«У РІДНОМУ КРАЇ І СОНЦЕ СПІВАЄ»

В цьому переконана Наталія Федорівна Микитенко з мальовничого села Липове Градизької територіальної громади. Адже куди не закидала її доля, куди не манила, та ріднішого і милішого серцю місця, ніж її Липове, вона ніде не зустрічала.
Її затишне обійстя потопає у розкоші дерев та квітів, гарний будиночок вирізняється серед інших ошатністю та доглянутістю. Нині в селі чимало покинутих хат, адже знайти для них покупців дуже складно. Ось і виходить, що на сільських вулицях можна на пальцях перерахувати будинки, де є господарі.
Та, не зважаючи ні на що, Липове живе, в першу чергу завдяки таким ентузіастам, як Наталія Микитенко, які люблять його всім серцем і душею. Які вміють організувати, згуртувати людей на добру справу, подарувати їм радість, надихнути енергією та позитивом, розбавити сіру буденність яскравими барвами свята.

ЖІНОЧА ДОЛЯ, ХТО ЇЇ РОЗКАЖЕ?
ЖІНОЧА ДОЛЯ, ХТО ЇЇ ЗБАГНЕ?

Наталія Микитенко народилася і виросла у Липовому. Навчалася спочатку в Липівській початковій, а згодом у Святилівській середній школі. Ще зі шкільних років любила сцену, часто виступала на шкільних та сільських святах. Жінка розповіла, що, ще навчаючись у школі, мріяла про фах юриста, але коли закінчила 10 класів, з’ясувала, що для вступу в омріяний інститут потрібно мати 1,5 роки стажу, а ще – бути кандидатом у члени КПРС. Звісно, після школи нічого подібного дівчина не мала. Спочатку загорілася здобути той стаж, влаштувавшись на роботу в одне з підприємств Кременчука, та згодом облишила цю затію та вирішила вступити до Гадяцького культосвітнього училища на факультет – режисер-постановник масових свят і заходів.
Згодом Наталія вийшла заміж за місцевого парубка Сашка. Чоловіка призвали на строкову військову службу, тож з ним поїхала і Наталія, аж під Нижній Новгород. Після строкової служби Олександру пропонували продовжити службу за кордоном, обіцяли гарне забезпечення, але Наталія була налаштована їхати до любого серцю Липового, адже лише у рідному селі бачила майбутнє для своєї родини.

Наталія Микитенко

22 роки прожило подружжя у парі, виростили і виховали двох синів Олександра та Романа, але вже минуло 16 років як подружні шляхи Наталії та Олександра розійшлися…
Найріднішими і найближчими для Наталії Федорівни є її сини та трійко любимих онуків. Старшій онучці Софії вже 16 років, вона дуже талановита, творчо обдарована, пише патріотичні вірші, які вже вийшли збірочкою у світ, чудово грає на бандурі, середній 12-річний онучок Єгор гарно навчається, має успіхи у спорті, добре грає на гітарі та саксофоні. Наймолодший Тимур живе з батьками у Данії, ходить там до 3 класу, відвідує різні гуртки та секції. Бабуся уважно слідкує за їхніми досягненнями та щиро радіє успіхам.

Із святилівськими гостями
Липівський співочий гурт

СИНИ – МАТЕРИНСЬКА ГОРДІСТЬ,
ОПОРА ТА ПІДТРИМКА

Сини успішно закінчили Національний університет біоресурсів і природокористування України, зараз обоє живуть у Данії. Першим туди поїхав молодший Рома, він самостійно знайшов роботу. Спочатку трудився на фермі, згодом підтвердив свій диплом і зараз працює на виробництві у престижній фірмі, вже отримав посвідку на проживання. Крім основної роботи Роман ще активно займається волонтерством, завдяки йому багато допомоги надходить в Україну. Наталія Федорівна говорить, що її Рома дуже співчутливий, дуже щедрий, він не може пройти мимо людської біди, завжди простягне руку допомоги. Весь свій вільний час він проводить серед волонтерів. Завдяки йому рідна Святилівська школа отримала з Данії парти, а Глобинська лікарня – післяопераційні ліжка. За свій кошт Роман придбав три сучасні дошки для рідної школи. Наталія Федорівна говорить, що неймовірно пишається своїми синами. Вони дуже уважні, хоча й різні за характерами.
– Мій Рома особливий, у хорошому розумінні. Можемо дві години з ним говорить і він напам’ять читає вірші Ліни Костенко, зараз це дуже велика рідкість, коли молодь взагалі цікавиться художнім словом, а тим паче поезією. Мій Рома великий романтик. Ми з ним по духу дуже схожі.
Завдяки синам осучаснено будинок у якому мешкає Наталія Микитенко, добудовано простору кухню, облаштовану за останніми вимогами часу, окрасою якої, крім чудового дизайну, є великий стіл, де може вміститися чимало гостей.
ТРІЙКА У ДИПЛОМІ – ЗАВДЯКИ ЛЕНІНУ
Наталія Федорівна пригадує, як у рідному селі захищала практику, оцінка за яку, мала ввійти до диплому і як їй впаяли трійку. А було це так. На державний іспит-практику приїхав представник із Гадяцького культосвітнього училища. Того дня у Липовому відбувалася й конференція з питань перебудови неперспективних сіл. Липовому пощастило потрапити до цієї програми, завдяки чому в селі заасфальтували дороги, побудували початкову школу та дитячий садочок, ФАП, у клубі зробили капітальний ремонт. І якраз 7 листопада було призначено конференцію, де підбивалися результати зробленого у селі. З’їхалося керівництво області та району. Наталія з працівниками клубу підготувала чудовий концерт, на що пішло чимало сил та енергії. Сцена була оздоблена в дусі того часу, на першому сценічному заднику – зображення В.І.Леніна, на ближчому до глядачів – пейзаж. Для показу було підготовлено виставу «Катерина» за твором Тараса Шевченка. Артисти грали чудово, все йшло за сценарієм, за винятком однієї деталі. Коли закривали задник із зображенням Леніна, завіса з пейзажем до кінця не закрилася, тож вийшло так, що «Катерину» артисти зіграли на фоні Леніна. Ця ситуація дуже не сподобалася представнику училища і він поставив Наталії за іспит трійку. Хоча його тоді вмовляли змінити своє рішення і голова сільської ради, і перший секретар райкому партії Микола Шульженко, яким дуже сподобався і концерт, і вистава, але представник був непохитним. Він вважав, що ідеологічно неправильно показати покритку, яка завагітніла від москаля, на фоні Леніна.
Ця несправедлива трійка не змінила плани Наталії, вона весь свій творчий потенціал віддавала роботі в Липівському клубі, 10 років очолюючи цей заклад. Трудилася з величезним задоволенням та повною віддачею. А потім настали такі часи, що потрібно було думати про фінансовий стан родини, а в культурі ніколи заробітні плати не були високими. От Наталія й подалася в туристичну сферу. Працювала інструктором з туризму на турбазі «Сонячна», водила туристів у походи, організовувала цікаве дозвілля для відпочивальників, а потім 12 років трудилася у місцевому придорожньому кафе і кухарем, і офіціантом, і барменом.
ВЕЛИКА НАСОЛОДА – ОРГАНІЗОВУВАТИ
СВЯТА ДЛЯ ОДНОСЕЛЬЦІВ

Цьогоріч Наталія Микитенко разом зі своїми активними талановитими подругами Валентиною Ващенко, Альоною Дзендровською, Галиною Саванєєвою, Галиною Цируль, Галиною Скребець, Вікторією Стефановською та Наталією Корсун підготували чудовий концерт для односельців на День Покрови, козацтва та захисників і захисниць України. За півтора місяці, що тривали репетиції, самодіяльні артисти викладалися на повну. Наталія Федорівна говорить, що вдень і вночі думала про концерт, про репертуар, про виступ. Вселяла віру і дівчатам в те, що все вийде, адже раніше вони разом не співали. Жінка щиро вдячна дівчатам за підтримку, за віру, за те, що незважаючи на зайнятість знаходили час для зібрань та репетицій.
Цей захід відбувся на голому (в буквальному сенсі) ентузіазмі організаторів. Вони ж і глядацьку залу прикрасили рушниками, овочевими композиціями, живими квітами створивши затишок у давно не ремонтованому клубі, ночами робили квіткові композиції для прикрашування сцени, приготували різноманітні смаколики для частування односельців та гостей з с.Святилівка. Наталія Федорівна спекла запашні короваї, приготувала смачний капусняк. За кошти надані фермерами Валентиною Петрівною Золотаренко, Віталієм Сергійовичем Даценком та підприємцями Надією Петрівною Марченко, Тетяною Володимирівною Марченко, Володимиром Івановичем Литвиненком, Володимиром Володимировичем Головачем, Ларисою Клименченко, Віктором Миколайовичем Бакшуном, керівництвом туристичного комплексу «Липовий рай» та Святилівським старостатом найняли «живу» музику та придбали подарунки дня номінантів різних номінацій. Від імені всіх жителів села Наталія Микитенко щиро дякує спонсорам за їхню щедрість та небайдужість, за те що допомогли подарувати радість людям.
На концерті прозвучало чимало українських пісень і патріотичних, і запальних, і веселих, і жартівливих, які додали гарного настрою присутнім, були тут і троїсті музики із Святилівки. Нагородою артистам стала повна зала глядачів та їхні бурхливі оплески, а ще слова подяки за чудове свято, за те що люди змогли відпочити душею від проблем сьогодення.
Наталія Федорівна розповіла, що в Липовому вже стали традиційними концерти на 8 березня, які теж організовуються небайдужими та творчо обдарованими жінками села. Правда карантинні обмеження, що діють в зв’язку з поширенням COVID-19, вносять свої корективи в творче життя сіл, та артисти вірять у краще і готові дарувати свої виступи глядачам.
– Люблю село. Хоч і важко іноді буває. Будинок опалюю дровами. Сини поставили твердопаливний котел, щоб не залежати від газу, ще 8 років тому. А тепер переконуюсь, що вони були праві. В домі в мене тепло і не потрібно ні за субсидію думати, ні за постачальника.
У затишному домі Наталії Микитенко часто збираються друзі, знайомі, тут вистачає місця, щоб співочим колективом порепетирувати, а заодно і духмяного чаю з фірмовою шарлоткою господині скуштувати.
Тож нехай натхнення не покидає липівських артистів, вистачає здоров’я та снаги для нових чудових концертів. Адже допоки в селі лунають пісні – воно живе, а поки живе село – живе й Україна!
Вікторія СУСІД.
Фото з особистого архіву
Наталії МИКИТЕНКО.

Матеріал підготували: