ТАК ЗОРІ ЗІЙШЛИСЯ

Петро і Таїсія Базавлуки
Ось так 50 літ тому молодята серця поєднали –
на весільний рушник стали

Уже пів століття пліч-о-пліч у взаємоповазі, розумінні однин одного та щирій любові топчуть життєвий ряст Петро Петрович і Таїсія Леонтіївна Базавлуки з мальовничого села Демидівка Омельницької ОТГ.
І хоча відтоді, як стали на весільний рушник, уже минуло цілих 50 років, у їхніх очах, як і раніше, — щирість, на вустах — теплі усмішки, а в серцях — добро і любов.
Золоте весілля – найкращий доказ, що справжнє, щасливе і вірне кохання насправді існує. Спільно прожиті 50 років, мабуть, і назвали золотим ювілеєм, тому що цей благородний метал витримує багато, так і подружжя Базавлуків змогло пройти крізь труднощі життя разом 50 зим і літ. І, головне, на життєвих дорогах, попри всі випробування, вони зуміли зберегти іскру любові, що спалахнула багато років тому прекрасної осінньої пори, що на дивну казку схожа.
Далекий вже 1969 рік. Петро Базавлук – молодий агроном, гарний, стрункий, завзятий, після закінчення Полтавського сільськогосподарського інституту прибув працювати у Демидівку – вирощувати високі врожаї в колгоспі «Дружба».
Стрімко мчить степовими дорогами агроном на своєму мотоциклі, переганяючи прудкий вітерець, адже кругом треба встигнути, всьому лад дати, бо осінні жнива в розпалі. Та й не звик він сидіти в кабінеті, бо його робочим кабінетом було поле – під небом блакитним, бездонним, без даху.
І ось такої неспокійної осінньої днини, коли ввечері повертався з поля, й красуню Таїсію зустрів, яка поспішала додому, з клубу поверталася. Дівчина працювала в конторі бухгалтером і дуже припала до серця агроному. То ж частенько шукав привід, аби навідатися у справах до контори, і поглянути бодай одним оком на місцеву красуню. А тут і нагода трапилася. Запропонував підвезти, відмовилася, сором’язливо потупивши очі до землі.
«Нічого, сміливість міста бере, все одно моєю буде, не втече», – подумав парубок, та й помчав собі курною дорогою. Іншого разу на запрошення Петра, Таїсія не відмовила. Спочатку сором’язливо ледь трималася за його стан, але швидка їзда все більше зближувала і перехоплювала подих. Коли ж затих двигун, він міцно і лагідно взяв її руки в свої долоні, щоб більше не відпускати…
Тож восени познайомилися ближче, а січневої неділеньки 30 числа 1971 року вже й одружилися молодята. І було в них перше показове комсомольське весілля, коли гуляло, гуло, веселилось все село. Розписувалися урочисто, в самому Омельнику, у колгоспній конторі, куди прибули голова сільської ради та секретар. Усміхаючись, Петро Петрович пригадує, як перевозив посаг молодої та й саму молоду на санях та гусеничним трактором, бо зима того року була зовсім безсніжною. 30 січня відгуляли Базавлуки весілля в Демидівці, а наступного тижня у рідному Петру Петровичу селі Сари, що в Гадяцькому районі.
А далі закружляло й понесло життя у майбуття. Петро Базавлук натхненно працював, лани засівав, урожаї небувалі збирав, культуру землеробства підіймав, людей шанував і себе на поталу не давав. І так сім довгих літ, а згодом, побачивши старання, любов і хист до хліборобської справи, довірили йому і колгоспом керувати. Пізніше працював і головою профкому колгоспу, і головою сільської ради. Таїсія Леонтіївна ж заочно закінчила Полтавський сільськогосподарський інститут та сумлінно і чесно трудилася колгоспним бухгалтером.
Лелека здалека приніс на своїх дужих крилах подружжю Базавлуків двох донечок-красунечок – Ірину та Оксану. Робота керівника, звичайно, потребувала більше часу, тому дітьми та домашнім господарством здебільшого займалася дружина. А коли випадала нагода провести вихідний чи святковий день разом з татом, то щастю родини не було меж. У тяжкі 90-і, коли довелося ставити на ноги донечок, дати їм належну освіту – тримали Базавлуки чималеньке господарство, було й по чотири корови, бичків та свиней вирощували.
Виховали батьки своїх дітей порядними й добрими людьми, які нині в усьому є їхньою надійною опорою і гідною підтримкою.
Подарував Господь щасливим дідусеві з бабусею і трьох найкращих у світі онуків: Лєну, Максима та Романа. Сьогодні вони для них – гордість і втіха та продовження роду славного, хліборобського.
Півстоліття разом, рука до руки, плече до плеча, крокують наші «молодята» в майбуття, переживши разом сумні та щасливі миті, пройшовши, міцно тримаючись за руки, більшу частину життя. А в їхніх добрих і променистих очах і досі живе любов…
На запитання, в чому секрет щасливого подружнього життя Петро Петрович, усміхаючись, мовить: «Так зорі зійшлися»! А дружина, ніби обіймаючи свого сивочолого лебедика поглядом, зізнається: «У сім’ї чоловік — голова, а дружина – шия. Куди шия поверне, туди голова подивиться. Проте, між ними обов’язково має бути взаєморозуміння. А ще, потрібно довіряти один одному, йти на поступки, бо в подружніх стосунках – це найголовніше, це запорука щасливого шлюбу.
Тож, шановні ювіляри, радості, добра вам і здоров’я на щодень міцного, як граніт. Світ завжди сприймайте із любов’ю, хай щастить вам! Многая вам літ!

Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з сімейного архіву Базавлуків.

Матеріал підготували: