Архів автора: admin

ПРО ВИВІЗ СМІТТЯ НА ТЕРИТОРІЇ ГЛОБИНОГО

Нещодавно заступник Глобинського міського голови Олександр Артюшенко розповів нашому кореспонденту про важливість централізованого вивезення твердих побутових відходів, про ситуацію в місті щодо укладання договорів на вивезення сміття. Але є ще чимало питань, які турбують жителів Глобиного і на які хотілося б мати вичерпні відповіді. Тому за роз’ясненнями звернулася до начальника КП «Глобинське» Анатолія Шаповала.

Анатолію Леонідовичу, у розмові нашого кореспондента із заступником Глобинського міського голови, мова йшла про вивіз сміття з пластикових контейнерів, придбаних міською радою та розданих споживачам у користування, тим, які уклали відповідні угоди із комунальним підприємством на вивіз твердих побутових відходів. Але є чимала категорія населення міста, яка користується поліетиленовими пакетами, придбаними у КП «Глобинське». Що робити цим людям? Чи буде примусове переведення їх на користування пластиковими контейнерами, чи вони і надалі можуть купувати пакети у комунгоспі?
– Пакетна форма вивезення сміття буде існувати, але лише у тих частинах міста, де ще не запроваджено вивезення сміття із пластикових контейнерів. Зараз вартість пакета з логотипом КП «Глобинське» становить 20 грн. У цю ціну закладено вартість самого пакета, ціну на вивезення сміття та на його розміщення на сміттєзвалищі. На сьогоднішній день мікрорайони Росія та Грабарка вже охоплені вивезенням сміття з пластикових контейнерів, тому там використання поліетиленових пакетів вже не діє. Коли людина приходить у комунгосп для придбання цих пакетів, у неї запитується адреса проживання і тим, хто проживає на вулицях, де діє вивіз сміття з контейнерів, пакети не продаються.
– Тобто змішаного вивезення сміття не існує?
– Так, не існує. Це пов’язано із транспортом і з оновленою формою збору твердих побутових відходів.
– Анатолію Леонідовичу, як вираховується вартість вивезення сміття з пластикових контейнерів, від їхнього об’єму, чи від кількості людей, прописаних у домогосподарстві?
– Об’єм пластикового контейнера 120 літрів, сьогодні норма утворення твердих побутових відходів по Глобинській ОТГ на одну людину в місяць становить 0,13 м куб. сміття для мешканців багатоквартирних будинків і 0,15 м куб. для жителів приватного сектора. Сміття вивозиться двічі на місяць, що відповідає нормі на 2 особи. Якщо в домогосподарстві, з яким укладено договір на вивезення твердих побутових відходів, прописана більша кількість мешканців, ми не забороняємо таким родинам підставляти до сміттєвого бака ще додаткові пакети чи мішки із сміттям. У таких випадках заяв ніяких писати не потрібно. Все побутове сміття, наголошую, що саме побутове, а не будівельне чи інше, забирається працівниками комунгоспу і вивозиться в належне місце.
– Якщо у листопаді минулого року за вивезення побутових відходів з пластикового контейнера з однієї особи бралося 6,39 грн, то в грудні стало 21,15 грн. З чим пов’язаний такий, досить відчутний для людей, стрибок ціни на вивезення сміття?
– Ціна 6,39 грн діяла з урахуванням дотації Глобинської міської ради, яка покривала ту різницю, що була між фактичною вартістю послуг і ціною для населення. Хочу зауважити, що комунальне підприємство з 2014 року не змінювало тарифи. За цей час вартість пального зросла в три рази, мінімальна заробітна плата була закладена на рівні 1218 грн, а нині вона становить вже 4723 грн. Тобто довгий час підприємство працювало збитково. З грудня 2019 р. міська рада вже не надає комунальному підприємству жодної дотації на послуги, в тому числі й на вивезення каналізаційних стоків. Зараз маємо реальні ціни на послуги.
– Анатолію Леонідовичу, а такий стрибок цін не відлякав споживачів? Бо зараз чути чимало нарікань з цього приводу.
– Звичайно, що відлякав. Але треба бути реалістами і розуміти, що на все є свої розцінки. Раніше хліб теж коштував кілька гривень, а тепер більше десяти, газ теж недешевий, але ж купуємо, споживаємо. 21,15 грн у місяць це не така недоступна ціна, тим більше, коли машина під’їжджає прямо до двору двічі у місяць, забираючи всі тверді побутові відходи. Для тих, хто користується контейнерами біля багатоквартирних будинків, вартість вивозу сміття на одного мешканця становить 18,33 грн.
Розкажіть як планується викорінювати таке явище, як безоплатне користування деякими жителями міста громадськими сміттєвими баками чи тими, що встановлені біля багатоквартирних будинків?
– Вже є розпорядження міської ради щодо створення спеціальних груп, які будуть виїжджати на об’єкти за певним графіком та контролювати місця встановлення контейнерів для сміття та тих, хто ними користується. Не можна жити, не утворюючи сміття. Тому виникає питання, якщо у громадян не укладено угоду на вивіз побутових відходів з КП «Глобинське», то куди вони його дівають? Якщо самостійно вивозять на санкціоноване сміттєзвалище, повинні показати квитанцію про оплату. З громадянами, які не мають договорів на вивезення побутових відходів, але користуються безоплатно баками, буде проведена певна роз’яснювальна робота. Сподіваюсь, що це дасть позитивний результат, адже за послуги повинні платити всі, а не користуватися ними за рахунок інших.

ТОРТИКИ ВІД АЛЛИ УСІМ СМАКУВАЛИ!

Умілі жіночі руки завжди творять дива, особливо, коли справа стосується кулінарного мистецтва. Багато солодких шедеврів вміє готувати чарівна жінка, прекрасна господиня, на всі руки майстриня Алла Володимирівна Хілобок з Липового.
Свої торти Алла не просто пече, а творить – вигадує, фантазує, втілює. Виходять сюжети: теплі, веселі, іронічні. А всі фігурки, прикраси та оздоби на солодких виробах – їстівні, вони наче справжні живі квіти чи іграшки.
Випікала Алла різноманітні смаколики вже дуже давно, аби потішити свою родину смачненькими тортиками, тістечками, рулетами та пирогами. Знайшла шлях і до серця свого коханого чоловіка, Михайла Васильовича, бо як не любити таку дружину у якої золоті руки, що вміють так смачно готувати та створювати справжні кулінарні шедеври. Любила потішити матуся і свою малечу, донечку Тетянку і сина Сергійка, та діти зросли й вилетіли з батьківського гнізда, але часто навідуються до матусі, щоб посмакувати солоденьким. Тепер же всі кулінарні таланти молоденької бабусі Алли направлені на те, аби почастувати своїми тортиками та здивувати найдорожчого в світі онучка Михайлика казковими оздобами, дивовижними фігурками тварин, квітів, іграшок, що прикрашають солодкі шедеври. А ще, кожного дня, осідлавши свого стального коня, велосипеда, мчить за 20 кілометрів до сусіднього села, аби хоч на хвилинку помилуватися своїм маленьким сонечком, Михайликом.
Смакували її випічкою рідні, друзі, знайомі, а два роки тому, створила диво-тортика й для своєї кумасі, а та сфотографувала і виклала ту красу в мережу Інтернет. І почалися замовлення!
За словами майстрині, кожен торт – це велика робота. Сама випічка потребує найменших зусиль і часу, всього дві-три години треба, щоб спекти коржі. А от щоб оздобити, приготувати креми, прикрасити – іноді потрібна ціла доба.
– Забуваю про все на світі, коли «чаклую» над тортиком, добре, що є ніч, отоді працюється сповна, бо вдень треба й біля худоби попоратися, і двір та город, численні клумби доглянути, і їсти приготувати. Домашні турботи дещо втомлюють, але під час кулінарної роботи я відпочиваю морально, бо тоді з головою занурююся у творчість. Рідко роблю два однакові торти, вони в мене різняться і за наповненням, і за оздобленням, адже межі кулінарного мистецтва немає. Всі продукти для солодощів – натуральні: і масло, і домашні яйця, і сметана. Беру випробувані інгредієнти. Не економлю на продуктах, хочу, щоб мої замовники залишалися задоволеними та вдячними. Я дуже люблю навчатися, робити щось нове. Так отримую і заряд енергії, і досліджую нові техніки й рецепти. Сюжети для оформлення солодких виробів іноді придумую сама, іноді запозичую в Інтернеті. Деколи люди замовляють і кажуть, що хочуть бачити на тортику: героїв дитячих мультфільмів, автомобілі, книги, квіти, фігурки людей – багато чого. Просто замовник каже про свої побажання, а я вже домислюю і втілюю це в реальність за допомогою мастики, цукрової пудри та інших кондитерських засобів. Надихає й те, що просто робиш від душі, щось придумуєш, видозмінюєш, стараєшся, а потім отримуєш подяку і задоволення від того, що тортик сподобався. Це так приємно, коли мої солодощі дарують людям радість, – говорить Алла Хілобок.
А ще, наша майстриня – неперевершена вишивальниця, її умілі руки творять на полотні з ниток та бісеру ікони, де ніби оживають лики святих, чудові картини, небаченої краси рушники та сорочки для своїх найдорожчих. У її дворику, наче у віночку, все доглянуто, все квітне і милує око. Яких тільки дивовижних квітів немає у Алли! З ранньої весни і до пізньої осені квітнуть вони і на клумбах, і за парканом. Вишуканий басейн, дерев’яний млинок, викладені з каменю доріжки, садово-паркові скульптурки та предмети декору говорять про те, що все зроблено зі смаком і любов’ю, наче професійний дизайнер потрудився на славу в дворі Хілобоків.
Тож талановита людина, талановита в усьому!
Ірина КОВАЛЕНКО.
Фото з сімейного архіву Алли ХІЛОБОК.

ПОШТА – ЦЕ ЖИТТЯ, ЦЕ ДОЛЯ, ЦЕ ЇЇ УЛЮБЛЕНА РОБОТА

– Все моє життя в роботі, – так мовить про свій життєвий шлях, що не був встелений вишиваними рушниками 80-річна мешканка с. Пустовійтове Ольга Петрівна Гладирь.
Народилася Ольга Петрівна в дружній і щасливій багатодітній родині Позирайлів 10 червня 1939 року. Восьмеро діток, Анастасія, Віктор, Євдокія, Лідія, Маруся, Ольга, Катерина та Іван зросли на пустовійтівській землі, на хуторі Свинячий (нині Вільний) – і всі знайшли себе в цьому житті, реалізувалися, здобувши потрібні людям професії.
Омріяну професію обрала для себе і Ольга Петрівна. Професію, що стала її життям. Закінчивши 7 класів місцевої школи в далекому вже 1955 році, пішла працювати в поле, як і більшість її однолітків. А через 6 років вирішила дівчина спробувати себе в ролі сільської листоноші, адже це так приємно йти туди, де тебе з нетерпінням чекають. Ось так і розпочалася її трудова біографія, яка нерозривно, всі роки насиченого трудового життя була пов’язана з поштою! Тоді ніхто не міг би припустити, та й сама вона не здогадувалась, що попереду 40 довгих років безперервного та активного трудового шляху.
Оля щодня йшла до людей, несла односельцям довгоочікувані листи, радісні звістки чи сумні телеграми від донечок і синів, які, наче пташенята, випурхнули з сімейного гнізда і розлетілись далеко-далеко. Несла газети зі свіжими новинами, а серед них, обов’язково в кожен двір «Зорю комунізму», а згодом і нашу «Зорю Придніпров’я, кіпи вітальних листівок, оберемки пізнавальних журналів. Все це й було турботливим, щоденним, земним і неспокійним життям молоденької листоноші, якій до душі припала поштова справа.
Ще тоді, з юних літ, відчувала Оля особливу відповідальність за доручену їй роботу. Старші колеги запримітили відповідальність молодої працівниці та те, як вона щиро вміє спілкуватися з людьми, як живе їхніми радощами та розділяє біль, принісши у двір сумну звістку. Отож за короткий час Ольга Петрівна була призначена на іншу, відповідальнішу посаду. Ця активна жінка завжди любила тісне спілкування з людьми, любила перебувати в гущі подій! І в тому доленосному 1968 році Ольга Гладирь стає начальником поштового відділення. Закінчила жінка вечірню школу, здобувши середню освіту, а згодом, без відриву від виробництва, й Київський політехнічний інститут зв’язку. У її дипломі зазначено: технік-лейтенант поштового зв’язку.
Усі трудові роки і колеги, і керівники цінували в цій жінці чесність, відповідальність, уміння створювати навколо себе комфортну робочу атмосферу та об’єднувати таких же працьовитих співробітників у міцний здоровий колектив. І нині з теплотою і вдячністю згадує Ольга Петрівна людей, з якими працювала 40 років, мудрих та поважних керівників районного відділення зв’язку Івана Калениковича Мошляка та Василя Афанасійовича Подорожнього. Адже робота на пошті – це її доля, її життєве поле!
Особисте життя цієї жінки якось не склалося, обділив її Господь, не подарувавши й крапельки жіночого щастя. Зовсім коротким воно було, тільки-но побралися 13 грудня зі своїм Іваном, а 31, в Новорічну ніч, він став винуватцем тяжкої аварії. Багато років ніс покарання за свій злочин, вона ж його разом з малим синочком Владиславом вірно чекала, їздила до нього на побачення в далекий Казахстан. Та Іван не повернувся до родини, до сина – знайшов собі там, у далекім краю, іншу… Через деякий час, зрозумівши, що його єдине і справжнє щастя там, у рідному Пустовійтовому, повернувся – просив, благав на колінах стояв перед дружиною… Не пробачила зради, не змогла…
Тож єдиним чоловіком в її житті, для якого жила і дихала, був син Владислав та улюблена робота, яка допомагала жити. Виростила і виховала Ольга Петрівна свого Владислава Івановича хорошою людиною, допомогла здобути освіту ветеринарного лікаря. Нині ж син дбає, турбується і допомагає неньці в усьому, часто навідує разом з найкращою і найдорожчою в світі онучечкою Каріною, в якій бабуся просто душі не чаїть. Дуже сумує за нею бабусенька, адже Каріна навчалася в Києві, там здобувала вищу освіту, там і мешкає, здобувши професію художника-дизайнера. Бабуся ж тішиться світлинами та малюнками своєї любої онученьки, які прикрашають стіни затишної оселі та чекає на наступну зустріч.
Ось так і живе ця звичайна, щира та привітна жінка в своєму найріднішому Пустовійтовому, маленькій краплиночці на карті, світлими спогадами про ті благословенні дні, коли працювала, жила своєю улюбленою роботою і була потрібною людям.
Тож з роси і води Вам, шановна Ольго Петрівно!
Ірина КОВАЛЕНКО.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з сімейного архіву
Ольги Гладирь.