ЇЇ ДУШІ ВІДРАДА І НАТХНЕННЯ

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це мистецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.

Вишивальниця Ніна ЮШИНА


Як би складно не жили в різні часи українці, але натхнення до вишивання у них ніколи не згасало, адже українська вишивка – це символ нашої державності, нашої країни! Саме вишивка вирізняє українця з-поміж інших націй! За допомогою нитки та голки українські жінки творили і творять унікальні зразки вишуканого вбрання та неповторних хатніх оберегів. Наші предки вірили, що як вишитий рушник оберігає кожну хату, так і вишита сорочка оберігає саму людину від недобрих очей, заздрісних думок та поганих людей.
Цю науку і мистецтво вишивання з самого малечку добре засвоїла Ніна Анатоліївна Юшина, 80-річна вишивальниця з неповторного і мальовничого села Сиротенки.
Зимова сірість і холоднеча, сирість проймала до самісіньких кісток. Сонечко, певне в той день взяло перепочинок та пішло собі у відпустку і не балувало нас своїм теплом. А в затишній та теплій оселі Ніни Анатоліївни, куди ми завітали, вирувало літо. Розмаїття вишиваних квітів на полотні просто вабило своїм теплом і колоритом та додавало душевної гармонії і позитивних емоцій. Лики святих та вишивані пейзажі випромінювали любов, радість, жагу до життя. Адже справжньою любов’ю Ніни Юшиної, її життям, її піснею є – вишивання.
Щира, добра, милосердна людина, яка захоплюється вишивкою з дитинства. Любов до вишивання передалася від матусі Тетяни Федорівни, яка була великою рукодільницею. А хіба можна забути ті найкращі в житті часи, коли разом з мамою та сестричками, Надією та Людмилою, обліпивши лампу з усіх боків на теплій печі, мережила мала Ніна свої перші узори на полотні. Стібок до стібка – ось і квіточка! Стібок до стібка – ось і мережечка!

За роки життя безліч вишивок вийшло з-під чарівної голки невтомної трудівниці. Вишивала дитячі та жіночі сорочки, рушники, серветки, скатертини, а картини – справжній її витвір мистецтва! І всі ці шедеври носять у собі тепло рук та безмежну любов жінки, адже всі вони створені з душею, з насолодою. Адже вишивання – це творчість. Майстрині-вишивальниці самі не здогадуються, що вони – люди творчі, серця яких сповненні добром, любов’ю, щедрістю. Інакше й бути не може. Холодне серце не здатне до творчості, йому просто не дано дарувати радість іншим.
А в серденьку майстрині Ніни вистачає любові для всіх: для сина Володимира і донечки Марини, любих онуків, Артема, Антона та Тетяни, найдорожчих у світі правнуків, Максимка та Міланочки, яких вона просто обожнює і створює для них справжні дива своїми золотими руками.
Вічною раною для Ніни Анатоліївни та й всієї їхньої дружної родини стала смерть чоловіка, Валерія Івановича, з яким в любові і злагоді прожили півстоліття. Все в затишній оселі Юшиних нагадує про нього та його умілі руки, які не знали спокою: і різьблені карнизи, і рамки для вишиваних шедеврів дружини і дивовижний обідній стіл, і просто царські стільці. І ось уже 4 роки Ніна Анатоліївна живе світлими спогадами про свого Валерія Івановича та ще вишиванням, яке заспокоює її та відволікає від сумних думок.
Тож нехай Ваші руки, шановна вишивальнице, не знають втоми, а доля стелиться барвистими рушниками на многії і благії літа в здоров’ї та в колі Вашої дружної люблячої родини!

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.