ПРО НАЙКРАЩУ МАТУСЮ, ГАРНУ ГОСПОДИНЮ, НА ВСІ РУКИ МАЙСТРИНЮ

Для Вікторії Вікторівни Токар з Глобиного найщасливішими є ті життєві миті, коли вона може віддати час улюбленій справі та спілкуванню зі своїм синочком Назарчиком. Прекрасна жінка, найкраща у світі матуся, неперевершена майстриня, яка має золоті руки – це все про глобинку Вікторію Токар, яка з усмішкою іде непростими життєвими дорогами і творить справжнісінькі дива своїми золотими руками.

У моєї мами очі, наче зорі. У моєї мами руки золоті.
Вікторія ТОКАР з сином Назаром


Руки цієї жінки по-справжньому золоті, і їм підвладна будь-яка робота. Вишивання бісером та гачкування – це її стихія, її творчість, її натхнення, її відпочинок від непростої роботи на залізниці, яка потребує підвищеної уваги, миттєвої реакції, недоспаних ночей та наповнених трудовим неспокоєм буднів. Вікторія по праву продовжує сімейну династію залізничників, її батьки, Віктор Григорович та Ольга Іванівна, дідусь, Микола Афанасійович, та бабуся, Катерина Сидорівна – не одне десятиліття віддали служінню її Величності – Залізниці. Тож Вікторія зростала-виростала під чарівну мелодію перестуку коліс потягів, ця ж загадкова симфонія щодня заколисує й малого Назарчика.
Переступивши поріг її світлого будинку, неначе потрапляєш в інший світ. Все навколо заквітчано надзвичайної краси роботами: скатерками, серветками, килимками, сплетеними гачком, а стіни прикрашають ікони, картини, вишиті бісером, в які вона вклала часточку своєї палкої душі. Від її творінь важко відірвати погляд. Про кожне з них пані Вікторія розповідає, як про власну дитину: з любов’ю, ніжністю, трепетом.
На рахунку майстрині стільки вишуканих робіт, що й перелічити важко, не одна глобинська модниця з задоволенням носить вишукані, сплетені гачком вбрання від пані Вікторії. Адже її вироби – гарні, цікаві та ексклюзивні. Особливо вдаються Вікторії неповторні модельні сукні, сарафани, різноманітні кардигани, туніки, светрики та топи. У виробах відчувається любов та теплота, з якою вона їх створює, особливо, коли плете вбрання для своєї матусі. Ольга Іванівна з особливим відчуттям гордості за свою дитину відчиняє шафу і демонструє одяг, який створила для неї з любов’ю донечка, і зауважує: «То Назарчикові плете, то мені, то татові, то на замовлення, а для себе в неї все часу не вистачає».
Ще з дитинства Вікторія почала захоплюватись плетінням гачком та спицями і цьому завдячує своїй вчительці з трудового навчання Галині Яківні.
За голку, нитки та бісер серйозно взялася Вікторія Вікторівна, коли синочок мав піти до школи і їй захотілося вишити синові сорочку. І Вікторії все вдалося, вміло підбирала кольори, бісеринка до бісеринки – утворювалися дивовижні узори, адже вклала в те вишивання всю свою материнську любов та ніжність, аби щастило сину на шкільних дорогах. А нині з-під її умілих рук виходять уже справжнісінькі вишивані шедеври, де з надзвичайним смаком поєднуються кольори та відтінки.
Свої вироби любить дарувати друзям і знайомим, адже кожна річ зроблена з любов’ю. Дивлячись на цю рукотворну красу, створену золотими руками жінки, дивуєшся, де береться стільки енергії та терпіння, адже ця робота вимагає багато часу та копіткої праці. Та запалу, вміння, енергії цій чарівній жінці не позичати, адже вона має весну у серці, яка зігріває і приносить радість усім, хто навколо.

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.