Архів автора: Сусід Вікторія

ЛЮБОВ’Ю СЛУЖИТИ ОДИН ОДНОМУ

Для віруючої людини неможливо відділити любов до Бога від любові до ближнього. Той, хто щиро допомагає ближнім, нічого не втрачає, але здобуває і отримує від Господа незрівнянно більше. За словами апостола Павла: «Хто скупо сіє, скупо буде жати, хто ж щедро сіє, той щедро жатиме». Саме ці постулати застосовує у своєму житті Олександр Миколайович Батва, депутат Піщанської сільської ради, який нині проживає з дружиною Оксаною Олександрівною та шістьма діточками у мальовничому селі Олефірівка.
Добрі слова на адресу Олександра Батви почула від старости сіл Гориславці, Миловидівка, Олефірівка та Коржівка Піщанської сільської ради Володимира Миколайовича Гудзя, який розповів про небайдужість Олександра Миколайовича до життя громади та його активну життєву позицію, про його добрі справи на благо інших. Олександр, не шкодуючи власних сил, коштів і часу облагороджує територію с.Олефірівка, дбає про дозвілля молоді, разом зі старостою активно відстоює інтереси своєї громади на сесіях Піщанської сільської ради.

Олександр та Оксана БАТВИ з дітьми Захаром, Натаном, Амалією, Сабіною та Аміром, с. Олефірівка

– Коли не звернешся до Олександра, завжди відгукується та допомагає і фізично, і матеріально. Спасибі Богу, що я зустрів його на своєму шляху. Він завжди цікавиться справами громади та тим, чим можна допомогти. Працюємо з ним єдиною командою, відстоюємо інтереси нашої сільської громади, будуємо плани та мріємо про їх втілення. Знаєте, коли є така підтримка, то себе набагато впевненіше почуваєш, – мовить сільський староста.
Олександр Миколайович Батва виявився дуже цікавим співрозмовником, людиною з широким світоглядом та вірою у серці. Він розповів, що його родина переїхала до с.Олефірівка 5 років тому. До цього 12 років мешкали у Кременчуці, переїжджаючи з однієї орендованої квартири на іншу. А потім одного разу Олександр потрапив у с.Олефірівка, йому там дуже сподобалася сільська тиша, неймовірної краси пейзажі, чисте повітря. Порадившись з дружиною Оксаною, вирішили тут оселитися. У цьому мальовничому селі придбали найстарішу хату, якій більше 100 років і яка має свою цікаву історію, вона така єдина зі старих сільських будівель. Облаштували житло та садибу, висадили біля 70 дерев у молоденькому саду та заклали виноградник з 30 кущів. Цьогоріч вже ласуватимуть фруктами з власного саду.
Олександр родом із с.Богданівка, колишнього Семенівського району. Дружина Оксана Олександрівна народилася в м.Знам’янка Кіровоградської області. Познайомилися молоді люди у Кременчуці, куди обоє приїхали на навчання. Олександр навчався у Кременчуцькому педагогічному училищі (коледжі), а Оксана – у Кременчуцькому інституті економіки і нових технологій. Чоловік розповідає, що з майбутньою дружиною зустрілися у гуртожитку педагогічного коледжу випадково. А коли з’ясували, що обоє народилися в один рік і в один день, вирішили, що це знак долі… Згодом Олександр і Оксана створили міцну родину. З нетерпінням чекали на народження первістка. Оксану Олександрівну дуже хвилювало питання виховання своєї дитини та прищеплення їй високих моральних принципів, і молода жінка активно почала шукати модель виховання. Саме у той період розпочався шлях молодого подружжя до Бога. Олександр говорить, що саме завдяки дружині він теж став віруючою людиною.
– Мій шлях до Бога був через мою дружину Оксану. Коли дружина народила першого сина, дуже хвилювалася яким він виросте. Вона почала самостійно шукати моделі виховання дітей, як краще це робить. Сусідка порадила читати Біблію і не дивитися на людей, адже Бог все відкриє. Оксана так і зробила. Господь відкрив нам очі не тільки на виховання дітей, а й на власну поведінку. Ми поступово почали шукати людей-однодумців з якими можна було мати спільні погляди та інтереси. До свого покаяння я був іншим, мої вчинки не приносили ніякої користі для суспільства. А вже коли Бог ввійшов у моє серце, тоді я почав жити і мислити по-іншому. Я розумію так, якщо не ми будемо нести світло та добро, то хто? До цього нас закликає сам Господь, – говорить Олександр. – Дружина Оксана є моїм натхненником і порадником. Якби у мене не було такого надійного тилу, то не було б і того фронту справ, якими займаюся зараз.
Олександр Миколайович розповів, що і в його родині, і в родині його дружини було по двоє дітей. І сказати, що мрія про велику родину плекалась з дитинства він не може. Але коли на світ з’явилися їхні власні діти, – це була велика радість.
– Наші дітки всі бажані й очікувані. Ми люди віруючі, тому приймаємо всіх діток, яких нам дає Господь. Нашому найстаршому синочку Захару незабаром буде 14 років. Після нього народився синок Натан, доньки Амалія та Сабіна, після них ще двоє хлопчиків – Амір і Стефан. Наймолодшому Стефану нещодавно виповнилося місяць, – розповідає Олександр Батва. – Ми товаришуємо з родинами Музиків з села Шепелівка та Кротових з Глобиного, які теж належать до релігійної громади Української Церкви Християн Віри Євангельської, щотижня відвідуємо церковні богослужіння.
Основне місце роботи Олександра Миколайовича – склад готової продукції ТОВ «Інсталпласт», що у с.Піщане, де реалізовуються водопровідні, каналізаційні труби та інша продукція підприємства.
Олександр Батва – депутат Піщанської сільської ради, він входить до складу бюджетної комісії. Чоловік став ініціатором проєкту бюджету участі з освітлення села Олефірівка, який вже втілився у життя.
Олександр переконаний – якщо щось робиш добре, то результат обов’язково буде хорошим, а коли нічого не робити, то й результату ніякого не буде. Своїм прикладом він мріє надихнути інших, аби гуртом змінювати на краще місце, де живеш. У цьому році до громадської роботи вже долучилися небайдужі жителі села, допомогли покосити узбіччя.
Разом із сільським старостою Володимиром Гудзем Олександр веде активну боротьбу зі стихійними сміттєзвалищами. Проводить агітаційну роботу серед місцевого населення щодо укладання угод на вивіз побутових відходів, що регулярно здійснюється транспортом Піщанського комунального підприємства «Комунсервіс». Сміття забирається щотижня прямо біля дворів мешканців сіл, вартість вивезення з одного домоволодіння становить 25 грн у місяць.
Прикро, що деякі люди й досі вивозять сміття у лісосмуги чи ярки, не думаючи про те, що буде завтра, яке довкілля дістанеться їхнім дітям та онукам. Аналізуючи цю ситуацію, Олександр прийшов до висновку, що на свідомість людей великий негативний вплив мала радянська система. У людей, які жили у той період, не сформувалась самосвідомість, вони звикли до того, що ними хтось керує і направляє. Їм важко приймати якісь рішення самостійно та вдосконалюватися духовно. Вийшло так, що після розпаду Союзу, після того, як залізна рука перестала вказувати та направляти, пішов розвал та занепад, хоча люди залишилися ті ж самі. Вони й почали валяти та розтягувати те, що самі ж у свій час будували…
Олександр Батва переконаний, що потрібно любов’ю служити один одному, робити кращим себе, тоді й люди навколо стануть кращими, у цьому він впевнився на власному досвіді, цьому прагне навчити й інших.
Цьогоріч Олександр вирішив практично показати своїм дітям звідки беруться гроші та що потрібно зробити, аби їх заробити, щоб діти розуміли весь процес маленького бізнесу від початку і до кінця. Зі старшими хлопцями провели розмову щодо започаткування такого бізнес-проєкту. Разом прорахували всі затрати та майбутні прибутки. І хлопці погодилися цим зайнятися. Зробили невеличку тепличку, що зайнята площу 1 сотку, посіяли огірки і хлопці в цьому році заробили вже свої перші кошти. Натхненниками цієї справи для родини стали друзі – родина Кротових з Глобиного та родина Слободів з Великих Кринок, вони поділилися досвідом, дали цінні поради.
Коли родина Батвів переїхала у село, там не було місця для дитячого дозвілля. В Олефірівці діти влаштовували ігри прямо на дорозі. Тому Олександр з церковною молоддю розчистили місце під стадіон, поставили там ворота, і тепер діти можуть тут ганяти у футбол, влаштовувати інші розваги. В селі є ще дві багатодітні родини, тож на стадіоні є кому займатися та гратися. Місцева дітвора мріє про встановлення дитячого майданчика в Олефірівці. Тож, можливо, незабаром такі майданчики з’являться і в Гориславцях, і в Олефірівці.
В цьому році за сприяння Олександра Батви та допомоги його друзів, для місцевої дітвори було організовано безкоштовні розваги на батуті, а ще не тільки діти, а й дорослі мали можливість посмакувати солодкою ватою. Це додало настрою та позитиву і дітям, і їхнім батькам.
Олександр говорить, що в цьому році хотів би запросити команду, яка проводить для дітей християнські табори. У них теж є батути, дитячі гірки, підготовлена команда, яка забезпечує цікаве дозвілля для малечі.
Олександра Миколайовича, як депутата сільської ради, дуже хвилює стан Гориславського НВК. Чоловік розповідає, що в інших навчально-виховних закладах громади і ремонти зроблені, і про благоустрій дбалося краще, і про розвиток освіти та спорту. А в Гориславцях повний занепад, куди не кинься, все як 30 років тому, таке враження що весь цей час тут нічого не робилося…
– Коли я вперше переступив поріг місцевої школи був шокований станом закладу. Вже тоді я почав стукати в усі двері та вимагати якихось змін на краще. На мою думку, проблеми в освітньому секторі першочергові і їх потрібно негайно вирішувати. Наша школа потребує дуже багато. Якщо порівняти те, що є у Гориславському НВК та інших схожих закладах громади, – то між ними прірва. Інші школи утеплені, по-сучасному облаштовані, обладнані новими меблями, а наша нічого цього не має. Те ж саме і в дитячому садочку. Я не розумію, чому батьки, чиї діти всі ці роки відвідували дитсадок та школу, не піднімали питань щодо осучаснення цих закладів. Дуже сподіваюся, що ситуація зміниться найближчим часом. Особисто я, як депутат, буду докладати до цього максимум зусиль.
Я переконаний, якщо кожний з нас мав би активну життєву позицію, творив добро навколо себе, то й життя наше стало б кращим, тим більше, що багато чого можна робити, не потребуючи великих фінансових затрат, головне – лише бажання.
Мені ще раз хочеться наголосити, що чим більше віддаєш, тим більше отримуєш, причому у більшому об’ємі. Віддавати можна власний час, власні сили, власні кошти. Спочатку у це важко повірити, але відчувши хоча б один раз цю силу, ти вже по-іншому сприймаєш світ, свої вчинки і своє місце в цьому світі, – говорить Олександр Батва. – Користуючись нагодою, висловлюю слова вдячності Піщанському сільському голові Олександру Краплині, виконкому сільської ради, старості Володимиру Гудзю, депутатському корпусу за активність та небайдужість. Сподіваюся, що спільною командою нам вдасться багато зробити на благо сільських громад.
Тож нехай всі плани і задуми Олександра Миколайовича з Божою поміччю втілюються у життя, його надійною підтримкою, джерелом любові та натхнення буде його міцна родина, вірні друзі та однодумці. І нехай винагородою за громадські справи буде людська шана та повага.
Вікторія СУСІД.
Фото з особистого архіву
Олександра БАТВИ.

ЯК ПРАЦЮЄТЬСЯ ФЕЛЬДШЕРУ У СЕЛІ

Завідуючою Івановоселищенського ФАПу працює Ніна Миколаївна Череп, поряд з нею трудиться молодша медична сестра Мирослава Михайлівна Колісніченко, яка дбає про чистоту та порядок у закладі.
Ніна Миколаївна розповіла, що у свій час закінчила Лубенське медичне училище і вже 33 роки трудиться за фахом, надаючи першу медичну допомогу майже 500 жителям с.Іванове Селище, під наглядом медика перебувають і четверо діток до року. Фельдшера дуже тішить той факт, що у Івановому Селищі щорічно народжуються малюки, а це значить, що село живе і у нього є майбутнє.
Завдяки ПСМД заклад забезпечений найнеобхіднішим обладнанням та медикаментами для надання першої медичної допомоги. Тут можна зміряти тиск, є глюкометр для визначення рівня цукру в крові, є кардіоргаф, є ваги для зважування малюків та дорослих, пеленальний столик.

Завідуюча Івановоселищенського ФАПу Ніна ЧЕРЕП

Швидкі тести на COVID-19 беруться у Зубанівській амбулаторії загальної практики сімейної медицини, там веде прийом і сімейний лікар. Тому за наявності відповідних симптомів жителі Іванового Селища звертаються саме у цей медичний заклад або у с.Великі Кринки.
Фельдшер забезпечена захисним багаторазовим костюмом від COVID-19. Завідуюча ФАПу говорить, що завдяки сільській раді, для закладу було придбано холодильник, регулярно виділялися кошти, за підтримки місцевих землекористувачів, на придбання ліків для надання першої медичної допомоги. Також завдяки тому, що у свій час сільською радою було перераховано на ПМСД 6 тис грн, для ФАПу було закуплено у достатній кількості захисні маски, рукавички, шапочки, бахили, дезінфікуючі засоби для рук та поверхонь, тому поки що потреб у захисних засобах немає.
Ніна Миколаївна сподівається, що коли закінчаться запаси наявних захисних засобів, ПСМД подбає про їхнє поповнення.
– Я вдячна керівництву КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Градизької селищної ради, якому підпорядковується наш заклад, за уважність та турботу. І головний лікар Валентина Юріївна Хавронюк, і заступник головного лікаря з медичного обслуговування населення Людмила Леонідівна Василенко, і заступник головного лікаря по охороні дитинства та материнства Надія Андріївна Безверха завжди цікавляться нашими справами, у разі потреби надають посильну допомогу.
Зараз триває вакцинація. У Зубанівську АЗПСМ приїздять медики з Градизька, які пройшли спеціальні курси та мають дозвіл на вакцинацію. Я проводжу роботу серед населення, складаю список бажаючих вакцинуватися, і люди отримують вакцину. Зараз є в наявності вакцина CoronaVac.
Мрію, аби нам хоч трішки виділили фінансування на ремонт кабінетів. Потрібно двері підлагодити, підлогу перефарбувати. Років з десять тому за власний кошт придбала шпалери, які разом з Мирославою Михайлівною і наклеїли, придбаною фарбою перефарбували підлогу. Але час іде, вже не завадило б і освіжити наше приміщення, аби людям було приємніше сюди заходити. На виклики доводиться добиратися на власному велосипеді, камери зношуються і за сезон потрібно їх змінювати кілька разів. Все це купується за власний кошт, а дуже хочеться, аби хоч якесь було забезпечення у цьому напрямку, щоб хоч раз на п’ять років нам видавали для потреб велосипед чи виділяли медичні халати, які теж доводиться купувати за власні кошти, швабру, відра, віники, інший інвентар для прибирання теж купуємо самі, – розповідає про те, що хвилює Ніна Миколаївна Череп.
Звісно, у сільського фельдшера набагато більше проблем, ніж у міського, адже село розкидане на кілька кілометрів, і дістатися швидко до пацієнта не завжди виходить. Але Ніна Миколаївна налаштована і надалі виконувати свою роботу якісно, з повною віддачею, адже розуміє, що її покликання – стояти на варті людського здоров’я, а іноді й життя.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ЇХНЄ ПОКЛИКАННЯ – ЗВОДИТИ ФУНДАМЕНТ КОМФОРТУ ТА НАДІЙНОСТІ

Справу рук будівельників завжди видно, адже саме завдяки їхній праці наші села та міста змінюються, розбудовуються, стають красивішими та комфортнішими для життя, будуються промислові об’єкти, нові дороги, здійснюється реконструкція та ремонт старих приміщень.
Щорічно, у другу неділю серпня, будівельники відзначають своє професійне свято. В незалежній Україні святкування Дня будівельника передбачено президентським указом від 22 липня 1993 року на підтримку ініціативи працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів.

Сьогодні мова піде про підприємство, відоме не тільки на теренах Кременчуцького району, а й далеко за його межами – ПП «Райагробуд». Вже понад 30 років очолює це підприємство Віктор Ілліч Лєднік, досвідчений майстер своєї справи, який пройшов нелегкий шлях від звичайного виконроба до директора успішного підприємства. За плечима Віктора Ілліча 49 років трудового стажу і один-єдиний запис у трудовій книжці, адже з 1972 року і по сьогоднішній день він трудиться на одному підприємстві. Того авторитету, що мають зараз, підприємству та його керівнику вдалося досягти нелегкою працею, особистими професійними якостями директора, вмінням комунікувати та шукати шляхи вирішення проблем. Віктор Лєднік не тільки успішний керівник будівельного підпримства, він активний громадський діяч, обирався депутатом Глобинської районної ради. На минулорічних місцевих виборах був обраний депутатом Глобинської міської ради, але прийняв рішення відійти від депутатської роботи, поступившись місцем молодшим колегам.

Директор ПП «Райагробуд» Віктор ЛЄДНІК
Іван ВЕРТЕБНИЙ, бухгалтер, Лариса РОМАН, Лідія РОМАН та Інна ВЕРТЕБНА, головний бухгалтер

Приватне підприємство «Райагробуд» неодноразово нагороджувалось подяками та грамотами за успішну діяльність. У кабінеті директора серед численних нагород, на почесному місці – Грамота Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства за сумлінну та якісну роботу.
Віктор Ілліч розповів, що цьогоріч підприємство має велике замовлення від ТОВ «Глобинський м’ясокомбінат». Працівниками ПП «Райагробуд» ведуться реконструкційні роботи на ТОВ НВП «Глобинський свинокомплекс» та споруджуються нові корпуси на ТОВ НВП «Глобинський м’ясо-молочний комплекс». Також є замовлення від Лубенської міської ради. Директор говорить, що до кінця року підприємство забезпечене роботою. А коли є робота, то є й заробітна плата у працівників, а вона, до слова сказати, досить пристойна. Тож на підприємстві практично плину кадрів немає. Люди тримаються своїх посад, сумлінно працюють, а, відповідно, мають гідну винагороду за свою працю. Завдяки якісній роботі бригад, підприємство має хорошу репутацію і тому браку замовлень у нього немає, графік робіт розписаний до кінця поточного року.
На території підприємства працюють бетонний, зварний, столярний та меблевий цехи, в яких трудяться досвідчені працівники з багаторічним стажем роботи.
Директор розповів, що всією необхідною технікою та обладнанням підприємство забезпечене. Цьогоріч було придбано новенький екскаватор JCB, міні екскаватор-навантажувач Bobcat, чимало сучасних ручних інструментів та обладнання. Вимоги до якості будівельних робіт зараз дуже високі, тому аби працювати відповідно до вимог і стандартів, потрібно мати сучасну техніку, обладнання та інструменти. Саме тому дирекція ПП «Райагробуд» приділяє цьому питанню велику увагу, а також забезпечує гідні умови праці та відпочинку для своїх працівників. На підприємстві впродовж багатьох років працює їдальня, де можна комфортно, по-домашньому посмакувати різними стравами, приготованими вмілими руками Олени Кручиненко та Світлани Жадан.
Віктор Лєднік переконаний, що якісну роботу працівників можна простимулювати лише гідною зарплатою та хорошими умовами праці, тільки тоді люди триматимуться своїх посад та працюватимуть із повною віддачею.
Бути енергійним, триматися в тонусі Віктору Іллічу допомагає здоровий спосіб життя, заняття спортом, зокрема, плавання та щоденні фізичні вправи. Саме в цьому він вбачає секрет своєї молодості, тож всім радить дбати про своє здоров’я, мати якесь захоплення та інтерес до життя і тоді роки стануть непідвладними часові, а сила та бадьорість збережуться до поважних літ.

Микола РУБАН, виконроб та Сергій КУЛИК, майстер
Олександр КОНДРАТЕНКО, екскаваторник та Валерій ГОНЧАРЕНКО, шофер
Володимир ПОЛТАВЕЦЬ, кранівник, Олександр ЗАТУЛИВІТЕР, виконроб,
Андрій ШУВАЛОВ, бригадир-монтажник та Георгій ДЕМЕНКО, монтажник
Кухарі Світлана ЖАДАН та Олена КРУЧИНЕНКО
Валентин ГАЙДАР, диспетчер, Сергій ШМАТКО, інженер та Олег ГРИЦЮК, майстер виробництва
Професійні столяри, брати Петро та Василь ЯКИМ’ЮКИ
Працівники меблевого цехуОлександр ХВОСТЕНКО та Олександр ОРЕНДАРЕНКО

У переддень професійного свята директор ПП «Райагробуд» щиро зичить всім своїм колегам та працівникам підприємства міцного здоров’я, особистого щастя, здійснення планів та мрій.
Шановні будівельники району, своїми руками ви закладаєте майбутнє нашої країни, розмуровуєте обличчя наших сіл, селищ та міст, ставите фундамент комфорту та надійності для українців, зводите мости у безхмарне майбутнє. Тож нехай трудові будні радують успіхами та досягненнями, а свята – щирими усмішками, радістю та приємними хвилюваннями. Зі святом!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ЛЕГКО ПРАЦЮЄТЬСЯ, КОЛИ Є КОМАНДНА ПІДТРИМКА ТА ПОВНЕ ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ

Староста сіл Гориславці, Миловидівка, Олефірівка та Коржівка Володимир ГУДЗЬ

У грудні 2020 року на посаду старости сіл Гориславці, Миловидівка, Олефірівка та Коржівка Піщанської сільської ради було призначено 34-річного Володимира Миколайовича Гудзя, наймолодшого серед старост громади. Нещодавно ми зустрілися з Володимиром Миколайовичем аби поговорити про його роботу на цій відповідальній посаді, про те, що зроблено, що планується та з якими проблемами доводиться стикатися.
Перше питання, яке почав вирішувати староста сіл Гориславці, Миловидівка, Олефірівка та Коржівка – це впорядкування чотирьох занедбаних кладовищ, що розташовані у кожному з сіл. Максимально довелося докласти зусиль аби вичистити, вирубати там все та вивезти накопичене роками сміття. Староста особисто брав участь у вирубуванні порослі та прибираннях на цвинтарях. З кожного кладовища було вивезено по 5 КамАЗів різного непотребу. Допомогу в цьому надали працівники Піщанського комунального господарства, за сприяння Піщанського сільського голови Олександра Петровича Краплини, який оперативно вирішував питання із забезпечення технікою, тож всі заплановані роботи були здійснені успішно.
Володимир Миколайович розповів, що на території сіл Гориславці, Миловидівка, Олефірівка та Коржівка від комунального підприємства Піщанської сільської ради «Комунсервіс» на посаді робітника з благоустрою старанно трудиться 27-річний Євгеній Юшко, який проживає у с.Ялинці і щоденно, крім вихідних, добирається велосипедом до місця роботи. Євгеній трудиться сумлінно, він відповідальний, його не потрібно постійно контролювати, адже сам бачить де і що потрібно зробити.
3000 тонн дорожньої суміші в цьому році було завезено на відсипку грунтових доріг населених пунктів Миловидівка та Коржівка. Володимир Гудзь говорить, що планується повністю завершити роботи з грейдерування та відсипки грунтових доріг й сіл Гориславці та Олефірівка. Впродовж багатьох років таких робіт не проводилось, дороги були у жахливому стані. Тож Володимир Миколайович щиро вдячний Піщанському сільському голові Олександру Краплині за допомогу у вирішенні й цього важливого для жителів сіл питання.
Староста розповів, що цьогоріч весною у Гориславцях висадили молодий парк, організувавши грандіозний суботник. Висадили біля 1000 молодих саджанців сосни, подарованих лісництвом, біля дитсадка, школи, Будинку культури. Зараз за саджанцями ведеться догляд – полив, обкошування від порослі та бур’янів. Завдяки дощовій весні є надія що саджанці добре приживуться та підуть в ріст.
У червні цього року на території с.Гориславці облаштовано природну зону відпочинку для місцевого населення, бо раніше люди не мали змоги відпочивати вдома, доводилося їздити у Піщане чи Недогарки. Володимир Гудзь разом з Євгенієм Юшком вирубали хащі, викосили бур’яни. За сприяння Піщанського сільського голови було вирівняно територію майбутнього пляжу та завезено 90 тонн піску, почищено водорості у річці, споруджено вбиральню. Тож зараз чимало охочих комфортно відпочивають на облаштованій території, засмагають, купаються у чистій річковій воді.
Звісно, як і скрізь, проблем у сільської громади вистачає. Пріоритетним, на думку старости, є вирішення питання з облаштування та ремонту Гориславського навчально-виховного комплексу, що складається з загальноосвітнього закладу, де навчається 54 учні та закладу дошкільної освіти. Директором НВК трудиться досвідчений педагог Олена Григорівна Фільченко. Заклад дошкільної освіти цьогоріч відвідувало 17 дітей дошкільного віку, завідувачем тут працює Лариса Олександрівна Сіра. Староста розповідає, що сподівається на виділення в цьому році фінансової підтримки на здійснення зовнішнього косметичного ремонту школи та дитсадка. Володимир Миколайович мріє осучаснити ці приміщення, відповідно до вимог часу, утеплити, створивши для дітей зручні та затишні умови для навчання, розвитку та дозвілля. Школа також потребує обладнання їдальні.
Після закінчення 9 класів Гориславського НВК учні продовжують навчання у Піщанській гімназії, куди здійснюється підвіз шкільним автобусом.
На території с.Гориславці діє фельдшерсько-акушерський пункт, яким завідує Наталія Анатоліївна Гуцу. У планах старости – організувати раз у тиждень у приміщенні закладу прийом пацієнтів сімейним лікарем. З цих питань вже ведуться перемовини із завідуючим Піщанської АЗПСМ Антоном Усачовим.
Є у Гориславцях Будинок культури, директором якого трудиться енергійна та креативна Олена Вікторівна Погорілець. Цей заклад потребує капітального ремонту даху, який протікає, ремонту глядацької зали, кабінетів та фойє. Староста говорить, що прекрасно знає про ці нагальні проблеми і буде докладати максимум зусиль для їхнього вирішення.
У приміщенні Будинку культури працює бібліотека, завідує якою Ірина Володимирівна Корзун.
Володимир Миколайович розповів, що на території підпорядкованих йому, як старості, сіл зареєстровано 903 особи. Так як у селах роботи немає, молоді люди виїздять у міста в пошуках заробітків, тому тенденція щодо зменшення вихованців дитсадка та учнів школи продовжується.
У селах Миловидівка, Олефірівка та Коржівка немає магазинів, хліб туди завозиться раз у тиждень. Хоча ці села не дуже віддалені від Гориславців, але там переважно мешкають люди старшого віку і їм би було зручніше купувати найнеобхідніше на місці. До старости вже звертався підприємець, який бажає на межі сіл Миловидівка та Коржівка поставити торгівельний МАФ хоча б на літній період. Йому вже надали дозвіл та виділили місце.
Централізованого водопостачання у Гориславцях та прилеглих селах немає, місцеві мешканці самостійно забезпечують себе водою, одні мають колодязі, інші пробурили водяні свердловини.
У селах налагоджено вивіз побутових відходів автомобілем Піщанського КП «Комунсервіс». Щовівторка спеціалізований автомобіль забирає сміття від тих домоволодінь, які уклали відповідні угоди з комунгоспом, та вивозить його на санкціоноване сміттєзвалище. Вартість таких послуг становить 25 грн. на місяць з одного домоволодіння. Укладено близько 60% договорів з населенням на вивіз побутових відходів. З рештою громадян проводиться роз’яснювальна робота, аби максимально залучити жителів сіл до централізованого вивозу сміття.
Володимир Гудзь зазначає:
– Мені часто люди говорять: «Ти сюди прийшов, значить ти повинен і зобов’язаний все робити сам і рубати, і косити, і сипати». А я й не відмовляюся – і кошу, і рубаю, хватаюся за все, що у моїх силах. Доповідаю голові що плануємо зробити та що для цього потрібно з техніки, а він допомагає у вирішенні цих питань.
На мою думку, у громаді багато чого можна зробити фізичною працею та мінімальним коштом і це те, що люди побачать та оцінять. Для цього не потрібні мільйони, а лише бажання і власні зусилля. Звісно, якби були фінанси, можна було б скільки планів та ідей втілити у життя! Але ж я розумію, що наша ОТГ велика й у всіх є свої фінансові потреби та плани, тому втілюватимемо свої задуми поступово, у межах можливостей нашої громади. Керівництвом сільської ради прийнято рішення цьогоріч завершити проєкти, що були розпочаті у минулі роки, а вже після цього будуть плануватися масштабні роботи по селах громади та втілюватися в життя нові ідеї.
Володимир Миколайович Гудзь бере на себе вирішення різних нагальних проблем громади в тому числі й фінансових, адже часто потрібно щось терміново придбати чи оплатити, тож староста і допомагає. Раніше Володимир Миколайович займався підприємницькою діяльністю, нині сімейний бізнес повністю на дружині Яні Вікторівні.
Поруч із Володимиром Миколайовичем трудяться Лідія Андріївна Старик, фахівець із соціальної роботи, та Наталія Василівна Гориславець, спеціаліст І категорії загального відділу виконкому сільської ради (віддалене робоче місце ЦНАПу). Саме вони допомагають місцевим жителям, надаючи різноманітні соціальні послуги.
Цьогоріч в Гориславцях після тривалої перерви, пов’язаної з карантинними обмеженнями, масово відзначали День молоді та День Конституції України, свято Івана Купала та сольний концерт уродженця Гориславців, який нині проживає у Гадячі Юрія Москаленка. Глядачі вже засумували за святковими дійствами, тож щиро і тепло зустрічали кожний виступ артистів.
Староста розповів, що на території сільської громади є кілька землевласників та орендарів. Серед тих, хто надає підтримку – брати Геннадій Леонідович та Вадим Леонідович Коровніченки, за що їм велика шана і подяка. Володимир Миколайович мріє аби й інші землекористувачі проявляли більше уваги до вирішення місцевих проблем.
– У нас підібралася хороша команда старост на чолі з головою ради та його заступниками Романом Володимировичем Назаренком і Олександром Анатолійовичем Сукмановим. Таке відчуття – наче ми знайомі багато років, розуміємо один одного з напівслова. Дуже хочеться, щоб наша громада мала достатнє фінансування і ми змогли втілити всі плани та задуми, щоб люди відчули зміни на краще. Зі старостами ми постійно підтримуємо зв’язок, консультуємось та радимось, в усьому знаходимо взаєморозуміння з головою. Переконаний, що коли є командна підтримка та повне розуміння один одного, – то все заплановане можна втілити у життя, – так мовив на завершення нашої розмови Володимир Гудзь.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

РОДИННИЙ ВОКАЛЬНИЙ ГУРТ «БАРВІНОК» – ДЖЕРЕЛО НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ, НАТХНЕННЯ ТА ПОЗИТИВУ

Творчий шлях вокального гурту «Барвінок» Вільнотерешківського сільського Будинку культури вимірюється довжиною у 15 років. Весь цей час гурт радує колоритною творчістю своїх поціновувачів, а їх, до слова сказати, чимало. І не тільки у рідному селі Вільна Терешківка, а й у всьому Кременчуцькому районі та за його межами.
Про історію створення гурту, його учасників та репертуар розмову веду з керівником та солісткою цього чудового колективу Валентиною Анатоліївною Ступак, основним місцем роботи якої є відділ освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради.
Валентина Анатоліївна розповіла, що вона народилася у дуже співучій родині Тетяни Миколаївни та Анатолія Івановича Нечипоруків, де крім Валентини виховувалися ще донечки Наталія і Оксана. Всіх природа наділила чудовими голосами та музичним слухом. Часто родиною вони співали українських народних та сучасних пісень. Сестри Наталія та Оксана співали лише вдома, а от Валентина з дитинства була активною учасницею як шкільних, так і сільських концертних заходів, не соромилася сцени і впевнено себе там почувала. Часто талановиту дівчину запрошували виступати на сцені Вільнотерешківського сільського Будинку культури як солістку.
Валентина Анатоліївна пригадує, як у 2006 році перед районним святом, що було приурочене до дня родини, їй зателефонувала директор Вільнотерешківського сільського Будинку культури Наталія Миколаївна Дзьох і запропонувала родиною заспівати якусь українську пісню. Нечипоруки порадилися і погодилися.
Виступ відбувся у Піщанському Будинку культури, під музичний супровід, у складі Тетяни Миколаївни, Анатолія Івановича і Валентини. Він був успішним, глядачі тепло вітали колектив бурхливими оплесками. Через пів року директор Будинку культури запропонувала Нечипорукам створити родинний гурт. На сімейні раді вирішили назвати його символічно – «Барвінок», бо саме ця рослина вічно зелена, вічно молода і гарно квітує. Тому мріяли аби й колектив та його творчість довго радували своїх прихильників, несучи в маси українську пісню та культуру рідного краю. Так народився родинний вокальний гурт «Барвінок» Вільнотерешківського сільського Будинку культури.
Згодом до гурту приєдналася рідна сестра Тетяни Миколаївни, Наталія Миколаївна Волочай і колектив з тріо перетворився на квартет.
За роки своєї творчої діяльності родинний вокальний гурт «Барвінок» мав чимало виступів у рідному селі, демонстрував свою майстерність на районних святах. У репертуарі колективу чимало українських народних пісень, пісень у сучасній обробці – веселих жартівливих, обрядових, ліричних, героїчних та ін. Неодноразово колектив брав участь у різноманітних конкурсах та повертався додому з перемогами. Співучу родину запам’ятали організатори заходів, адже їхні колоритні виступи завжди дуже тепло, щиро, бурхливими оплесками зустрічають глядачі.
Валентина Ступак розповіла, що гурт брав участь в обласному фестивалі-конкурсі сімейних колективів «Роде наш красний», що проводився у с.Шишаки. Там гурт «Барвінок» було відзначено Дипломом ІІІ ступеня. Саме там вперше перед широкою аудиторією виступила й донька Валентини Анатоліївни – Олександра Ступак. Тоді дівчинці було лише 3 рочки, але вона вже мала чудовий голос і не просто доповнювала колектив, а співала разом з дорослими. Можливо, саме цим і підкорила членів прискіпливого журі. Зараз шестирічна Саша є солісткою Вільнотерешківського сільського Будинку культури, продовжувачкою народних традицій і активною учасницею родинного вокального гурту «Барвінок».
Карантинні заходи, запроваджені у державі в зв’язку з поширенням COVID-19, обмежили концертні виступи творчих колективів. Але гурт «Барвінок» у цей час працював над вдосконаленням репертуару, завдяки молодому, творчому директору Вільнотерешківського Будинку культури Лілії Олексіївні Мулявці, брав участь в онлайн конкурсах, проводив дистанційні концерти для жителів громади, розміщуючи відеозаписи на Facebook сторінці Вільнотерешківського сільського Будинку культури.
За 15 років своєї діяльності родинний вокальний гурт «Барвінок» має чимало нагород, грамот та дипломів за свою творчість, якою дарує радість та позитив глядачам. Гурт практикує і акапельні виступи, які особливо тепло сприймаються поціновувачами їхнього таланту. У репертуарі гурту є чимало народних, старовинних пісень, є українські пісні у сучасній обробці. Тому на своїх виступах гурт підбирає репертуар для різної категорії шанувальників. Є такі пісні, слова до яких потрібно записувати і заздалегідь вивчати, бо вони маловідомі. Але, ввівши таку пісню у свій репертуар, колектив береже її і поширює.
Нещодавно гурт взяв участь у великій концертній програмі Піщанської громади, підготовленій з нагоди свята Івана Купала.
Валентина Анатоліївна розповіла, що учасники родинного вокального гурту «Барвінок» входять до складу народного аматорського хору «Дніпровські зорі», що діє при Власівському селищному Будинку культури. Цей колектив налічує біля 30 учасників. Хор «Дніпровські зорі» є переможцем Всеукраїнського вокального конкурсу «Калиновий спів». Цьогоріч конкурс проводився дистанційно, Анатолій Іванович Нечипорук був солістом хору. Виступ колективу був гідно оцінений журі, за що отримали нагороду – Диплом ІІ ступеня.
– Наш родинний вокальний гурт свято береже традиції і культуру українського народу. Ми підтримуємо зв’язок між хорами, областями, збираємо пісні, часто маловідомі, запозичуємо їх у своїх колег і переспівуємо, аби народна пісня жила та поширювалася Україною, – говорить Валентина Ступак.
Для нашого народу пісня завжди була стежиною, що вела по життю від народження, до останнього дня. Пісня – це наша душа, що пронеслася крізь віки і не загинула, не розтанула у плині часу, а оселилася в пам’яті багатьох людей, тривожачи серце своїми чуттями, торкаючись струн душі.
Тож нехай живе українська пісня завдяки таким народним виконавцям, як родинний вокальний гурт «Барвінок». Нехай за плечима цього колективу буде ще багато чудових виступів та творчих перемог, а його учасники не тільки дарують радість та приємні емоції глядачам, а й будуть щасливі своєю працею, родинним благополуччям та особистими життєвими успіхами.
Фото з особистого архіву родинного вокального гурту «Барвінок».

ТАМАРА ВАСИЛЬЄВА – ПОЕТЕСА, ЯКА ПИШЕ СЕРЦЕМ І ДУШЕЮ

Нещодавно мені випало щастя познайомитися з чудовою жінкою, цікавою співрозмовницею і неймовірно талановитою поетесою Тамарою Марківною Васильєвою. Тамара Марківна проживає у Кременчуці, нині трудиться у відділі освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради.
Розповідаючи про свій життєвий шлях, Тамара Марківна повідала, що народилася вона в чудовому Поліському краї, у мальовничому селі Куліші Ємільчинського району Житомирської області, в родині вчителя-філолога Марії Іларіонівни Плисак, яка понад 38 років свого життя віддала педагогічній праці.
У школі Тамариними улюбленими предметами були біологія, хімія, російська література, дівчина росла старанною, відповідальною, допитливою, добре навчалася. Читати поезію любила завжди, знаходила вірші до душі у журналі «Юность», який родина передплачувала, в бібліотечних книгах.
По закінченні Кулішівської школи Тамара Плисак пішла стежиною свого старшого брата Анатолія, вступивши на природничий факультет Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Саме в інституті у неї яскраво проявилися лідерські якості та творчі нахили, їй довірили бути старостою групи.
Після закінчення інституту, Тамара Марківна за розподілом поїхала у с.Бараші рідного Ємільчинського району і плідно працювала 5 років на посаді вчителя біології, була організатором позакласної та позашкільної роботи Барашівської школи. Й до тепер жінка з теплом та любов’ю згадує ті роки, своїх колег-наставників, перших учнів.
У 1991 році Тамара Марківна Васильєва разом з родиною переїхала до м. Кременчук. Розпочала роботу в районному Будинку дитячої та юнацької творчості на посаді методиста, у 2002 році її було призначено на посаду директора закладу. Саме на цій посаді розкрилися всі здібності і таланти Тамари Марківни. Вона плідно поєднувала керівну роботу з педагогічною – очолювала туристичний гурток. На творчому рахунку її вихованців є численні перемоги в змаганнях різних рівнів, цікаві туристично-краєзнавчі експедиції та подорожі. Вона завжди була невтомним організатором, автором креативних ідей та задумів, оптимістом, заряджала оточуючих енергією та позитивом.
Перший свій вірш Тамара Васильєва написала ще у шкільні роки, у пору першої закоханості. У 2012 році в Будинку дитячої та юнацької творчості вона заснувала літературну вітальню «Передзвони», де часто відбувалися творчі зустрічі з поетами не тільки Кременчуччини, а й усієї України. Жінка говорить, що обожнює вірші Наталії Баклай, вони наскільки багатогранні, що під будь-який настрій можна знайти поезію до душі. У 2012 році Тамара Марківна відкрила для себе поезії Олексія Тичка з м.Городище Черкаської області, члена Національної спілки письменників України, автора трьох та співавтора більше 10 поетичних збірок. Саме він став її першим поетом-наставником. Олексій Тичко заснував сайт «Натхнення», де численна письменницька спільнота України публікувала свої твори. На поетичному сайті «Натхнення» опублікувала свої перші вірші і Тамара Васильєва, отримавши схвальні відгуки як від Олексія Тичка, так і від інших іменитих літераторів.
Першим друкованим виданням поетеси стала колективна збірка «Натхнення», видана у 2013 році в м. Кременчук, до якої ввійшли твори учасників сайту «Натхнення». Упорядником збірки стала Тамара Васильєва.
Згодом, у тому ж таки 2013 році, світ побачила перша власна збірка віршів Тамари Васильєвої «Сорок вісім кроків». Ця збірка має символічну назву, адже кожний крок дорівнює року прожитого життя авторки. Презентація збірки відбулася у Кременчуці, на неї з’їхалися друзі, поети та прозаїки з усієї України.
У передмові до цієї збірки Олексій Тичко написав: «З Тамарою Васильєвою познайомилися випадково в Інтернеті. Відразу відчув, що людина закохана в поезію. За короткий термін Тамара встигла те, на що у других ідуть десятиліття. З категорії читача перейшла у поетеси. Буквально увірвалася в творчо-поетичні процеси, «на ходу» опановуючи ази римотворення».
На жаль, на 59 році життя Олексій Тичко покинув цей світ…
Корисним для Тамари Марківни було і знайомство з відомим українським письменником, публіцистом, громадським та державним діячем, видавцем Володимиром Федоровичем Шовкошитним. Саме у його видавництві у 2014 році побачила світ друга збірка поетеси «Колекція дум». Про цю збірку та її автора Володимир Шовкошитний сказав так: «Колекція дум» – це зразок первісно чистої поезії, яка густо заселена волошками й ромашками, полинами й чебрецями, буслами й солов’ями, криницями й колодязьними журавлями, непідробним ліризмом і справжніми людськими почуттями! Це – поезія водночас народна й інтелектуальна, традиційна й модернова, вона уквітчана алегоричністю й образністю, витонченим відчуттям слова, розмаїттям форми й оригінальністю стилістики».
У 2016 році Тамара Васильєва стала членом Спілки літераторів Кременчука «Славутич». Чимало років головою спілки був земляк поетеси, письменник Олег Федотович Головко, нині, на жаль, покійний. Зараз спілку очолює Ірина Чередник.
У 2019 році Тамара Марківна взяла участь в першому літературно-мистецькому фестивалі ім. Всеволода Нестайка і отримала Диплом лауреата І ступеня в номінації «Пісенна лірика». Того ж року жінка стала дипломантом Х літературно-мистецького фестивалю «Розстріляна молодість», що проводився у м. Житомир.
У 2019 році світ побачила третя збірка творів Тамари Васильєвої «Мамина хустка», присвячена її мамі Марії Іларіонівні. Ця збірочка – духовний скарб автора, в якій вона тепло та щиро звертається до матусі, сумує за нею, висловлює власні переживання про майбутнє рідних, країни, говорить про тих, хто ціною власного здоров’я і життя боронить Україну від агресора на сході держави. Крім чудових поезій у цій збірочці є і прозово-публіцистичні твори автора.
Тамара Марківна презентувала «Мамину хустку» в Кременчуці та в Ємільчинському районі, створивши своєрідний місток між дорогими її серцю людьми та краями. Після цього збірка «Мамина хустка» покликала поетесу в мандри країною і додала нового визнання на різних літературно-мистецьких заходах. Тамара Васильєва отримала Диплом лауреата ХХ загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», що проходив у серпні 2019 року в м. Одеса, Диплом лауреата премії ім. Василя Юхимовича вона отримала і на Всеукраїнському літературно-мистецькому святі «Просто на Покрову». На Всеукраїнському літературно-мистецькому фестивалі ім. Василя Скуратівського «До Василя» вона нагороджена грамотами за ІІ місце у номінації «Крига», ІІІ місце у номінації «Поезія», за майстерність у номінації «Корінь і крона».
Тамара Васильєва є співавтором колективних збірок «Осінь у камуфляжі» (2014 р.), «Рудик» (2015 р.), «Поетична топоніміка» (2016 р.), «Він, Вона і війна» (2016 р.), електронних збірок Всеукраїнського освітньо-культурного проєкту «Рідний край у словах і барвах» (2016 р.) та поезій «Мальви для героя» (2019 р.).
Тамара Васильєва співавтор збірки оповідань, нарисів і статей про Героїв-кременчужан, загиблих у зоні АТО «Ангели світла» (2017 р.).
Влітку 2019 року Тамара Марківна з учасниками Білецьківського гуртка пішохідного туризму побували в с.Хоменці Роменського району Сумської області, на батьківщині загиблого Героя-кременчужанина Юрія Дудки. Родина Дудків втратила на війні двох синів – Юрія і Володимира. Їхня історія лягла в основу оповідання «Сни і реальність», яке Тамара Васильєва подала на конкурс оповідань «Open World». До складу журі конкурсу входили відомі письменники та видавці брати Дмитро та Віталій Капранови, вони високо оцінили оповідання і Тамара Марківна отримала Диплом переможця в номінації «Твори про вихідців та події Сумщини». Лише 6 творів із 594 отримали такий статус. За ініціативи засновника конкурсу американського митця Аддісона Хоффмана кращі твори будуть перекладені англійською мовою і опублікуються у США, також світ побачить збірка оповідань українською та англійською мовами.
У творчому доробку поетеси є низка мелодійних пісень. Пісня «Кременчуцький край» на музику місцевого композитора Олександра Левицького стала візитівкою Кременчуцького району. Близько десяти її чудових поезій поклав на музику композитор з Чернігівщини Віктор Охріменко. Пісня «Я сплету вінок» має два варіанти виконання, оскільки музику до твору написали два різних композитори.
Багаторічна співпраця склалася у Тамари Марківни з львівським художником Віктором Курилом, який проілюстрував дві збірки поетеси.


У Тамари Васильєвої вже є напрацювання на четверту авторську збірку «Перетворення». Хочеться вірити, що за підтримки поціновувачів таланту Тамари Марківни, спонсорів та меценатів, незабаром вона побачить світ.
Величезною душевною травмою для директора та всього трудового колективу була звістка про призупинення функціонування Будинку дитячої та юнацької творчості Кременчуцької районної ради Полтавської області з січня 2021 року, якому було віддано багато років творчої праці, душевного неспокою, сили, здоров’я, педагогічної майстерності. У липні 2021 року закладу виповилося б 65 років… Та життя продовжується. Нині Тамара Васильєва трудиться спеціалістом відділу освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради, курує виховну роботу навчальних закладів громади та займається рядом інших пинань.
Гордістю та втіхою Тамари Марківни є донька Олена, яка здобула освіту перекладача й прокладає свій професійний та життєвий шлях. Нещодавнє народження чудового хлопчика Богданчика зробило щасливими не тільки Олену з чоловіком Максимом, а й Тамару Марківну, у якої з’явився новий життєвий статус – щасливої бабусі.
Шановна Тамаро Марківно, хай щастить Вам у житті, нехай близькі завжди Вас радують своїми життєвими та професійними успіхами, здоров’я ніколи не підводить, а творче натхнення супроводжує на всіх стежках і дорогах. Ваші вірші – справжні скарби, які заставляють душу відчувати, співпереживати, надихають і підносять до вершин досконалості.
Сподіваюся, що читачам газети «Зоря Придніпров’я» припадуть до душі твори Тамари Васильєвої, що йдуть від самісінького серця і душі автора.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ, ПЕРЕДПЛАТНИКИ!

Редакція Кременчуцької районної газети «Зоря Придніпров’я» вдячна всім, хто оформив передплату на наше видання. Для тих, хто забув це зробити, нагадуємо, що оформлення передплати триває впродовж року. Звернувшись у поштове відділення чи до листоноші, до 25 числа місяця та оформивши передплату, наступного вже матимете під рукою надійного друга та порадника – «Зорю Придніпров’я».

Вартість передплати на місяць становить 34 грн.

Для тих, хто бажає розмістити на сторінках «Зорі Придніпров’я» власне оголошення, співчуття, подяку, вітальну чи поминальну замітки, можна надіслати текст на електронну  адресу редакції: zirkap_globine@ukr.net або  на viber: 095-590-53-31. Кошти за послуги можна сплатити на рахунок чи банківську картку.

Вартість послуг становить:

Привітання – 150 грн.

Співчуття – 50 грн.

Поминальна замітка – 100 грн.

Подяка за похорон – 100 грн.

Приватні оголошення – від 30 грн.

Люди дякують – від 100 до 200 грн.

Повідомлення про втрату документів, речей та ін. – 50 грн.

Ціна за 1 кв. см – 8 грн.

Привітання з державними та професійними святами – 500 грн.

Вартість розміщення оголошень чи рекламних матеріалів на сайті газети «Зоря Придніпров’я» (з переглядом на facebook) становить 30% від вартості паперового видання.

Безкоштовно розміщуються оголошення у рубриці «Будьмо знайомі», поезії та прозові твори творчих авторів на «Літературній сторінці», дописи краєзнавців, дослідників, небайдужих жителів краю, які піднімають цікаві для суспільства теми, розповідаючи про події чи людські долі.

Запрошуємо всіх бажаючих до співпраці!

З ТУРБОТОЮ ПРО МАТЕРІВ ТА ДІТЕЙ

Наталія ЛИМАРЕНКО, виконуюча обов’язки директора Полтавського обласного соціального центру матері та дитини
з молодою мамою Анною та її місячною донечкою Беллою

У с.Омельник вже тринадцятий рік діє Полтавський обласний соціальний центр матері та дитини. В Україні таких закладів – лише три.
Соціальний центр матері та дитини – заклад тимчасового проживання жінок на сьомому-дев’ятому місяцях вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обов’язку.

На сьогоднішній день обов’язки директора центру виконує Наталія Григорівна Лимаренко, вона не лише виконує всю адміністративну роботу, дбає про комфорт та затишок мешканців центру, а й проводить бесіди з жінками, навчає їх побутовим навичкам, адже має за плечима чималий досвід соціальної роботи. Жінка розповіла, що Полтавський обласний соціальний центр матері та дитини було створено у 2008 році, засновником його стала Полтавська обласна рада. Центр було створено з метою захисту та підтримки майбутніх матусь та жінок з немовлятами, які стали вигнанцями у власних родинах чи тих, які потрапили у скрутне життєве становище. Діяльність центру спрямована на соціальну підтримку жінок та запобігання їхній відмові від новонароджених дітей.
У центрі створені такі житлово-побутові умови, які забезпечують максимум самостійності та комфорту в повсякденному житті. Кожна мама мешкає в окремій кімнаті разом з дитиною або дітьми. Таких кімнат у центрі 10. В кожній з них є ліжко для мами та ліжечко для малюка, стіл, шафа. Кімнати гарні й затишні. В соціальному центрі є кухня, де мами готують їжу, ванна кімната та ігрова, де матусі бавляться зі своїми дітьми.
Жінки з дітьми забезпечуються харчуванням (продукти закуповуються за бюджетні кошти) та речами першої необхідності. Гроші, які матері отримують як допомогу по догляду за дитиною, належать самим жінкам, але колектив закладу навчає молодих матусь та рекомендує, щоб вони купували на державні гроші тільки необхідні для дитини речі.

У центрі створені якісні умови для проживання матерів з дітьми

– У центрі, який працює цілодобово, трудиться колектив із 10 осіб, це – чергові адміністратори, соціальний педагог, психолог, медсестра, завідуючий господарства, бухгалтер та директор. Я вдячна за сумлінність та старанність досвідченому соціальному педагогу Тетяні Вікторівні Романенко, медичній сестрі Наталії Борисівні Коваль, яка слідкує за здоров’ям жінок і дітей, завідуючій господарства Олені Анатоліївні Олексієнко, черговому адміністратору Анжелі Павлівні Турбабіній, психологу Інні Володимирівні Діброві. Пріоритет нашого закладу – адаптувати молоду маму, яка потрапила в складні життєві обставини, до реалій життя, дати їй підтримку після народження дитини, щоб дитя тут підросло. За цей час мама адаптовується до сімейного життя, навчається за допомогою наших спеціалістів догляду за дитиною. І коли дитині буде 1,5 роки, вона покидає наш заклад. Такі заклади допомагають уникати сирітства, прищеплюють жінкам любов до материнства. Це найголовніше у надаванні послуг центру, – розповідає виконуюча обов’язки директора центру Наталія Лимаренко. – Якщо продукти у нас закуповуються бюджетним коштом, то готувати їжу для себе та дітей мами повинні самі, прибирати за собою та дітьми також. Для цього у закладі створені всі умови – є простора кухня-їдальня з двома плитами, меблями, холодильниками. Продукти закуповуються різноманітні – м’ясо, овочі, сири, молоко, хліб та ін. Мами самостійно готують їжу, доглядають за дітьми, а працівники центру надають їм лише психологічну та соціальну допомогу.
Впродовж років роботи центру, у нього з’явилося чимало меценатів та благодійників, які забезпечують мам та дітей одягом, взуттям, памперсами, засобами гігієни. Завжди є підтримка від органів місцевого самоврядування, місцевих фермерів. Користуючись нагодою висловлюю слова вдячності голові СФГ «Апіакта» Тетяні Кошовій, завдяки якій ми змогли придбати садові фігурки для оформлення території закладу, Миколі Тридубу (ФГ «Май»), який ніколи не відмовляє у допомозі. Ми тісно співпрацюємо з відділом освіти Омельницької сільської ради, за сприяння якого діти, які перебувають у центрі, мають можливість відвідувати заклад дошкільної освіти. Щиро вдячна за тісну співпрацю Омельницькому сільському голові Андрію Пирогу, заступнику Вікторії Носуль, начальнику відділу освіти Наталії Радочин за розуміння та постійну підтримку.
Зараз у центрі знаходиться мама з місячною донечкою та старшим сином, який потребує інклюзивного навчання. В Омельницькій громаді діє інклюзивно-ресурсний центр для дітей з особливими освітніми потребами, тож є можливість влаштувати таких діток на навчання.
Наталія Лимаренко розповіла, що центр розрахований на одночасне перебування 10 мам та 15 дітей. У минулому 2020 році через центр пройшло 7 матерів та 10 дітей з Полтавської області. За словами в. о. директора закладу, до обласного соціального центру матері та дитини жінки з вулиці потрапити не можуть. Сюди їх направляють міські та районні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Перед тим, як їх вселяють у кімнату, матусі обов’язково проходять медичний огляд.
Важливим компонентом соціальної роботи є подальший супровід жінки після вибуття із закладу. Саме тому з самого початку працівники обласного соціального центру матері та дитини працюють у постійному контакті з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання матері. Якщо жінці з дитиною нікуди йти, їй можуть допомогти і з житлом.
Мешканка обласного соціального центру матері та дитини Аня, тримаючи на руках свою доньку Беллу, розповіла, що неналежні життєві умови вдома привели її сюди. У закладі їй дуже подобається, вона мешкає в кімнаті з місячною донечкою Беллою та старшим синочком Богданом, умовами проживання та ставленням персоналу дуже задоволена.
В.о. директора Наталія Лимаренко розповіла, що нещодавно у закладі облаштовано світлу терасу, а на подвір’ї – дитячий куточок. У приміщенні центру незабаром плануються ремонтні роботи. Потрібно капітально відремонтувати дах та осучаснити кімнати.
– У цьому центрі ми підставляємо плече жінкам, щоб вони були разом зі своїми дітьми, незважаючи на ті умови, в яких вони опинилися. І якщо молода мама, за час перебування у нашому центрі, знаходить в собі сили боротися за своє існування та за свою дитину, будує плани на майбутнє та мріє про повноцінне життя для своєї сім’ї – відчуваємо, що робота наша недаремна, а дуже відповідальна і потрібна для суспільства, – так мовила на завершення нашої зустрічі Наталія Григорівна Лимаренко.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ХАЙ КОЛОСИТЬСЯ ПРАЦЯ ХЛІБОРОБСЬКА ЩЕДРОЮ НИВОЮ УСПІХУ!

Обліковець Олександр ДАНИЛЬЧУК та заступник директора
ПСП ОВ «Колос» Сергій ФЕДЧЕНК
О

На сторінках нашого видання ми вже неодноразово розповідали про успішну роботу приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами «Колос», що в с.Опришки Глобинської територіальної громади. Це підприємство чимало років очолює мудрий, досвідчений керівник-новатор, професійний аграрій, людина широкого кругозору та великої щедрої душі – Віктор Кузьмич Крюк. За його плечима – кілька десятиліть хліборобської праці, модернізація і розвиток рідного господарства, турбота про працівників, пайовиків, про рідне село.
На сьогоднішній день ПСП ОВ «Колос» є взірцем злагодженої роботи на різних ділянках, заради спільного успішного результату. Цей результат забезпечує фінансове благополуччя працівників підприємства, пайовиків, позитивно впливає на розвиток та благоустрій села Опришки.
Про стан цьогорічних справ у господарстві розмову ведемо з заступником директора, а за сумісництвом і головним агрономом ПСП ОВ «Колос», Сергієм Анатолійовичем Федченком, який теж чимало років свого життя присвятив роботі в цьому господарстві.
Сергій Анатолійович розповів, що цьогоріч на полях ПСП ОВ «Колос» посіяно 480 га кукурудзи, 900 га сої, 360 га соняшника, 190 га пшениці, 30 га ячменю, по кілька гектарів городини та баштану. Структура планування посівів у господарстві впродовж останніх років залишається незмінною. Головний агроном переконаний, що робити ставку на якусь одну сільгоспкультуру в сьогоднішніх кліматичних умовах не варто, адже спрогнозувати наперед ні врожайність, ні те, якою буде погода, неможливо. Тому господарі й вирощують різні культури, в надії, що якась із них дасть добрий врожай.
Цьогорічна весняна погода з дощами та помірною температурою сприяла аграріям. Хоча інтенсивні дощі на початку червня трохи завадили вчасному обробітку полів гербіцидами від бур’янів, фунгіцидами та інсектицидами від хвороб і шкідників. Довелося агроному трохи похвилюватися з цього приводу. Декілька недоспаних ночей та напружених днів вирішили проблему. На час нашого візиту до господарства всі поля вже були оброблені згідно строків та норм. Проблема, яку ще потрібно вирішувати аграріям – це боротьба з ваточником сирійським. Він є одним з найлютіших ворогів кожного агронома. З’являючись на полях, ваточник вперто витісняє культури та розростається з майже неймовірною швидкістю. А оскільки ця рослина вирізняється високою посухостійкістю та морозостійкістю, а також має дуже добре розвинену, міцну та розгалужену кореневу систему, боротися з нею вкрай важко. Тому в господарстві практикують ручне прополювання полів від цієї культури.

Механізатори, які трудяться на внесенні гербіцидів Іван ДАНИЛЬЧУК,
Андрій ВАСЕНКО, Валерій МАРТИНЕНКО та Руслан ОСАУЛЕНКО


Також Сергій Анатолійович розповів, що в конторі господарства, їдальні, в актовому залі бригади, там, де збираються люди, за ініціативи директора Віктора Крюка, встановлено сучасні кондиціонери, аби працівникам підприємства комфортно працювалося та відпочивалося.
У зв’язку з протиепідемічними заходами щодо поширення коронавірусної інфекції, на різних дільницях підприємства встановлено елетросушарки для рук, санітайзери з антисептиками, аби забезпечити всі санітарні вимоги та убезпечити працівників від хвороби.
Для Віктора Кузьмича Крюка на першому місці завжди була підтримка пайовиків та працівників. У зв’язку із подорожчанням продуктів харчування, зокрема, олії, для пайовиків та працівників вже кілька разів видавалися продуктові набори. Продукти надаються людям безоплатно, тобто їхня вартість не вираховується із тієї суми, що пайовики отримують за оренду своїх паїв. До речі, орендна плата у господарстві виплачується завжди вчасно, також обов’язково сплачуються всі податки та відрахування. Обробіток городів та інші сільгоспроботи для пайовиків виконуються за символічну плату, лише щоб покрити витрати на пальне та зарплату механізатора. Практикується тут і видача орендної плати наперед, коли людина планує придбати щось вартісне, а коштів не вистачає. У разі хвороби і працівники, і пайовики отримують матеріальну допомогу на лікування.
У господарства є пайовики, які проживають далеко від Опришок, їм орендна плата перераховується на банківські картки. Також проводиться перерахунок у грошовому вимірі всіх продуктових наборів, і пайовики, які живуть далеко, отримують грошові перекази, на які можуть придбати продукти за місцем проживання.
Для працівників ПСП ОВ «Колос» крім створення комфортних умов праці та відпочинку, організоване смачне, ситне та різноманітне харчування. Готують страви вправні кухарі Віта Вікторівна Михайлець та Алла Миколаївна Вакарчук.
Працює у ПСП ОВ «Колос» біля 50 працівників, вони трудяться цілий рік. Тут не практикують звільнення працівників у зимовий період, трохи зменшують тривалість робочого часу, але люди не залишаються без роботи і зарплати. Саме тому всі тримаються свого місця роботи, звільнень чи плину кадрів тут практично немає.
Сергій Федченко вдячний за сумлінну роботу Андрію Брисюку, Івану Данильчуку, Андрію Васенку, Олегу Губі, Петру Вакуленку, Олександру Шишковському, Павлу Павлишу, Олександру Сауху, Віталію Бугайцю, братам Анатолію та Миколі Дібровам, Руслану Осауленку, особливу подяку висловлює бригадиру Сергію Івановичу Олійнику, який два роки ніс службу в Збройних Силах України, захищаючи Батьківщину від російських окупантів, а нині добросовісно працює у господарстві.
Завдяки Віктору Крюку в с.Опришки збудована дерев’яна церква, яка стала чудовою окрасою села. Віктор Кузьмич продовжує і надалі опікуватися нею. Коштом господарства цілу зиму церква опалювалася кондиціонером, освітлення та водопостачання теж за рахунок ПСП ОВ «Колос», церква постійно поповнюється новим церковним начинням. Облаштували тут і радіомікрофон та гучномовці, під час карантину люди мали можливість на відстані слухати службу Божу.
Настоятель Опришківської церкви Володимир Баран не тільки виконує роль настоятеля храму, духовного пастиря, а й активно включається у громадську роботу, дбає про розвиток культури у селі, він завоював авторитет та повагу не тільки в Опришках, а й у всій Глобинській громаді.
Ще один напрямок, якому приділяється значна увага – допомога військовим. І для Віктора Кузьмича Крюка, і для Сергія Анатолійовича Федченка це питання принципу і власної совісті. За роки війни було витрачено десятки тисяч гривень на придбання необхідного для військових, на заправку автомобілів волонтерів, які прямують з допомогою на схід. Сергій Анатолійович особисто бував кілька разів на передових східних рубежах, бачив на власні очі, що там відбувається та в чому мають потребу наші воїни. Тому настрій керівників господарства такий – доки тривають військові дії, допомагати нашим воїнам наближувати перемогу всіма доступними засобами.
Тож нехай всі справи, якими займаються у ПСП ОВ «Колос», будуть успішними, посіви радують щедрими врожаями, здоров’я міцніє, а всі плани і задуми втілюються у життя!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ТАКЕ СУЦВІТТЯ ЛІТ НЕ КОЖЕН НАЗБИРАЄ, ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ СКАРБ НЕ КОЖЕН ОСЯГНЕ

Ювілярка Галина КРИВЕНКО, с.Ялинці

16 червня відсвяткувала свій 90-річний ювілей шляхетна людина, Вчитель з великої літери, для багатьох вірний наставник, порадник та подруга – Галина Гнатівна Кривенко, яка багато років свого життя віддала роботі у Ялинцівській школі, навчаючи рідної української мови своїх учнів.
Все її життя пов’язане зі школою. Час минає швидко, коли людина зайнята улюбленою справою. Галина Гнатівна виховала і навчила не одне покоління юних душ, не тільки давши своїм вихованцям ґрунтовні знання, а й прищепивши їм головні людські цінності – чесність, порядність, відповідальність, готовність прийти на допомогу іншим.
Вона народилася у славному селі Максимівка 16 червня 1931 року, була другою дитиною великої і дружної родини Ляпунів, де крім Галинки підростало ще четверо дітей. Її дитинство закінчилося тоді, коли почалася війна. Батька, Гната Сергійовича, забрали на фронт, мама Ганна Прокопівна, залишилася одна з п’ятьма дітьми. Як вижили у роки лихоліття – один Господь знає. У 1943 році загинув на фронтах Другої світової, форсуючи річку Дніпро, Гнат Сергійович. Весь тягар піклування про родину ліг на плечі Ганни Прокопівни, яка трудилася від зорі до зорі, аби підняти на ноги своїх дітей.
Після закінчення Максимівської семирічки, середню освіту Галинка здобувала у Градизькій середній школі.
Свій трудовий шлях розпочала з посади діловода Максимівської семирічної школи у 1952 році. Після навчання працювала на посаді старшої піонервожатої у Недогарківській середній школі, а згодом була призначена на посаду вчителя української мови і літератури Ялинцівської восьмирічної школи. З цією школою у Галини Гнатівни пов’язано найбільше спогадів, адже саме тут відбувалося її становлення як педагога, саме тут вона вчила розумному, доброму, вічному своїх учнів, відчуваючи дружню підтримку колег-вчителів, з якими її пов’язують роки багаторічної дружби.
Галина Гнатівна Кривенко вищу педагогічну освіту здобула у Полтавському педагогічному інституті, закінчивши факультет української мови та літератури. За її плечима – роки копіткої, відповідальної праці. Неодноразово вона обиралась депутатом Ялинцівської сільської ради, активно займалася громадською роботою та допомагала іншим. Багато разів була на відповідальній посаді – секретаря виборчої комісії. Славилася у селі як вміла кухарка, тому її кликали на весілля та інші заходи, аби допомогла у приготуванні страв. Доводилося жінці й буряки у колгоспі полоти, іншу сільську роботу виконувати і все виходило у Галини Гнатівни вміло та до ладу. Все встигала вона – і до уроків підготуватись, і вдома порядок навести, адже в родині підростало двоє дітей – донька Лариса та син Юрій.

З донькою Ларисою, онукою Інною та правнучкою Дар’єю

Зі стін Ялинцівської школи вона пішла на пенсію у 1980 році. Та всидіти вдома активній та енергійній Галині Гнатівні обов’язки не дали. Вона трудилася секретарем зі збору податків Ялинцівської сільської ради поєднуючи цю роботу з державним страхуванням. Є у неї й трирічний стаж роботи у страховій компанії «Оранта». Де б не трудилася Галина Гнатівна Кривенко, скрізь зарекомендувала себе відповідальним, чесним та сумлінним працівником, саме цим й заслужила повагу та шану односельців.
Життя Галини Гнатівни не було встелене пелюстками троянд, довелося пережити і розчарування, і біль та втрату найрідніших людей. Відійшла у засвіти матуся, пішли з життя її брати та сестри, покинув цей світ і син Юрій… Гордістю та втіхою Галини Гнатівни Кривенко є донечка Лариса, яка закінчила інститут іноземних мов, проживає нині у м.Світловодськ, пише вірші, що йдуть від самісінького серця, має чудовий голос, працює у Світловодському міському Будинку культури й є учасницею ансамблю «Кришталеві роси».
Пишається Галина Гнатівна й своїми чотирма онуками – Інною, Сергієм, Яною та Андрієм, доброї долі та щастя бажає своїм найкращим у світі правнукам – Валерії, Дар’ї, Ользі, Вікторії, Сергію, Назару та Микиті.
У свої поважні 90 Галина Гнатівна не втратила цікавості до життя, вона – чудова співрозмовниця, начитана, ерудована, з величезним життєвим досвідом, вона цікавиться тим, що відбувається в селі, в районі, в країні. Часто вона повертається спогадами у минулі роки, пригадуючи пройдені шляхи, людей та події. І вірш доньки Лариси особливо близький та хвилюючий, адже у ньому частина і її життя.
Всі ми родом з дитинства, з того отчого краю,
Де лиш мрій горизонти, де прекрасне буття.
З ним пов’язана пісня колисковая мами
І бабусина казка – світанок життя…
Там були ми малими, молодими – батьки,
Рідні дружно збирались в наш куток «Кривенки».
І тоді нам здавалось, що не буде кінця
Отим рідним стежинам і назустріч відкритим серцям.
Наша копанка, мабуть, нас усіх пам’ятає,
Як у спеку спішили ми до неї завжди
І у ліс протоптали не одну ми стежину,
Щоб відчуть прохолоду, позбирати гриби.
Я іще пам’ятаю терпкий терену смак
І доріжку в «бабівський» садок.
Може все це – дрібниці, не знаю,
Але душу бентежить цей народжений кожен рядок,
Бо іде він від серця, що той час пам’ятає,
Та по-іншому, мабуть, не буває –
Все частіше, з роками, туди душею линеш знов,
Щоб хоч думкою пройтись по тім краю,
Та згадати молодість свою…

Шановна Галино Гнатівно, прийміть найщиріші побажання здоров’я, миру, достатку, радості, нехай поруч з Вами завжди йдуть віра і надія, оптимізм і впевненість, а доля береже Вас від негараздів та бід, додає сил та натхнення! І нехай Ваші спогади будуть завжди добрими, світлими та позитивними, а найрідніші Вам люди дарують свою любов, турботу та море приємних емоцій!
Фото з родинного архіву.

1 2 3 4