ХАЙ ВЕСНОЮ В ДВОРІ ЗАЦВІТАЄ КАЛИНА, БУДЬТЕ ЩАСЛИВИМИ ЗАВЖДИ, БО З ВАМИ – ВСЯ РОДИНА!

Ганна НОВОСЕЛ

А час проплив, немов крилатий птах. Душа ще рветься в небо, щоб літати, а про людину кажуть: «Вже в літах». А я цього не встигла ще збагнути, що вже літа ведуть на зиму лік. Час – не побачиш і його не чути… Короткий дуже в молодості вік…
Життя дається кожному один лише раз і у кожного воно своє, особливе і неповторне, зі своїми радощами і печалями. Кожен у цьому світі йде своєю життєвою стежиною, якою б нелегкою і тернистою вона не була…
81-й рік радіє сонечку і кожному прожитому дню Ганна Олексіївна Новосел із мальовничого козацького села Турбаї Петрівської сільської ради. Все своє життя вона прожила у цьому райському куточку, серед неповторної природи і живописних краєвидів. Тут і до цього часу витає невмирущий дух свободолюбивих турбаївських козаків, які найбільше в житті мріяли бути вільними від кріпацтва.
У родині Олексія та Марії Рукавченків підростало троє діточок – синочок Миколка, донечки Ніна та Ганнуся. Їхнє воєнне і повоєнне дитинство нічим не відрізнялося від однолітків, адже батькам доводилося нелегко працювати, заробляючи тяжкі трудодні, бо діток потрібно було годувати і на ноги підіймати. Тож хлопчики і дівчатка, діти війни, як нині їх називають, змушені були рано розпочинати свою трудову діяльність, аби допомагати своїм батькам, особливо мамам, прогодувати чималенькі родини. Найважче було старшим дітям, адже на їхні тендітні плечі лягала турбота про молодших братиків та сестричок. Не оминула непосильна праця і нашу Ганнусю, яка, ще навчаючись у Турбаївській семирічній школі, вже пасинкувала табак у місцевому колгоспі, а по закінченні навчання так і залишилася там працювати. Старанно і добросовісно трудилася на різних роботах: пасла телят, доїла корів, вирощувала городину. Ніколи не нарікала на труднощі, адже у ті роки всі так жили, нікому не було легко. У рідній батьківській стороні і долю свою зустріла, свого красеня Іванка, одного-єдиного на все життя. А познайомилася з ним у Турбаях, у сільському клубі на танцях. Один раз побачила – і закохалася на все життя! Іван Новосел був старший за Ганнусю на шість років, після строкової військової служби теж працював у колгоспі. Зустрічалося майбутнє подружжя два роки, а у лютому 1959 і на весільний рушничок стали.
У 1961 році до Івана та Ганни Новоселів завітав щедрий лелека і приніс на своїх дужих крилах двох таких бажаних синочків – Івана та Григорія. Важко було б молодим батькам ростити двох непосидючих хлопчаків, якби не турботлива бабуся Палажка Гнатівна, свекруха Ганни. Вона їм і казочку прочитає, і обід смачний приготує, а ще домашнє господарство догляне, і на городі лад дасть, поки батьки працюють у колгоспі. І до цього часу Ганна Олексіївна добрим словом згадує свою нині покійну свекруху, з якою прожила все життя під одним дахом, аж доки вона у поважному 95-річному віці не відлетіла за межу вічності…
Закінчивши місцеву школу, Іван і Григорій вступили на навчання до Хорольського технікуму механізації сільського господарства (нині – Хорольський агропромисловий коледж ПДАА. – Авт.), а по його закінченні Іван продовжив навчання у Полтавському сільськогосподарському інституті.
Іван Андрійович та Ганна Олексіївна Новосели виростили своїх синів гарними і працьовитими людьми. Вони створили власні сім’ї і подарували дідусеві з бабусею четверо чудових онучат: Станіслава, Яну, Руслана та Вадима. Сьогодні вже дорослі онуки Ганни Олексіївни мають свої родини, а прабабуся Ганна – п’ятеро маленьких правнучат – Віталіну, Артемчика, Назарчика, Ромчика та Дмитрика. Радістю сяють очі Ганни Олексіївни, коли вона говорить про своїх дорогих синів, любих невісток Наталію і Світлану та всю свою велику люблячу родину. От тільки на очах у старенької з’являється непрохана сльоза, коли вона згадує свого коханого, свого рідненького Івана Андрійовича. Вже 18 років промайнуло, як сивим лебедем відлетів її Іван у далекі світи, а вона ж із ним і не наговорилася, і не намилувалася, щодня згадує свого коханого і прохає у Всевишнього Царства небесного його світлій і добрій душі…
Важко залишатися без свого другого крила, без своєї вірної половинки, та Ганна Олексіївна не почувається самотньою і одинокою у цьому світі. До неї щодня навідуються турботливі діти, які підтримують свою матусю і ділом, і добрим словом. Її затишна і чепурна оселя оживає і наповнюється дзвінким дитячим щебетом, коли сюди приїздять онуки з невгамовними правнучатами. А ще у неї є домашні улюбленці – дві собачки та два коти-пухнастики, які теж потребують уваги і турботи своєї господині. Бажаємо вам, шановна Ганно Олексіївно, побільше хороших, сонячних і теплих днів, щасливих подій та радісних звісток. Хай всі Ваші дні будуть сповнені любов’ю і турботою Ваших рідних, приємними клопотами про онуків та маленьких правнуків, гарним самопочуттям та оптимістичним настроєм! Будьте щасливими у колі своєї великої і люблячої родини, яка дарує Вам натхнення жити і радіти кожному прийдешньому дню!

Іван Андрійович та Ганна Олексіївна. Молоді роки

Матеріал підготували: