СЕЛО МОЄ, ДЛЯ МЕНЕ ТИ ЄДИНЕ…

Григорій і Валентина ТКАЧЕНКИ

Не знайдеться, непевне, жодної людини в Корещині, яка б не знала, де проживає родина Григорія Васильовича та Валентини Василівни Ткаченків. При в’їзді в село запитали у бабусі, яка поралася на своєму подвір’ї про те, як знайти подружжя Ткаченків. У відповідь почули: «Їдьте он тією вулицею, там побачите двір, що потопає у квітах. Він один такий на все село». І справді, звернувши на вказану вулицю, здалеку помітили справжнє квіткове розмаїття, а вже потім – затишний будинок, який відразу і не вгледіти за квітучими трояндами. На порозі з’являється привітна господиня Валентина Василівна і запрошує до оселі. Тут, у затишній сільській хатині, де приємна прохолода захищає від літньої спеки, полинули спогади жінки, яка свято береже пам’ять про своїх рідних і говорить про них так, ніби вони щойно вийшли з будинку і ось-ось повернуться…
Валентина Василівна нині проживає у затишному будинку, збудованому ще її прабабусею Марією Бойко разом зі своїми чотирма дітками. Один із її синів, Макар Іванович, був дідусем Валентини Василівни. Одружившись із коханою Єфросинією Іванівною, на світ з’явилося троє діточок – Надія, Михайло та Марійка. Марія Макарівна – матуся Валентини Василівни. Говорячи про своїх найрідніших людей, на очах господині з’являються непрохані сльози, адже всі вони зазнали тяжких поневірянь. Страшенно бідували, виживали як могли, бо малечу потрібно було ставити на ноги. А тут ще й війна на порозі, яка вмить перекреслила мирне життя людей. Макар Іванович в роки німецько-фашистської окупації загинув страшною смертю – був закопаний живцем у Великих Кринках. Його брат Михайло 16-річним юнаком пішов на війну… і не повернувся. Бабуся Єфросинія, як згадує Валентина Василівна, все своє життя чекала на повернення сина. Зверталася навіть до редакції газети «Сільські вісті», у рубрику «Відгукнися, товаришу», аби там допомогли його відшукати. На їхній запит відгукнувся бойовий побратим Михайла, який повідомив, що він був тяжкопоранений і життя його обірвалося у Брянських лісах. А матуся до останніх своїх днів сподівалася, що він повернеться і продовжувала чекати…
Батьки Валентини Василівни, Василь Якович та Марія Макарівна, в 1952 році стали на весільний рушничок, аби поєднати свої долі на все життя. Обоє працювали у колишньому колгоспі ім.Котовського, він – трактористом, а вона – різноробочою. Трьох чудових донечок виростили і виховали люблячі батьки – Катрусю, Валентину та Аллу, яким віддали всю свою любов, увагу і турботу.
По закінченні школи Валентина Василівна працювала в Глобиному, а згодом переїхала до м.Кременчук. У неї двоє прекрасних доньок – Алла і Наталія. Та доля так розпорядилася, що 2000 року вона повернулася до рідної Корещини, аби доглядати матусю, якій після смерті коханого чоловіка дуже важко було одній. Повернулася, та й залишилася тут назавжди. Вже 20 років господарює у рідній прабабусиній хатині разом з другим чоловіком Григорієм Васильовичем, який, до речі, родом із сусідніх Землянок. Подружжя утримує чималеньке підсобне господарство, аби дітям і онукам допомагати. У Валентини Василівни трійко любих онучат – Едуард, який мріє про службу в Збройних Силах України за контрактом, Марійка та Олександр.
Валентина Василівна щаслива своєю родиною. У неї люблячий чоловік Григорій Васильович, який завжди підтримає і прийде на допомогу, прекрасні доньки та гарні зяті Ленард і Дмитро та найдорожчі в світі онуки, задля яких вона і небо готова прихилити, аби тільки все в їхньому житті було добре.
На затишному, з любов’ю впорядкованому подвір’ї Григорія та Валентини Ткаченків панує неабияка чистота і порядок, як і має бути у дбайливих господарів. Квітів тут багато не лише на просторих клумбах, а і в будинку їх безліч. Під літньою кухнею на зручній лавочці на сонечку вигріваються і лагідно муркочуть до господарів їхні чотирилапі улюбленці. Григорій Васильович і Валентина Василівна просто обожнюють тварин і не пройдуть байдуже повз тих, яких інші залишають напризволяще. Багатьох вони врятували і подарували надію на повноцінне життя.
Серця подружжя Ткаченків сповнені неабиякої любові не лише до братів наших менших, а й людей, душі яких відлетіли у вічність. Разом вони доглядають 36 могилок на місцевому цвинтарі у с.Корещина. Це місця вічного спочинку не лише їхніх рідних, а й тих померлих, у кого не залишилося на білому світі рідних, які могли б впорядкувати їхні могилки. Роблять вони це щиро і безкорисливо, адже, як говорить Валентина Василівна: «Наші рідні сидять на могилках і нас виглядають… Вони заслуговують, аби місця їхнього вічного спочинку були впорядковані і там буяли квіти». Вдвох з чоловіком дбайливо доглядає і садибу своєї відомої на весь світ землячки, народної артистки України, Героя України Раїси Кириченко. Саме завдяки їхнім працьовитим рукам та старанню подвір’я впорядковане, з ранньої весни і до осені буяють квіти – все так як і за життя незабутньої Раїси Кириченко.
А ще Валентина Василівна займається вирощенням розсади овочевих культур. У лютому вже починає висівати її й дбайливо доглядати маленькі паростки, аби раненько самим ласувати смачними овочами, та й односельцям щоб було що продати. Валентина Ткаченко до того ж ще й вправна рукодільниця, бо дуже любить вишивати хрестиком та бісером, цьому навчила і своїх доньок Аллу і Наталію.
У подружжя Ткаченків є ще одне захоплення, яке потребує багато часу і сил – вони просто обожнюють збирати гриби. Бувало, що й по десять відер привозили додому, а потім чимало часу витрачали на те, аби їх довести до ладу.
На запитання, чи не втомилася вона від сільського життя, і звідки черпає сили для щоденної нелегкої праці, Валентина Василівна відповіла: «Для мене Корещина – це все, це моє життя. Я нікуди вже звідси не поїду, бо душею і серцем прикипіла до неї. Тут жили всі мої найрідніші люди, тут знайшли свій вічний спочинок. Втомлююся, роботи дуже багато, але душа відпочиває у рідному селі…».
Хай щастить вам, Григорію Васильовичу та Валентино Василівно у рідному отчому краї, де все таке миле і любе серцю. Хай завжди у вашій оселі буде тепло і затишно, хай частіше сюди приїздять діти і онуки, а ви щоб на довгі роки мали гарне здоров’я їх зустрічати і вітати. Хай кожен прийдешній день буде сонячним і щасливим, дарує вам море позитиву, гарного настрою та везіння у всіх ваших задумах і починаннях, а добрі справи ваших сердець, які ви даруєте оточуючим, обов’язково повернуться до вас сторицею.

Валентина Василівна з мамою Марією Макарівною та сестрою Катериною
Вишиті бісером картини пані Валентини
Кімнатні квіти господтні

Матеріал підготували: