хоч і закінчили школу, та все одно продовжують у свій вільний час відвідувати заняття улюблених гуртків. Крім цього, Наталія Жевнєрова проводить ще й цікаві заняття з народознавства у Максимівському та Недогарківському ліцеях, закладі дошкільної освіти «Веселка».
Ще одним захопленням талановитої самобутньої майстрині є виготовлення ляльки-мотанки, що є одним із найпоширеніших предметів-оберегів на території України. Ще в давні часи лялька-мотанка була не просто предметом для дитячих ігор, а, зроблена власними руками, одягнена у все домашнє, вона містила потужну енергетику матусі, яка, вкладаючи в іграшку свою душу, з любов’ю виготовляла її для своєї дитини, аби вона оберігала її від всіляких негараздів. Особливо Наталія Яківна полюбляє працювати над виготовленням ляльки-ростовки, які згодом знаходять широке використання у фотозонах, приурочених до різноманітних святкових заходів. Разом зі своїми учнями знана майстриня вкладає всю свою душу у їх виготовлення, то ж і виходять вони у них гарні і веселі.
Від пані Наталії дізналися, що її лялька-мотанка є навіть на Житомирщині, в Центрі української культури та етнографії. Так, в серпні 2019 року у с.Студениця Глибочицької ОТГ пройшов перший український етнічний фестиваль «Оберіг студеної води», в рамках якого тут відбулося відкриття Центру української культури та етнографії в найстарішій сільській хаті, якій вже понад 120 років. У цій хатині, серед численних експонатів з багатьох регіонів України, своє місце займає і лялька-мотанка Наталії Жевнєрової, яка ввібрала в себе весь колорит та народні традиції нашої славної Полтавщини.
Сьогодні народна майстриня має чимало учнів, які дуже хочуть опанувати мистецтво бісероплетіння, писанкарства, виготовлення ляльки-мотанки та вишивку хрестиком, якою вона теж вміло володіє. У числі її учнів – молодша і старша групи у с.Максимівка і стільки ж у с.Недогарки, а це більше 40 дітей. Кожному з них вона віддає любов свого серця і приділяє неабияку увагу, аби навчити гуртківців тому, що вміє сама.
За дев’ять років своєї активної творчої діяльності, Наталія Жевнєрова має чимало нагород за почесні призові місця, здобуті на різноманітних престижних фестивалях і конкурсах – це дипломи, почесні грамоти та подяки. Вона успішно продовжує працювати і вдосконалювати свою майстерність, аби порадувати численних поціновувачів свого самобутнього мистецтва. До речі, всі ідеї її неперевершеної творчості не запозичені з мережі Інтернет, а ідуть від самісінької її душі і серця, виплекані з добром і любов’ю.
Розповідаючи про своє дев’ятирічне захоплення народним мистецтвом, Наталія Жевнєрова говорить слова вдячності на адресу талановитої поетеси із Кременчука, своєї подруги Тамари Марківни Васильєвої, яка допомогла розкритися її таланту, завжди і всюди підтримувала всі її починання. Їхня тісна співпраця продовжується, адже ці дві надзвичайно талановиті жінки є прикладом для наслідування тим, хто по-справжньому закоханий у поезію та мріє опанувати народне мистецтво.
Крім улюбленого заняття, без якого Наталія Яківна вже аж ніяк себе не уявляє, вона обожнює свою родину, яка її завжди підтримує і додає сил створювати справжні шедеври – це донька Тетяна, яка працює психологом у Максимівському ліцеї, та дві любі онучки – семикласниця Даніела та третьокласниця Мілана. Вони – її гордість і надія, теж надзвичайно талановиті і цікавляться мистецтвом, яким займається їхня бабуся.
Тож хай щастить Вам, шановна Наталіє Яківно, у Вашому насиченому творчому житті, зичимо Вам нової наснаги і підкорення нових висот, самобутніх і оригінальних витворів, які не тільки радуватимуть зір, а й душу, вчитимуть помічати і цінувати прекрасне. Успіхів Вам у всіх починаннях, творчих здобутків і перемог!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з особистого архіву
Наталії ЖЕВНЄРОВОЇ.

РОДИННИЙ ВОКАЛЬНИЙ ГУРТ «БАРВІНОК» – ДЖЕРЕЛО НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ, НАТХНЕННЯ ТА ПОЗИТИВУ

Творчий шлях вокального гурту «Барвінок» Вільнотерешківського сільського Будинку культури вимірюється довжиною у 15 років. Весь цей час гурт радує колоритною творчістю своїх поціновувачів, а їх, до слова сказати, чимало. І не тільки у рідному селі Вільна Терешківка, а й у всьому Кременчуцькому районі та за його межами.
Про історію створення гурту, його учасників та репертуар розмову веду з керівником та солісткою цього чудового колективу Валентиною Анатоліївною Ступак, основним місцем роботи якої є відділ освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради.
Валентина Анатоліївна розповіла, що вона народилася у дуже співучій родині Тетяни Миколаївни та Анатолія Івановича Нечипоруків, де крім Валентини виховувалися ще донечки Наталія і Оксана. Всіх природа наділила чудовими голосами та музичним слухом. Часто родиною вони співали українських народних та сучасних пісень. Сестри Наталія та Оксана співали лише вдома, а от Валентина з дитинства була активною учасницею як шкільних, так і сільських концертних заходів, не соромилася сцени і впевнено себе там почувала. Часто талановиту дівчину запрошували виступати на сцені Вільнотерешківського сільського Будинку культури як солістку.
Валентина Анатоліївна пригадує, як у 2006 році перед районним святом, що було приурочене до дня родини, їй зателефонувала директор Вільнотерешківського сільського Будинку культури Наталія Миколаївна Дзьох і запропонувала родиною заспівати якусь українську пісню. Нечипоруки порадилися і погодилися.
Виступ відбувся у Піщанському Будинку культури, під музичний супровід, у складі Тетяни Миколаївни, Анатолія Івановича і Валентини. Він був успішним, глядачі тепло вітали колектив бурхливими оплесками. Через пів року директор Будинку культури запропонувала Нечипорукам створити родинний гурт. На сімейні раді вирішили назвати його символічно – «Барвінок», бо саме ця рослина вічно зелена, вічно молода і гарно квітує. Тому мріяли аби й колектив та його творчість довго радували своїх прихильників, несучи в маси українську пісню та культуру рідного краю. Так народився родинний вокальний гурт «Барвінок» Вільнотерешківського сільського Будинку культури.
Згодом до гурту приєдналася рідна сестра Тетяни Миколаївни, Наталія Миколаївна Волочай і колектив з тріо перетворився на квартет.
За роки своєї творчої діяльності родинний вокальний гурт «Барвінок» мав чимало виступів у рідному селі, демонстрував свою майстерність на районних святах. У репертуарі колективу чимало українських народних пісень, пісень у сучасній обробці – веселих жартівливих, обрядових, ліричних, героїчних та ін. Неодноразово колектив брав участь у різноманітних конкурсах та повертався додому з перемогами. Співучу родину запам’ятали організатори заходів, адже їхні колоритні виступи завжди дуже тепло, щиро, бурхливими оплесками зустрічають глядачі.
Валентина Ступак розповіла, що гурт брав участь в обласному фестивалі-конкурсі сімейних колективів «Роде наш красний», що проводився у с.Шишаки. Там гурт «Барвінок» було відзначено Дипломом ІІІ ступеня. Саме там вперше перед широкою аудиторією виступила й донька Валентини Анатоліївни – Олександра Ступак. Тоді дівчинці було лише 3 рочки, але вона вже мала чудовий голос і не просто доповнювала колектив, а співала разом з дорослими. Можливо, саме цим і підкорила членів прискіпливого журі. Зараз шестирічна Саша є солісткою Вільнотерешківського сільського Будинку культури, продовжувачкою народних традицій і активною учасницею родинного вокального гурту «Барвінок».
Карантинні заходи, запроваджені у державі в зв’язку з поширенням COVID-19, обмежили концертні виступи творчих колективів. Але гурт «Барвінок» у цей час працював над вдосконаленням репертуару, завдяки молодому, творчому директору Вільнотерешківського Будинку культури Лілії Олексіївні Мулявці, брав участь в онлайн конкурсах, проводив дистанційні концерти для жителів громади, розміщуючи відеозаписи на Facebook сторінці Вільнотерешківського сільського Будинку культури.
За 15 років своєї діяльності родинний вокальний гурт «Барвінок» має чимало нагород, грамот та дипломів за свою творчість, якою дарує радість та позитив глядачам. Гурт практикує і акапельні виступи, які особливо тепло сприймаються поціновувачами їхнього таланту. У репертуарі гурту є чимало народних, старовинних пісень, є українські пісні у сучасній обробці. Тому на своїх виступах гурт підбирає репертуар для різної категорії шанувальників. Є такі пісні, слова до яких потрібно записувати і заздалегідь вивчати, бо вони маловідомі. Але, ввівши таку пісню у свій репертуар, колектив береже її і поширює.
Нещодавно гурт взяв участь у великій концертній програмі Піщанської громади, підготовленій з нагоди свята Івана Купала.
Валентина Анатоліївна розповіла, що учасники родинного вокального гурту «Барвінок» входять до складу народного аматорського хору «Дніпровські зорі», що діє при Власівському селищному Будинку культури. Цей колектив налічує біля 30 учасників. Хор «Дніпровські зорі» є переможцем Всеукраїнського вокального конкурсу «Калиновий спів». Цьогоріч конкурс проводився дистанційно, Анатолій Іванович Нечипорук був солістом хору. Виступ колективу був гідно оцінений журі, за що отримали нагороду – Диплом ІІ ступеня.
– Наш родинний вокальний гурт свято береже традиції і культуру українського народу. Ми підтримуємо зв’язок між хорами, областями, збираємо пісні, часто маловідомі, запозичуємо їх у своїх колег і переспівуємо, аби народна пісня жила та поширювалася Україною, – говорить Валентина Ступак.
Для нашого народу пісня завжди була стежиною, що вела по життю від народження, до останнього дня. Пісня – це наша душа, що пронеслася крізь віки і не загинула, не розтанула у плині часу, а оселилася в пам’яті багатьох людей, тривожачи серце своїми чуттями, торкаючись струн душі.
Тож нехай живе українська пісня завдяки таким народним виконавцям, як родинний вокальний гурт «Барвінок». Нехай за плечима цього колективу буде ще багато чудових виступів та творчих перемог, а його учасники не тільки дарують радість та приємні емоції глядачам, а й будуть щасливі своєю працею, родинним благополуччям та особистими життєвими успіхами.
Фото з особистого архіву родинного вокального гурту «Барвінок».

ТАМАРА ВАСИЛЬЄВА – ПОЕТЕСА, ЯКА ПИШЕ СЕРЦЕМ І ДУШЕЮ

Нещодавно мені випало щастя познайомитися з чудовою жінкою, цікавою співрозмовницею і неймовірно талановитою поетесою Тамарою Марківною Васильєвою. Тамара Марківна проживає у Кременчуці, нині трудиться у відділі освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради.
Розповідаючи про свій життєвий шлях, Тамара Марківна повідала, що народилася вона в чудовому Поліському краї, у мальовничому селі Куліші Ємільчинського району Житомирської області, в родині вчителя-філолога Марії Іларіонівни Плисак, яка понад 38 років свого життя віддала педагогічній праці.
У школі Тамариними улюбленими предметами були біологія, хімія, російська література, дівчина росла старанною, відповідальною, допитливою, добре навчалася. Читати поезію любила завжди, знаходила вірші до душі у журналі «Юность», який родина передплачувала, в бібліотечних книгах.
По закінченні Кулішівської школи Тамара Плисак пішла стежиною свого старшого брата Анатолія, вступивши на природничий факультет Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Саме в інституті у неї яскраво проявилися лідерські якості та творчі нахили, їй довірили бути старостою групи.
Після закінчення інституту, Тамара Марківна за розподілом поїхала у с.Бараші рідного Ємільчинського району і плідно працювала 5 років на посаді вчителя біології, була організатором позакласної та позашкільної роботи Барашівської школи. Й до тепер жінка з теплом та любов’ю згадує ті роки, своїх колег-наставників, перших учнів.
У 1991 році Тамара Марківна Васильєва разом з родиною переїхала до м. Кременчук. Розпочала роботу в районному Будинку дитячої та юнацької творчості на посаді методиста, у 2002 році її було призначено на посаду директора закладу. Саме на цій посаді розкрилися всі здібності і таланти Тамари Марківни. Вона плідно поєднувала керівну роботу з педагогічною – очолювала туристичний гурток. На творчому рахунку її вихованців є численні перемоги в змаганнях різних рівнів, цікаві туристично-краєзнавчі експедиції та подорожі. Вона завжди була невтомним організатором, автором креативних ідей та задумів, оптимістом, заряджала оточуючих енергією та позитивом.
Перший свій вірш Тамара Васильєва написала ще у шкільні роки, у пору першої закоханості. У 2012 році в Будинку дитячої та юнацької творчості вона заснувала літературну вітальню «Передзвони», де часто відбувалися творчі зустрічі з поетами не тільки Кременчуччини, а й усієї України. Жінка говорить, що обожнює вірші Наталії Баклай, вони наскільки багатогранні, що під будь-який настрій можна знайти поезію до душі. У 2012 році Тамара Марківна відкрила для себе поезії Олексія Тичка з м.Городище Черкаської області, члена Національної спілки письменників України, автора трьох та співавтора більше 10 поетичних збірок. Саме він став її першим поетом-наставником. Олексій Тичко заснував сайт «Натхнення», де численна письменницька спільнота України публікувала свої твори. На поетичному сайті «Натхнення» опублікувала свої перші вірші і Тамара Васильєва, отримавши схвальні відгуки як від Олексія Тичка, так і від інших іменитих літераторів.
Першим друкованим виданням поетеси стала колективна збірка «Натхнення», видана у 2013 році в м. Кременчук, до якої ввійшли твори учасників сайту «Натхнення». Упорядником збірки стала Тамара Васильєва.
Згодом, у тому ж таки 2013 році, світ побачила перша власна збірка віршів Тамари Васильєвої «Сорок вісім кроків». Ця збірка має символічну назву, адже кожний крок дорівнює року прожитого життя авторки. Презентація збірки відбулася у Кременчуці, на неї з’їхалися друзі, поети та прозаїки з усієї України.
У передмові до цієї збірки Олексій Тичко написав: «З Тамарою Васильєвою познайомилися випадково в Інтернеті. Відразу відчув, що людина закохана в поезію. За короткий термін Тамара встигла те, на що у других ідуть десятиліття. З категорії читача перейшла у поетеси. Буквально увірвалася в творчо-поетичні процеси, «на ходу» опановуючи ази римотворення».
На жаль, на 59 році життя Олексій Тичко покинув цей світ…
Корисним для Тамари Марківни було і знайомство з відомим українським письменником, публіцистом, громадським та державним діячем, видавцем Володимиром Федоровичем Шовкошитним. Саме у його видавництві у 2014 році побачила світ друга збірка поетеси «Колекція дум». Про цю збірку та її автора Володимир Шовкошитний сказав так: «Колекція дум» – це зразок первісно чистої поезії, яка густо заселена волошками й ромашками, полинами й чебрецями, буслами й солов’ями, криницями й колодязьними журавлями, непідробним ліризмом і справжніми людськими почуттями! Це – поезія водночас народна й інтелектуальна, традиційна й модернова, вона уквітчана алегоричністю й образністю, витонченим відчуттям слова, розмаїттям форми й оригінальністю стилістики».
У 2016 році Тамара Васильєва стала членом Спілки літераторів Кременчука «Славутич». Чимало років головою спілки був земляк поетеси, письменник Олег Федотович Головко, нині, на жаль, покійний. Зараз спілку очолює Ірина Чередник.
У 2019 році Тамара Марківна взяла участь в першому літературно-мистецькому фестивалі ім. Всеволода Нестайка і отримала Диплом лауреата І ступеня в номінації «Пісенна лірика». Того ж року жінка стала дипломантом Х літературно-мистецького фестивалю «Розстріляна молодість», що проводився у м. Житомир.
У 2019 році світ побачила третя збірка творів Тамари Васильєвої «Мамина хустка», присвячена її мамі Марії Іларіонівні. Ця збірочка – духовний скарб автора, в якій вона тепло та щиро звертається до матусі, сумує за нею, висловлює власні переживання про майбутнє рідних, країни, говорить про тих, хто ціною власного здоров’я і життя боронить Україну від агресора на сході держави. Крім чудових поезій у цій збірочці є і прозово-публіцистичні твори автора.
Тамара Марківна презентувала «Мамину хустку» в Кременчуці та в Ємільчинському районі, створивши своєрідний місток між дорогими її серцю людьми та краями. Після цього збірка «Мамина хустка» покликала поетесу в мандри країною і додала нового визнання на різних літературно-мистецьких заходах. Тамара Васильєва отримала Диплом лауреата ХХ загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», що проходив у серпні 2019 року в м. Одеса, Диплом лауреата премії ім. Василя Юхимовича вона отримала і на Всеукраїнському літературно-мистецькому святі «Просто на Покрову». На Всеукраїнському літературно-мистецькому фестивалі ім. Василя Скуратівського «До Василя» вона нагороджена грамотами за ІІ місце у номінації «Крига», ІІІ місце у номінації «Поезія», за майстерність у номінації «Корінь і крона».
Тамара Васильєва є співавтором колективних збірок «Осінь у камуфляжі» (2014 р.), «Рудик» (2015 р.), «Поетична топоніміка» (2016 р.), «Він, Вона і війна» (2016 р.), електронних збірок Всеукраїнського освітньо-культурного проєкту «Рідний край у словах і барвах» (2016 р.) та поезій «Мальви для героя» (2019 р.).
Тамара Васильєва співавтор збірки оповідань, нарисів і статей про Героїв-кременчужан, загиблих у зоні АТО «Ангели світла» (2017 р.).
Влітку 2019 року Тамара Марківна з учасниками Білецьківського гуртка пішохідного туризму побували в с.Хоменці Роменського району Сумської області, на батьківщині загиблого Героя-кременчужанина Юрія Дудки. Родина Дудків втратила на війні двох синів – Юрія і Володимира. Їхня історія лягла в основу оповідання «Сни і реальність», яке Тамара Васильєва подала на конкурс оповідань «Open World». До складу журі конкурсу входили відомі письменники та видавці брати Дмитро та Віталій Капранови, вони високо оцінили оповідання і Тамара Марківна отримала Диплом переможця в номінації «Твори про вихідців та події Сумщини». Лише 6 творів із 594 отримали такий статус. За ініціативи засновника конкурсу американського митця Аддісона Хоффмана кращі твори будуть перекладені англійською мовою і опублікуються у США, також світ побачить збірка оповідань українською та англійською мовами.
У творчому доробку поетеси є низка мелодійних пісень. Пісня «Кременчуцький край» на музику місцевого композитора Олександра Левицького стала візитівкою Кременчуцького району. Близько десяти її чудових поезій поклав на музику композитор з Чернігівщини Віктор Охріменко. Пісня «Я сплету вінок» має два варіанти виконання, оскільки музику до твору написали два різних композитори.
Багаторічна співпраця склалася у Тамари Марківни з львівським художником Віктором Курилом, який проілюстрував дві збірки поетеси.


У Тамари Васильєвої вже є напрацювання на четверту авторську збірку «Перетворення». Хочеться вірити, що за підтримки поціновувачів таланту Тамари Марківни, спонсорів та меценатів, незабаром вона побачить світ.
Величезною душевною травмою для директора та всього трудового колективу була звістка про призупинення функціонування Будинку дитячої та юнацької творчості Кременчуцької районної ради Полтавської області з січня 2021 року, якому було віддано багато років творчої праці, душевного неспокою, сили, здоров’я, педагогічної майстерності. У липні 2021 року закладу виповилося б 65 років… Та життя продовжується. Нині Тамара Васильєва трудиться спеціалістом відділу освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради, курує виховну роботу навчальних закладів громади та займається рядом інших пинань.
Гордістю та втіхою Тамари Марківни є донька Олена, яка здобула освіту перекладача й прокладає свій професійний та життєвий шлях. Нещодавнє народження чудового хлопчика Богданчика зробило щасливими не тільки Олену з чоловіком Максимом, а й Тамару Марківну, у якої з’явився новий життєвий статус – щасливої бабусі.
Шановна Тамаро Марківно, хай щастить Вам у житті, нехай близькі завжди Вас радують своїми життєвими та професійними успіхами, здоров’я ніколи не підводить, а творче натхнення супроводжує на всіх стежках і дорогах. Ваші вірші – справжні скарби, які заставляють душу відчувати, співпереживати, надихають і підносять до вершин досконалості.
Сподіваюся, що читачам газети «Зоря Придніпров’я» припадуть до душі твори Тамари Васильєвої, що йдуть від самісінького серця і душі автора.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ВОНИ ДАРУЮТЬ РАДІСТЬ І МОРЕ ПИЗИТИВУ

При Піщанському центрі культури і дозвілля діє чимало успішних і надзвичайно талановитих творчих колективів, учасники яких радують своїх глядачів неймовірними виступами та святковими концертними програмами. У їх числі – зразковий цирковий колектив «Арлекін», який дуже люблять його віддані шанувальники і завжди з нетерпінням чекають на виступи юних артистів. Цьому творчому колективу 12 років, весь цей час його незмінним керівником є надзвичайно завзята і енергійна, талановита і креативна Ірина Михайлівна Томурко, яка всі свої знання, вміння та величезний досвід роботи передає юним вихованцям. Її надійний помічник і права рука – балетмейстер, майстер спорту з художньої гімнастики Маргарита Ігорівна Калініченко, теж надзвичайно талановита і креативна, сповна віддана улюбленій справі, а ще – донька Ірини Михайлівни. Вони вдвох докладають неймовірних зусиль, аби очолюваний ними колектив гордо ніс високе звання зразкового циркового.

Керівник Ірина ТОМУРКО та балетмейстер Маргарита КАЛІНІЧЕНКО зі зразковим
цирковим колективом «АРЛЕКІН»
Юні, талановиті і неперевершені циркові артисти завжди дарують гарний настрій та неповторні емоції

Офіційна дата народження циркового колективу «Арлекін» – 11 жовтня 2008 року. Спочатку, як згадує його художній керівник Ірина Томурко, у ньому налічувалося сім діток, згодом їхня кількість постійно зростала. Нині у колективі більше 50 учасників – надзвичайно талановитих та успішних, які із неабияким завзяттям відвідують численні репетиції, постійно вдосконалюють свою виконавську майстерність, аби згодом дарувати своїм шанувальникам море позитиву та радісних емоцій.
– Наш цирковий колектив дуже дружний, гарний, надійний і напрочуд талановитий. Всі його учасники надзвичайно старанні і відповідальні, з ними легко і приємно працювати, – так говорить про своїх вихованців Ірина Михайлівна Томурко.
До складу зразкового циркового колективу «Арлекін» входять дві групи – підготовча та основна, учасники яких з м.Кременчук, сіл Максимівка, Гориславці, Ялинці. Репетиції проводяться п’ять разів у тиждень, вихованці підготовчої групи тренуються по дві години, а основної – на годину більше. Як розповіла художній керівник Ірина Томурко, у репертуарі циркового колективу «Арлекін» 24 номери, які гарно відпрацьовані і повністю готові для показів перед глядачами. Програма колективу багатожанрова – це і партерна гімнастика, еквілібристика, жонглювання, повітряна гімнастика тощо. То ж у глядачів, хто бачив їхні виступи хоча б один раз, подих захоплювало від величезної майстерності та вміння юних циркових артистів та трюків, які вони виконують на сцені.

Як розповіла Ірина Михайлівна Томурко, про оригінальні і яскраві костюми, в яких виступають юні артисти, в основному дбають батьки. У колективу є свій фонд, з якого вони виділяють кошти для придбання найнеобхіднішого. Про забезпечення транспортом для участі у конкурсах та гастролей дбає Піщанський сільський голова Олександр Петрович Краплина, за що йому щиро вдячні керівник циркового колективу, його учасники та батьки.
Зараз Ірина Михайлівна Томурко і Маргарита Ігорівна Калініченко зі своїм зразковим цирковим колективом «Арлекін» зайняті підготовкою масового акробатичного номера за участі 22 своїх вихованців. До листопада номер буде підготовлено для показу глядачам, то ж вони знову матимуть змогу насолоджуватися виступами цього неймовірно талановитого колективу.
12-річчя «Арлекіна» – це щоденна виснажлива праця і маленька перемога щодня, величезна кількість виступів, безсонні ночі і тривалі репетиції, результатом яких є шалена любов публіки і ціла низка грамот та нагород, отриманих вихованцями колективу на різноманітних конкурсах та фестивалях. Без цього творчого колективу не обходиться жодне свято, жодна концертна програма, адже він є окрасою будь-якого святкового заходу.
5 червня учасники зразкового циркового колективу «Арлекін» подарували справжнє свято для своїх шанувальників – цього дня в приміщенні Піщанського центру культури і дозвілля відбувся їхній звітний концерт, на якому вони вже вкотре продемонстрували свою неабияку циркову майстерність.

12 червня «Арлекін» додав у свою скарбничку ще одну чергову перемогу. Цього дня у м.Дніпро відбувся VІІІ Всеукраїнський творчо-мистецький фестиваль-конкурс «Планета зірок», у якому взяли участь більше 500 учасників – це творчі самодіяльні та професійні колективи, окремі виконавці в різних номінаціях з багатьох міст. Номери зразкового циркового колективу «Арлекін» «Веселі скакалки» та «Еквілібр на тростинах» отримали Гран-прі фестивалю, з чим ми його і вітаємо! Хай щастить вам і надалі, юні, талановиті, перспективні! Гучних і тріумфальних вам перемог, успіхів, здобутків та підкорення нових циркових вершин!
Фото з архіву зразкового
циркового колективу «Арлекін».

ХАЙ ТЕЧУТЬ МЕДОВІ РІКИ, А СИЛА Й ЗДОРОВ’Я БУДУТЬ ДОВІКУ!

Те, що мед їли чи куштували всі – сумніву немає, і кожен, мабуть, знає, що цей духмяний нектар не лише чудовий замінник солодощів, а й хороший лікар при застуді чи інших хворобах. Він багатий корисними мінералами: магнієм, залізом, калієм, кальцієм, натрієм, хлором та сіркою, насичений багатьма вітамінами та каротином. Цим продуктом ми можемо смакувати завдяки трудівницям-бджілкам, а також «солодким майстрам»-пасічникам. З одним із них ми нещодавно познайомилися, завітавши в мальовниче село Горби Градизької ОТГ.
«Солодкий майстер» Володимир Григорович Шенгер – пасічник із досвідом, адже більше 30 років свого життя віддав улюбленій справі. Бджілки для нього – це не захоплення, це сенс його життя. Тільки-но пригріє весняне сонечко, Володимир Григорович одразу біжить на свою пасіку. І хоча робота з комахами не «мед», бо доводиться самому трудитися, як бджілка, зранку до ночі, однак всі клопоти господарю в радість!
А взявся пасічникувати Володимир Григорович 30 років тому. Наставником його та першим порадником був тесть Іван Григорович Трембач, у якого була пасіка та досвід догляду за нею. З роками чоловік опанував всі премудрості справи, читав відповідну літературу, спілкуватися з іншими пасічниками, дещо приходило з досвідом і поступово пасіка його розширювалась. На сьогоднішній день має 50 вуликів.

За улюбленою справою


Володимир Шенгер пригадує, що з юності мріяв мати пасіку. Він народився і виріс у селі Горби, після школи здобув спеціальність токаря в одному з профтехучилищ Кременчука. Далі була служба в армії, яку ніс недалеко від дому – у м.Полтава. А після служби поїхав Володимир у пошуках заробітків аж на північ колись великого Радянського Союзу, трудився на буровій, але через два роки повернувся додому, в рідну Україну та наймиліші серцю Горби.

Володимир та Любов ШЕНГЕРИ


У рідному селі і долю свою зустрів – Любов Іванівну, яка стала йому люблячою дружиною та хорошою господинею їхнього затишного сімейного гніздечка. Ошатні клумби, декоративні елементи на них, облаштування будинку – це все витвори її працьовитих рук. А ще на ній – вся домашня робота, господарство та город. Гордістю та надією Любові Іванівни і Володимира Григоровича Шенгерів є сини Богдан та Руслан. Молодший Руслан проживає у Кременчуці, а старший Богдан – з батьками, допомагає господарювати на земельних наділах. Нещодавно Богдан власноруч збудував для пасіки навіс, розширивши територію для розміщення бджолярських інструментів, бо приміщення, збудоване у свій час дідусем Іваном Григоровичем, вже стало затісне для цього.
Більшість робіт з догляду за пасікою чоловік виконує самостійно – і вулики майструє, і рамки виготовляє, є в нього деревообробний станок на якому чоловік працює (хоча кілька років тому сильно травмував руку). Має весь необхідний для догляду за пасікою інвентар, причеп для вивозу вуликів у місця медозбору.
– Головне у справі бджільництва – це любов до бджіл, – говорить пан Володмир. – Працюючи біля них, я не втомлююся, я – відпочиваю. Отримую неймовірне задоволення від медового запаху та ледь чутного гудіння смугастих. Хто займається бджільництвом, той знає, що всю роботу необхідно виконувати вчасно. Наприклад, в період цвітіння необхідно вчасно підставити рамки, розширити гніздо чи виконати іншу якусь роботу. Тож можу з впевненістю сказати, що бджільництво дисциплінує і робить людину більш відповідальнішою.
За сумлінну працю комахи-трудівниці віддячують господарю цілющим медом. До речі, Володимир Шенгер ніколи не підгодовує бджіл цукром, завжди залишає їм достатньо меду, качає лише верхні підставні рамки і робить це лише раз у рік. Хімічні засоби для боротьби із хворобами вживає з великою обережністю, лише у разі крайньої необхідності. Саме тому мед з пасіки Володимира Шенгера такий смачний і цілющий! Участь у викачуванні солодкого нектару бере вся родина.
– Натуральний мед буває рідким тільки тоді, коли свіжий, а з часом він неодмінно густіє й кристалізується. В різних сортів свій термін кристалізації, проте до зими зацукровуються всі, крім акацієвого, який може до року залишатися рідким, а потім густіє теж в міру – за що особливо цінується. Раніше ми частіше вивозили пасіку на місця медозбору, а останніми роками вулики стоять вдома. Щоб бджілки мали рано-навесні де зібрати нектар, насадили у дворі ліщину, садок у нас чималий, тож маємо корм для комах і горішки ліщини для себе, – розповідає бджоляр.
Його медом смакують рідні та друзі, у серпні приїздять покупці з інших населених пунктів, ті хто знає пасічника вже багато років та якість його продукції.
20 червня Володимир Григорович Шенгер святкуватиме своє 60-річчя. Щиро вітаємо ювіляра з цією життєвою подією! Нехай будуть з Вами здоров’я та сила, нехай доля буде ласкава і щира, щоб ніколи Ви не знали втоми, хай мир і злагода будуть у домі! Смачного Вам меду і незліченних солодких моментів у житті! Нехай праця на пасіці радує високими досягненнями і прекрасними результатами, щедрим медовим врожаєм і веселим дзижчанням, приємним для душі і серця!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

А МУЗИКА ЖИВЕ У МРІЯХ І ДУМКАХ, В МОВЧАННІ І СЛОВАХ, У ЩИРИХ ПОЧУТТЯХ

Валерій ВІОАРА, художній керівник Жуківського сільського Будинку культури
У центрі – Анатолій НАСМЕНЧУК, заслужений працівник культури
України, директор Гадяцького фахового коледжу культури
та мистецтв ім. І.П.Котляревського

У світі народжуються і живуть люди з різними уподобаннями, характерами, темпераментами… Та, думаю, що немає жодної людини, яка б не захоплювалася музикою.
Бог наділяє людину різними талантами, дарами, вміннями, проте музика лунає у серці майже кожної людини. У вільний час я завжди слухаю улюблені музичні композиції і відчуваю, що моя душа починає розквітати, неначе квітка, дозволяючи поринути мені у свій внутрішній світ. У такі моменти я розумію, що музика – це дихання моєї душі!
З раннього дитинства я захоплювався музикою та піснями, бо мені це подобалось…
Вже коли став дорослим, зрозумів, що потрібно вступити до навчального закладу культури, а саме до Гадяцького фахового коледжу культури та мистецтв ім. І.П.Котляревського, де директором заслужений працівник культури України Анатолій Миколайович Насменчук.
Вступивши у 2019 році до цього коледжу, я зрозумів, що саме тут отримаю ті знання, які знадобляться мені у моїй профеції та в подальшому житті.
Саме в Гадяцькому фаховому коледжі культури та мистецтв ім. І.П.Котляревського я познайомився з викладачами які мають професійний підхід до студентів та до викладання предметів, за що я їм щиро вдячний!
У селі Жуки, Глобинської ОТГ, де я мешкаю, також є досвідчені люди, яких життя пов’язало з Гадяцьким на той час училищем культури та мистецтв ім.І.П.Котляревського. Так, Світлана Миколаївна Заїка навчалась на факультеті «бібліотечна справа» з 1992 до 1994 рр. та отримала сеціальнісь «бібліотекар та бібліограф». Світлана Миколаївна з гордістю згадує своїх викладачів: Н.Г.Коблицю, С.П.Мосякіну та Л.Д.Голуб.

Студентські роки. Світлана ЗАЇКА (зліва),
Ольга ЧУБКО (в центрі) з подругою


З 2002 року Світлана Заїка працює на посаді завідуючої Жуківської сільської бібліотеки, а з лютого 2017 переведена до Глобинської об’єднаної територіальної громади. На даний час вона завідувач Жуківської бібліотеки-філії КЗ «Публічна бібліотека Глобинської ОТГ». Світлана Миколаївна бере активну участь у масових заходах Жуківського СБК і є учасницею художньої самодіяльності закладу. Вона завдячує своїм викладачам за здобуті знання та професіоналізм.
Ольга Володимирівна Чубко також навчалась в Гадяцькому на той час училищі культури та мистецтв з 1991 до 1994 рр., на режисерському факультеті, за спеціальністю «режисер сценічних масових заходів». Після навчання працювала директором Жуківського Будинку культури. Ольга Володимирівна володіє чудовими вокальними здібностями. Є активною учасницею художньої самодіяльності, як солістка бере участь в обласних та всеукраїнських конкурсах. Своїми успіхами та досягненнями також завдячує колишнім викладачам.
Вже багато років радує глядачів своїм талантом учитель музики та співів Валерій Григорович Ганноцький, який нині працює у Глобинській ЗОШ I-IIIст. №5, в Жуківській та Опришківській школах. Свої знання він теж здобував в Гадяцькому училищі культури і мистецтв ім І.П. Котляревського з 1990 до 1994 рр. Навчався на факультеті «клубний – народний» по класу баяна в Олексія Митрофановича Клочана.

Валерій ГАННОЦЬКИЙ зі своїми учнями


Валерій Григорович, згадуючи роки навчання, розповідає, що крім баяну були додаткові предмети по класу фортепіано, домри, бандури. Він проживав у гуртожитку, де були створені усі умови для студентського життя. Добрим словом завжди згадує і свого класного керівника Світлану Павлівну Боцулу, яка була для учнів коледжу другою мамою.
З 1996 року Валерій Ганноцький працював у Новомосковській ЗОШ, вчителем музики. Має чудовий голос, віртуозно грає на баяні, є активним учасником художньої самодіяльності.
Зараз я навчаюся у коледжі на факультеті «менеджмент соціокультурної діяльності» за спеціальністю «народне пісенне мистецтво». Отримані знання та професійні навички мрію успішно застосовувати у своїй творчій роботі.
Звертаюся до творчої молоді нашого краю! Якщо тебе вабить сцена, чарує магія художнього слова, якщо ти хочеш оволодіти грою на музичних інструментах, оволодіти мистецтвом співу, танцю, опанувати техніку декоративно-прикладного мистецтва, основи дизайну, якщо ти мрієш пов’язати своє життя з мистецтвом, то не вагайся, а обирай для вступу саме Гадяцький фаховий коледж культури та мистецтв ім. І.П.Котляревського! Там ти зможеш зробити свої перші кроки до професійності, творчої майстерності, життєвого успіху та слави!
Валерій ВІОАРА,
художній керівник Жуківського сільського Будинку культури.

ВІДКРИТИЙ ШАХОВИЙ ТУРНІР ПАМ’ЯТІ Олександра ГОЛОВКА

Учасники ІІІ відкритого шахового турніру пам’яті Олександра Головка

Кажуть, що людина живе доти, доки її пам’ятають…
Цю світлу і мудру людину важко забути. 15 лютого 2021 року святкував би свій 67-й день народження багаторазовий чемпіон Глобинського району з шахів, один із ініціаторів та організаторів проведення шахових турнірів у Глобинському районі та в селищі Градизьк Олександр Олександрович Головко, проте невблаганна смерть передчасно 19 грудня 2018 року забрала його в інший світ…
Звичайно ж, найсильнішого шахіста за всю історію селища Градизька та Глобинського району, людину виховану та інтелігентну, вчителя та наставника багатьох поколінь шахістів, знаного майстра шахової справи О.О. Головка ми не забудемо ніколи… Олександр Олександрович не лише сам добре грав у шахи та перемагав своїх суперників, але й передавав свій багатий спортивний досвід молодим шахістам, організовував шахові турніри і завжди при цьому залишався порядним і спокійним, готовим у будь-яку хвилину прийти на допомогу, провести розбір партії, підказати, навчити тонкощам цієї гри…
Зі щирою повагою та світлими спогадами про Олександра Головка за спонсорської підтримки О.В.Смірнова, Є.Г.Шестидесятного та голови місцевого осередку ГО ВФСТ «Колос» С.О.Мороза за ініціативи градижчан Е.В.Чіпа та Ю.Г.Лихопуда було традиційно проведено ІІІ відкритий шаховий турнір пам’яті О. Головка, на який запрошувалися всі шанувальники шахів Градизької та Глобинської ОТГ.
І ось суботнього ранку, 13 лютого, у Градизькій бібліотеці-філії для дорослих друзі-суперники зустрілися за шаховими дошками, щоб вшанувати славного шашіста. Через зимову негоду та замети на дорогах не змогли прибути на шаховий турнір мозоліївські шахісти-аматори А.Є.Андрусь та О.Л.Улановський, які завжди беруть участь у всіх шахових турнірах, що проводяться в Градизьку.

Гостинні господарі – бібліотекарі Т.Г.Федченко, Н.В.Нечай і О.В.Корогід.


Цього разу у ІІІ відкритому шаховому турнірі взяли участь семеро шахістів-градижчан: ветерани Ю.К.Долгоненко, О.І.Коровайний, Ю.Г.Лихопуд, О.М.Лисенко та молоді шахісти Р.А.Литовченко, К.І.Тичук та Р.І.Тичук. Турнір розпочався вшануванням Олександра Головка хвилиною мовчання. Присутні учасники турніру мали змогу ознайомитися з виставкою літератури, присвяченої шахам та пам’яті О.О.Головка. Книги Олександра Олександровича після його смерті передала для читачів бібліотеки його донька Ірина. Завідуюча бібліотеки Н.В.Нечай та бібліотекарі Т.Г.Федченко і О.В.Корогід запропонували учасникам турніру цікаву літературу про шахи. Головний суддя змагань Е.В.Чіп ознайомив шахістів з Положенням про проведення ІІІ шахового турніру, присвяченого пам’яті О.О.Головка. Було вирішено, що турнір проводитиметься за коловою системою, а відведений час на кожну шахову партію становитиме 30 хвилин.

Роман Литовченко –
переможець шахового турніру


Після жеребкування перший тур розпочався о 9.30. Забігаючи наперед, скажу, що шаховий турнір був багатим на несподіванки. Яскравим моментом першого туру стала перемога дебютанта Р.І.Тичука над досвідченим молодим шахістом О.М.Лисенком. Передбачуваними були впевнені перемоги учнів О.О.Головка Р.А.Литовченка та Ю.Г.Лихопуда над Ю.К.Долгоненком та К.І.Тичуком. Другий тур теж вніс свої несподівані корективи у турнірну таблицю – Ю.Г.Лихопуд, граючи білими фігурами, програв Р.А. Литовченку. У «битві ветеранів» О.І.Коровайного та Ю.К.Долгоненка перемогу святкував Олександр Іванович, а О.М.Лисенко переміг К.І.Тичука.
В третьому турі розійшлися «миром» О.М.Лисенко і Р.А.Литовченко. Як згодом виявиться, для лідера турніру Романа Анатолійовича Литовченка це будуть перші втрачені пів очка. Ю.Г.Лихопуд у запеклій партії переміг амбіційного шахіста О.І.Коровайного. У двобої між братами Тичуками переможцем вийшов Руслан Іванович Тичук. Результати четвертого туру: Р.А.Литовченко – Р.І.Тичук 1:0; О.І.Коровайний – О.М.Лисенко 1:0; Ю.К.Долгоненко – Ю.Г.Лихопуд 0:1.
У п’ятому турі досвідчений О.І.Коровайний зіграв внічию з дебютантом турніру Р.І.Тичуком. Р.А.Литовченко впевнено переміг К.І.Тичука, а О.М.Лисенко отримав таке бажане очко у парті з Ю.К.Долгоненком. Шостий тур поховав всі надії на перемогу в турнірі відразу двох шахістів – О.І.Коровайного, який програв К.І.Тичуку, та Ю.Г.Лихопуда, який програв О.М.Лисенку. Переможцем турніру достроково (вже вдруге) став Роман Анатолійович Литовченко.
Сьомий тур визначав долю другого місця у турнірній таблиці. Теоретично на срібло претендували відразу троє шахістів – Ю.Г.Лихопуд, О.І.Коровайний та Р.І.Тичук. Але у двобої Р.І.Тичук – Ю.Г.Лихопуд перемогу святкував більш досвідчений Юрій Григорович, а лідер змагань Р.А.Литовченко не залишив шансів О.І.Коровайному. Перемога К.І.Тичука над Ю.К.Долгоненком позбавила останнього здобути бодай очко у цьому турнірі. Місця у турнірній таблиці були розподілені таким чином:
1 місце – Р.А.Литовченко (5,5 очок);
2 місце – Ю.Г.Лихопуд (4 очки);
3 місце – Р.І.Тичук (3,5 очки);
4 місце – О.М.Лисенко (3,5 очки);
5 місце – О.І.Коровайний (2,5 очки);
6 місце – К.І.Тичук (2 очки);
7 місце – Ю.К.Долгоненко (0 очок).

Після нагородження переможців грамотами та медалями, а всіх учасників турніру – пам’ятними фотографіями, організатори змагань висловили слова подяки спонсорам О.В.Смірнову, Є.Г.Шестидесятному, Ю.Г.Лихопуду та голові місцевого осередку ГО ВФСТ «Колос» С.О.Морозу, які підтримують аматорський спорт у Градизьку, а також бібліотекарям Градизької бібліотеки-філії для дорослих Н.В.Нечай, Т.Г.Федченко та О.В.Корогід, які не лише гостинно надають приміщення бібліотеки для проведення змагань, а й кожного разу організовують тематичні виставки літератури.
Шаховим турнірам, започаткованим Олександром Головком, бути! До нових зустрічей, шановні любителі шахів!
Едуард Чіп,
головний суддя змагань,
с-ще Градизьк.

МУЗИКА – ЙОГО СВІТ, ЙОГО НАТХНЕННЯ І ВІДРАДА

Художній керівник Омельницького КСК «Дивограй»
Сергій ЛИТВИНЕНКО з онуком Романом КУЮЖУКЛУ

Люди мають різні таланти, дарування, вміння, проте музика лунає майже в душі кожного. Саме через неї можна щиро і відкрито висловити свої почуття, бо музика – це той інструмент, що грає на струнах серця. Це такий вид мистецтва, який дає поштовх до життя, відкриває друге дихання у людини. Саме музика стала для Сергія Михайловича Литвиненка з с.Омельник тим захопленням на все життя, що надихає, дає творчі сили, без чого він не уявляє свого буття.
Познайомилися з Сергієм Михайловичем Литвиненком на його робочому місці – в Омельницькому культурно-спортивному комплексі «Дивограй», де чоловік трудиться художнім керівником ось вже одинадцятий рік.
Сергій Михайлович розповів, що любов до музики та співу йому прищепили його батьки, Галина Яківна і Михайло Григорович Литвиненки. Батько добре грав на гармошці, запальний, веселий, любив жарти й сміх, був душею будь-якої компанії. Тато пройшов фронтовими дорогами Другої світової війни, мав тяжке поранення, став інвалідом війни І групи. Михайло Григорович прожив життя довжиною у 95 років. Помер в кінці минулого року. Після смерті Михайла Литвиненка в с.Омельник не залишилося учасників бойових дій у Другій світовій війні.

З дружиною Наталією, донькою Тетяною та онуками


Мама Галина Яківна від природи була наділена талантом до співу, мала чудовий голос. Вона розповідала рідним про такий випадок, що колись йшли вони з чоловіком понад Пслом, Михайло грав на гармошці, а Галина співала. Її спів почув один професор з Ленінградської консерваторії (у той час на околицях Омельника на річці Псьол влітку було чимало відпочивальників з Москви та Ленінграду) і запросив її до свого закладу, адже у Галини Яківни було колоратурне оперне сопрано. Це було десь у 60-70 роках минулого століття. Але на той час жінка вже мала власну родину, тому нікуди не поїхала…

Колектив «Горлиця»


Батьки мріяли, аби син Сергій здобув музичну освіту, і все робили для цього. Сергій закінчив Полтавське музичне училище, а згодом – Кіровоградський педагогічний інститут, музично-педагогічне відділення. Після навчання повернувся до рідного села, працював і в місцевому Будинку культури, і в Омельницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів з 1983 до 2010 рр. Майже три десятки літ віддав чоловік улюбленій справі. Сергію Михайловичу завжди подобалось розкривати талант юних, навчати їх вокалу та грі на музичних інструментах. Також він вів музичну студію, що діяла при школі і яку відвідувало 16 учнів. Кілька вихованців Сергія Михайловича пов’язали своє майбутнє життя з музикою і в цьому є значна заслуга вчителя.
Сергій Михайлович розповів, що володіє майже всіма музичними інструментами, але професійно грає лише на баяні.
Дружина Наталія Василівна за фахом бухгалтер, чимало років віддала роботі начальника фінансового відділу другого пожежного загону державної пожежної охорони при заводі «Укртатнафта».
Сергій Михайлович говорить, що Наталія Василівна хоч сама і не співає, але тонко відчуває музику, завжди допомагає у підборі репертуару, дає слушні поради, для чоловіка вона – беззаперечний авторитет.
Дочка Тетяна закінчила педагогічний інститут, працювала начальником відділу культури в Омельницькій ОТГ, зараз трудиться у Кременчуцькому педагогічному коледжі. Вона дуже творча людина, працює з дітьми, захоплюється музикою, адже у свій час закінчила музичну школу по класу фортепіано.
У доньки Тетяни є двоє синочків – п’ятикласник Рома і другокласник Даня. Рома успадкував від прабабусі чудовий голос, а від прадідуся, дідуся та мами – хист до музики. Тому зараз дідусь Сергій докладає чимало зусиль аби Рома опанував всі ази музичної премудрості. Саме у Ромі Сергій Михайлович бачить свого творчого спадкоємця, кому він може передати всю свою майстерність і любов до народної творчості, аби вона жила і в наступних поколіннях.
Внук Роман Куюжуклу вже оволодів грою на клавішних інструментах. У майбутньому дідусь сподівається, що він опанує й баян.
– На жаль, зараз багато музикантів не грає наживо, а використовує у своїх виступах мінусовки, фонограми. Ще працюючи у школі, я завжди відстоював живу гру на баяні на різних виступах та конкурсах, але не завжди мав підтримку. Прикро, що зараз хоровий спів, самодіяльні виступи місцевих артистів відходять у минуле… У нас в Омельнику було започатковано регіональний фестиваль народної творчості «Омельницьке розмаїття», що згодом переріс у Всеукраїнський фестиваль «Чарівна симфонія козацтва». Історики дослідили, що коріння роду Чайковських йде з Омельника, саме тут жив дід видатного композитора, – розповідає Сергій Литвиненко. – Сподівають, що ці започатковані традиції житимуть і надалі, а Омельник залишатиметься культурною меккою нашого краю і після розширення меж Кременчуцького району.
Сергій Михайлович Литвиненко з гордістю говорить про свою роботу. Він пишається тим, що Омельницький КСК «Дивограй» оснащений сучасною якісною апаратурою, що тут працюють справжні ентузіасти своєї справи. Він вдячний директору закладу Вікторії Вікторівні Ясінській за розуміння та підтримку, а талановитим землякам – за ентузіазм, творче натхнення на яких і тримається сільська культура.
Як художній керівник чоловік працює з вокальним ансамблем «Горлиця», який є учасником багатьох сільських та районних заходів, також веде роботу з вокальними дуетами та солістами. Звичайно, під час карантинних обмежень в Омельницькому КСК «Дивограй» не проводились масові культурні заходи, але репетиції не припинялися, дотримуючись всіх карантинних вимог, артисти залюбки збиралися щоб підготуватися до майбутніх виступів.
А ще Сергій Литвиненко проявив свій неабиякий композиторський талант і разом з місцевою поетесою Галиною Яременко вони стали авторами чималої кількості чудових пісень. Зокрема, створивши «Гімн Омельника», пісні «Омельничани», «Надвечір’я», «Наш Омельник», «Величальна Кременчуцькому краю» та інші.
Тож нехай не вичерпується енергія та ентузіазм майстрів народного мистецтва, нехай кожен день буття буде світлим, сонячним, щедрим на добро та радість! Сили Вам, шановний маестро, та здоров’я для нових творчих звершень, людської шани та вдячності!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з особистого архіву Сергія ЛИТВИНЕНКА.

1 2 3 4