РОДИНА, ЯК ЗІРКА ЄДИНА, – І ПОРЯТУНОК, І НАДІЙНИЙ ПРИЧАЛ

Дружна родина Івахнів

Отчий дім для людини є всім: і храмом, і рідним краєм, і малою Батьківщиною, і прихистком від усіх життєвих негараздів. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та ласкою віє від батьківської хати, де радо чекають на нас мама й тато! Птахи, й ті повертаються з далеких країв до своїх гнізд, щовесни вони летять додому, куди їх кличе голос життя. Там, десь за тисячі верст, на них чекають рідні гнізда.
Отак і до затишного сімейного гніздечка родини Івахнів з Пузикового кожної вільної хвилинки, на свята і будні, злітаються діти та онуки. І тоді невимовним щастям наповнюється хата, а серденька матусі і найкращої в світі бабусі Катерини Олександрівни та татуся і лагідного дідуся Василя Володимировича – щирою радістю. Адже у Василя та Катерини – чималенька родина: п’ятеро дітей, Олександр, Ніна, Андрій, Василь та Галя, і дев’ятеро онуків, Віталій, Соня, Даніель, Вероніка, Каріна, Максим, Аріна, Ерік та Єлизавета. Тож у цій великій і дружній родині вистачає любові й тепла кожному, бо, мабуть, велике воно мамине серденько, коли в ньому поміщаються турботи і клопоти всіх її найрідніших. А мамині руки – турботливі, лагідні, рідні, які і наварять, і смаколиків напечуть, і приголублять.
А ще ті руки, золоті та вмілі, вишивати уміють, та так гарно й вправно, що вишиванки в світлиці сяють, наче сонце, адже створені вони Катериною Олександрівною, як і все, до чого б вона не бралася з надзвичайною любов’ю. Вишиває майстриня бісером, уміло підбираючи кольори та відтінки, тож і лягають на полотно дивовижної краси квіти, пейзажі, лики святих. Ох, і чимало ж треба майстрині вишивати та ночей недосипати, бо працює вона для душі тільки вночі, аби кожному синочку – сорочку, донечкам – рушники, а зятям – ікони, аби в тещі були в законі.
Рано-ранесенько, коли ще й на світ не благословилося, о 5 годині, а то й о 3 ночі, доводиться підніматися дбайливій господині, адже щодня треба і чотири свіженькі буханці спекти, і сніданок, обід та вечерю приготувати, а ще ж непереборне бажання шити-вишивати. І де тільки сила та натхнення беруться в цієї невтомної жінки-працівниці, одвічної трудівниці, руки якої не знають спокою?!
Ось уже, небагато й немало, а тридцять вісім років, наповнених непростими сімейними турботами та клопотами прямують разом Василь Володимирович та Катерина Олександрівна, коли незабутнього 25 вересня 1981 року долі свої поєднали. За ці непрості і щасливі роки і п’ятеро дітей зростили, і внуків діждалися, і трудилися чесно та сумлінно: Катя – у дитячому садочку, потім кухарем у місцевій їдальні, а Василь – трактористом. Свою любов до техніки і синам передав, бо всі вони, Саша, Андрій та Вася, – теж механізатори.
Катерині Олександрівні десять років тому присвоїли найвище в світі звання «Мати-героїня», яким вона пишається найбільше, адже нелегке і непросте це звання бути Мамою трьох синочків і двох донечок, але подружжя Івахнів справилося з вихованням своїх дітей з честю.
Тож дай, Боже, щоб вашому роду та й не було переводу. Хай у вашій великій родині все ладиться, прибавляється, множиться і додається, нехай усміхається радість, бо ви на те заслужили.

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.