ТЕПЛОМ СВОЇМ ХАЙ СОНЦЕ ВАС ЗІГРІЄ,А ДОЛЯ ЗДІЙСНИТЬ УСІ ВАШІ МРІЇ!

45-й рік йдуть спільною життєвою стежиною Микола Лазарович та Валентина Іванівна Савлуки із с.Мозоліївка Градизької територіальної громади. За всі ці роки любляче подружжя жодного разу не пошкодувало про свій вибір, бо стали один для одного надійною і міцною другою половинкою. 12 лютого 1977 року вони запам’ятали на все життя, бо саме того неповторного казкового зимового дня вони стали на весільний рушничок, аби ніколи більше не розлучатися, бути разом і спільно вирішувати всі свої сімейні проблеми.
Родом Валентина Іванівна із с.Морозівка, де і з’явилася на світ в родині Івана Івановича та Олександри Олександрівни Копилів. Згодом родина переїхала до с.Кирияківка. Батьки Валентини та її сестрички Світлани – одвічні сільські трударі, які багато років свого життя віддали праці в колишньому колгоспі «Ленінець»: батько трудився трактористом, а мама доглядала теляток на колгоспній фермі. Після закінчення школи, юна Валентина вступила на навчання до Кременчуцького залізничного технікуму. Виробничу практику проходила в Криму. Саме тут, на березі Чорного моря, і долю свою зустріла. Микола Лазарович родом із Волинської області. Коли хлопчику було 7 років, він разом із родиною переїхав до Криму. Закінчив Дніпропетровський залізничний технікум, працював на залізниці, там і познайомився зі своєю Валентиною, яка стала коханою дружиною на все життя.
У 1981 році молоде подружжя переїхало до с.Мозоліївка і оселилося в будинку дідуся Валентини Олександра Семеновича Уманця, де і проживають до цього часу. Господар родини Микола Лазарович тривалий час працював землевпорядником колишньої Пронозівської сільської ради, був інспектором з охорони праці, завідуючим майстерні ТОВ СГП «Надія». Його дружина Валентина Іванівна теж трудилася у цьому господарстві завідуючою молочнотоварної ферми, згодом – завідувала складом пально-мастильних матеріалів. Любляче подружжя виростило і виховало трьох чудових дітей – синів Сергія і Дмитра та доньку Ольгу. Щасливі дідусь і бабуся мають п’ятеро найдорожчих у світі онучат – Максима, Діму, Катрусю, Олександру, Даню. Все своє життя вони старанно працювали, утримували чималеньке підсобне господарство, аби забезпечити себе і свою родину всім необхідним. Зараз вони проживають вдвох у своєму затишному будиночку і з нетерпінням чекають на приїзд своїх найдорожчих дітей та онучат, які всі мешкають у Кременчуці. Це для них найрадісніші моменти в житті, бо тоді їхня оселя наповнюється дзвінкими дитячими голосами і життя знову оживає своїми веселими барвами. Тож хай щастить вам, шановні Миколо Лазаровичу та Валентино Іванівно, на вашій життєвій ниві, хай чарівним і неповторним буде кожен прийдешній день, а діти і онуки радують своїми успіхами. Будьте і надалі щасливі своєю родиною, адже це найдорожче і найсвятіше, що є у житті кожного.
Фото з сімейного архіву родини Cавлуків.

Матеріал підготували: