Я НАРОДИВСЯ РАЗОМ ІЗ ВЕСНОЮ, ЩОБ ВСЕ ЖИВЕ БУДИТЬ ВІД СНУ… О.Білаш «Хорал життю»

Народний артист СРСР, Герой України, лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка, композитор Олександр Білаш народився 6 березня 1931 року у селищі Градизьк. Олександр Білаш був талановитим з дитинства, і свій шлях в музиці починав, як справжній народний музикант: грав, за власними словами, “не по нотах, а по весіллях” – спочатку на саморобній гармошці “на два баси і вісім голосів”, згодом на акордеоні, а потім вже на баяні.
Він грав “по слуху”, як десятки поколінь народних виконавців-самоуків. Неймовірно, але до Полтавського музичного училища Олександра не взяли, бо, як сказали у приймальній комісії, «у абітурієнта немає слуху»! Та це не завадило юнакові незабаром вступити до Житомирського музичного училища імені В.Косенка, де Олександр навчався по класу баяна (1948 –1952). Потім Білаш склав іспити до Київської державної консерваторії імені П.Чайковського (клас композиції М.Вілінського).
Безцінним для юнака було спілкування з відомими метрами, які на той час викладали у консерваторії. Також своїм вчителем Білаш вважав Платона Майбороду, з яким він товаришував усе життя. Цілком можливо, що саме творча вдача автора славетної “Пісні про рушник” (П.Майбороди, на вірші А.Малишка) багато в чому визначила майбутній пісенний характер музи О.Білаша.
Ще у студентські роки Олександр Білаш познайомився з молодою співачкою Ларисою Остапенко. Згодом вони одружилися і щасливо прожили разом майже 48 років. В них народилися дві дочки Оксана та Леся. Народна артистка України Лариса Іванівна Остапенко була для Олександра Білаша першим слухачем його творів, і першим суворим критиком, і першою виконавицею багатьох його пісень.


З 1950 до 1961 рр. Олександр Білаш працював викладачем теорії музики у Київському педагогічному інституті. 18 років свого життя (з 1976 по 1994) він присвятив громадській діяльності на посту голови правління Київської міської організації Спілки композиторів України.
У творчому доробку Олександра Білаша – більше 200 пісень. Він завжди дуже прискіпливо відбирав поетичні тексти. Серед співавторів-поетів Білаша були А.Малишко, О.Підсуха, Д.Павличко, Л.Забашта, М.Ткач, І.Драч, М.Стельмах, Є.Гуцало, Б.Олійник та ще багато інших авторів як відомих, так й маловідомих, професіоналів та аматорів. “Для мене в поезії немає авторитетів, – казав композитор,– я пишу пісні на хороші слова, і для мене не має значення, хто їх автор”. Багато пісень написано на тексти класиків Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, О.Олеся, А.Фета, С.Єсеніна. Цікаво, що композитор усе своє життя також писав вірші. Він – автор десяти поетичних збірок.
Членом Національної спілки письменників Олександр Білаш став у 2000 році, за три роки до смерті, коли світ побачила його восьма поетична збірка.
Олександр Білаш прожив цікаве і бурхливе творче життя, отримавши “всесоюзне” визнання (цілий ряд почесних премій та відзнак). Але найголовніше – це його всенародне визнання та справжня популярність.


Він пішов з життя 6 травня 2003 року. У 2013 році у Києві на фасаді будинку, де жив композитор (вулиця Пушкінська, 8), відкрито меморіальну дошку. Його іменем названо гімназію у рідному селищі Градизьк. У 2004 році в цій гімназії створено літературно-меморіальний музей Олександра Білаша, де експонуються предмети його музичної та літературної спадщини, які мають історичну і художню цінність. Незадовго до смерті, Олександр Білаш започаткував у рідному селищі Градизьк мистецький фестиваль “Пісенне джерело”, який живе й нині.
“В його серці завжди була рідна земля, на якій він народився, виріс і гордо, як орел, високо злетів на крилах рідної пісні й свого таланту, піднявшись над буденщиною і сірістю”, – написала у спогадах дружина композитора Лариса Остапенко.
Тож згадаймо у ці березневі дні нашого славного земляка Олександра Івановича Білаша, помолімося за його світлу душу. Його пісні – це наші культурні скарби, наша духовна спадщина, яку ми зобов’язані зберегти і передати наступним поколінням.
Вл. інф.

ВІН ГРАДИЗЬКА І ГОРДІСТЬ, І ДУША!
Зібрались нині ми, немов родина,
Щоб вшанувати пам’ять Білаша.
Він – наш герой, шанована людина,
Він Градизька і гордість, і душа.

Простий, талановитий наш хлопчина
Пройшов складні та нелегкі роки.
Маестро став, Героєм України,
Прославив рідний Градизьк на віки.

Це тут малий Шурась топтав стежину
Від батьківської хати у садку,
Це тут шукав і чебреці, й ожину,
Джерельну воду пив у холодку.

Зі слів простих зуміть нектар зібрати –
То Божий дар, – любив він говорить.
І дар той вів його з сільської хати,
Дозволив хлопцю Київ підкорить.

Та діамант цей рідкісний, коштовний
Не зразу всі розгледіти змогли.
Та він довів завзято і невтомно,
Що неправі оті «знавці» були.

Відшліфував, немов алмаз, уміння,
Й талант засяяв сонечком ясним.
Пройшов Білаш крізь терни і каміння,
А Градизьк наш завжди пишався ним.

Він корифей і музики, і слова,
Пісні його співає вся земля,
Симфонії, поеми линуть знову, –
В них чуєш його голос звіддаля.

А як любив він батьківську хатину
І селище своє, і земляків,
Дніпровські плеса і стару Пивиху!
Сюди, немов на крилах, він летів.

І в своїх спогадах він линув
До сивих круч, старого джерела,
У свій садок, до рідної хатини,
До стежки, що в дорогу повела.

Спішив до легендарної Пивихи,
Що незабутньо пахне чебрецем,
Де забував печалі всі і тихо
Розмову вів з легеньким вітерцем
.

Простого люду зовсім не цурався,
На зіркову хворобу не хворів,
З навколишніми щиро спілкувався,
Лишитися людиною зумів.

Йому було б сьогодні дев’яносто,
І ми могли б разом його вітать…
Та час не спиниш, але знаю точно:
Ми будем його завжди пам’ятать.

Його погруддя в центрі піднялося,
Музей-садиба в гості заклика,
Гімназія, музична школа носять
Ім’я свого Героя-земляка.

Щороку Джерело пісенне кличе,
І тиха гордість нас не полиша.
Пишається ним Градизьк мальовничий –
Спадком Олександра Білаша!

Любов БОГУШ,
с-ще Градизьк.

Матеріал підготували: