СТАРІСТЬ ЇЇ ВДОМА НЕ ЗАСТАНЕ

Не знаєм ми, що буде після нас,
В які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час
А ми живі, нам треба поспішати.
Поспішати робити добро…

Про таких людей із впевненістю можна сказати, що вони творять історію свого рідного краю власними руками. Глибока криниця життя Катерини Миколаївни Коровніченко вражає самобутністю та неповторністю, відданістю та непоборним бажанням творити добро заради своїх земляків на благо рідного села Гориславці. Метка, струнка, енергійна в рухах, привітна і доброзичлива, а очі – по-молодому допитливі й уважні, вони, наче весняні хмаринки, в яких усміхається сонечко.
Народилася Катерина Миколаївна у мальовничій і неповторній Максимівці 31 серпня 1951 року. Закінчила вісім класів місцевої школи – та й подалася на навчання до Хомутецького ветеринарного технікуму, який успішно закінчила в 1970 році. За направленням поїхала працювати у село Білецьківку, в радгосп «Більшовик». Два роки напруженої праці, роки становлення та практики не пройшли даремно. І ось в 1972 році молода красуня- ветлікарка, вже з досвідом роботи, приїхала працювати в Гориславці, село, що стало для неї рідним, бо саме тут і долю свою зустріла, свого Андрія Олександровича, запального, веселого, завзятого.
– У перший день свого приїзду пішла з дівчатами до місцевого клубу, кіно дивитися, а потім всі по парах собі розбрелися, а я стою і не знаю, в яку ж мені сторону чимчикувати додому, бо дороги не запам’ятала… А тут мій Андрійко «намалювався», та й мовить: «А я знаю, куди тобі йти, тож давай проведу, бо ще вкрадуть таку красуню»!
Ось так уже й проводжає мене, і зустрічає майже 48 років… Це було у Святвечір, а через 5 місяців, 6 травня, ми вже й побралися, – пригадуючи щасливий момент свого життя-буття, мовить Катерина Миколаївна.
А далі закружляло й понесло! Що вже працювали, так до сьомого поту, бо професію таку Миколаївна мала, так уже називали її в селі, що ні дня, ні ночі не знала, адже тваринам, як і людям – потрібна допомога, і вони здатні хворіти, а радгосп Петровського спеціалізувався тоді на тваринництві, тож вистачало турбот і клопотів у радгоспного ветеринара. Тільки 700 дійних корів було тоді в радянському господарстві, а ще ж і вівці, і свині, і коні. А односельці теж тоді багато худоби тримали, то не було такого обійстя в селі, де б не була Миколаївна. І так 21 рік!
– Бувало, дітвора моя вже в школу йде вранці, а я тільки з роботи повертаюся, – пригадує свої робочі будні Катерина Миколаївна.
Вже згодом, коли в селах почала відбуватися реорганізація колгоспів та радгоспів, у 1993 році стала Катерина Миколаївна Коровніченко землевпорядником Гориславської сільської ради.
Сказати що легкою була робота, нічого не сказати, адже вона ніколи не буває розваженою й тихою, завжди утримувався інтенсивний ритм. Особливо складним бувало спілкування з людьми щодо інвентаризації землі. Проте жінка завжди старалася виконувати свої посадові обов’язки на совість, в роботі з людьми бути терпимою і справедливою, намагалася нікого не образити і кожному допомогти. Думаю, такий підхід і був запорукою успішної роботи.
Андрій Олександрович, як і його дружина, теж трудився чесно, сумлінно, спочатку водієм, а згодом і завідував майстернею.
Трьох діток дарував щасливому подружжю Всевишній, двох донечок, Ліну й Людмилу, та сина Андрія, яких виховали і виростили хорошими людьми, і які створили вже власні родини. Пишаються ними тато з мамою, і недарма, адже сім’ю Коровніченків поповнили два зяті-синочки, Володимир та Юрій, і невістка-донечка Інна. Та найбільшою втіхою і радістю для дідуся й бабусі є їхні онучата – Олександр, Катя, Олександра, Інна, Євгенія, Назар і Кіра. Тож є кого любити Коровніченкам, гілочка їхнього роду квітне рясно і плодоносить.
У 2006 році вийшла Катерина Миколаївна на заслужений відпочинок, але спокій цій непосидючій жінці тільки сниться. Про таких жінок говорять: «Старість її вдома не застане…», адже вона – голова первинної ветеранської організації села Гориславці, яка налічує 260 односельців, а це багато про що говорить. Вона частий гість в оселях стареньких і немічних, знає про турботи і життєві радості кожного. І нехай не завжди вдається добитися матеріальної допомогти своїм підопічним, не завжди знаходяться спонсори, та добрим словом, порадою, Миколаївна завжди підтримає, і з ювілеєм привітає кожного, не забуде. А якщо трапиться непоправне, то її місія – і слово мовити про людину, яка спочила. Адже те слово добре та щире, так потрібне рідним.
Мало хто знає, що Миколаївна ще й дуже гарно вишиває, бо має руки золоті, які все вміють і все можуть. Скажу тільки, що в затишній оселі Коровніченків, наче у віночку, все грає-виграє вишиваними барвами та неповторними кольорами. На її полотнах, наче оживають вишивані лики святих, дивовижні квіти та орнаменти, адже жінка не просто вишиває картини, ікони, рушники, сорочки, а вкладає в свої роботи серце і душу. Всім членам своєї великої родини створила берегиня роду надзвичайної краси вишивані сорочки, а ще, вишила весільні рушники своїм дорогим онукам. А квітів, квітів у їхній хаті – не злічити, наче в оранжереї, адже вони, немов діти тягнуться до сонця, виплекані умілими, дбайливими і лагідними руками господині.
Можна з великим задоволенням ще дуже багато гарних слів говорити про цю людину – прекрасну жінку, трудівницю, багату творчу особистість, адже її життя – це терниста дорога, важкий шлях до людського визнання, щирого усвідомлення того, що ти маленька краплинка у великому морі радості своїх земляків, крихітне, але значуще зернятко у різнобарвному суцвітті щастя своїх односельців.
Тож, шановна Катерино Миколаївно, здоров’я Вам, оптимізму, бадьорості та побільше радісних хвилин спілкування з людьми, яким потрібна Ваша підтримка. Літ до ста Вам без старості!

Андрій та Катерина КОРОВНІЧЕНКИ

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.