ЩОБ ВАС ОБМИНАЛИ ГОРЕ І БІДА, А ДУША ХАЙ БУДЕ ВІЧНО МОЛОДА!

Віра КЛАДОГУБ, с. Обознівка

28 березня жителька села Обознівка Глобинської територіальної громади, учасник війни Віра Іванівна Кладогуб відсвяткувала свій 90-річний ювілей. Цю шановану жінку добре знають і поважають односельці за невтомність і працьовитість її натруджених рук, за добре і щире серце, за чуйність і щедрість душі. Віра Іванівна прожила довге життя, зазнала чимало незгод і поневірянь, та вона ніколи не скаржилася на свою долю, а, навпаки, дякує Всевишньому за кожен прожитий день, що сонечко яскраво світить у її віконце, що добрі люди заходять до оселі, аби поцікавитися самопочуттям, та чи не потребує вона чогось.
Віра Іванівна родом із хутора Калмиков Ростовської області. Вона з’явилася на світ 28 березня 1931 року в родині Івана Венедиктовича та Олександри Михайлівни Щербакових. Люблячі батьки виростили і виховали шестеро діточок – п’ятеро синочків – Володимира, Віктора, Миколу, Андрія та Петра і єдину донечку-красунечку Вірочку, яка стала для них справжнім дарунком долі.
Рано закінчилося дитинство маленької Віри, їй виповнилося десять років, коли розпочалася війна. Чорним крилом торкнулася вона родини Щербакових – до рідної домівки не повернувся Вірин брат Володимир, а батько, Іван Венедиктович, пройшов її фронтовими дорогами і повернувся до своєї родини у 1946 році. Ще й 16 років не виповнилося дівчинці, як вона змушена була йти працювати дояркою. Саме тут і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром, який трудився трактористом. Та сімейне життя в молодого подружжя не склалося, і вже в 1954 році Віра виїхала до свого двоюрідного брата Степана у м.Красний Луч Ворошиловградської області (нині Луганської). Працюючи на шахті, і долю свою зустріла, кохання всього свого життя – Івана Федоровича Кладогуба. Родом він був із с.Обознівка, після служби в армії теж поїхав на заробітки, де працював на шахті.
У 1961 році молоде подружжя Кладогубів переїхало на малу Батьківщину господаря родини, Івана Федоровича. Цей переїзд був вимушений, адже захворіла Вірина свекруха, яка потребувала догляду. Обознівка Вірі Іванівні сподобалася відразу – і краєвиди тут гарні, і люди щирі та привітні. І до цього часу вона говорить теплі слова на адресу жителів села, які тоді, в далекому вже 1961 році, її тут зустріли. Після переїзду, Віра Іванівна працювала різноробочою у колишньому племзаводі «Жовтень». Іван Федорович був і комбайнером, і трактористом, все вміли робити його працьовиті руки. В любові, злагоді та взаєморозумінні вони прожили 39 років щасливого подружнього життя. У 1997 році відлетів у вічність її коханий чоловік, її надія і опора, її любий серцю Іванко. Хоча вже й 24 роки минуло, як Віра Іванівна самотньо мешкає у їхній затишній оселі, та не було б такого дня, аби вона не згадала свого коханого:
– Чоловік у мене був дуже хороший, працьовитий, був моєю справжньою підтримкою і опорою. От тільки жаль, що діточок нам Господь не подарував, не судилося… Та й здоров’я своє підірвала, працюючи в юному віці дояркою, а потім – на шахті, – бідкається Віра Іванівна.
Хоча й проживає старенька сама у своєму будиночку, та одинокою себе не вважає, бо дуже часто до неї приїздять найрідніші їй люди – племінник Ігор, син брата Петра Івановича, з дружиною Жанною, донечкою Настею та синочком Віталієм. Такі дні найщасливіші і найрадісніші для бабусі Віри, адже вона розквітає як та квіточка, коли поруч любляча родина та найдорожчі в світі онучата. А ще вона щиро вдячна соціальному робітнику Наталії, яка допомагає їй по господарству: вона і в магазині придбає все необхідне, і за комунальні послуги сплатить, і в оселі лад наведе.
Цей рік двічі ювілейний для Віри Іванівни Кладогуб, адже вона і 90-річчя відсвяткувала, і 60 років у травні минуло, як з чоловіком переїхала жити до Обознівки. То ж низький уклін Вам за нелегку життєву дорогу, що випала на Вашу долю, хай лише теплі спогади наповнюють Ваше серце, хай здоров’я ніколи не підводить, життєлюбність і оптимізм не полишають Вас, а рідні люди радують своєю турботою та увагою. Нехай кожен новий день дарує лише радість і позитивні емоції, адже це і є запорукою довголіття та щасливого життя.
Фото Олексія САДОВОГО.

Матеріал підготували: