ПРОФЕСІЯ, ОБРАНА ЗА ПОКЛИКОМ ДУШІ, ЩО СТАЛА ЖИТТЯМ

6 червня відзначають своє професійне свято ті, хто обрав надзвичайно відповідальний фах – першими занурюватися у вир подій, створювати об’єктивну картину нашого життя, доносити до широкого загалу новини, інформувати про події, формувати суспільну думку. За той вплив, який журналісти мають на громадськість, представників засобів масової інформації називають «четвертою владою». Саме для них у 1994 році й було засновано професійне свято – День журналіста України, саме на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві. З того часу минуло 27 років, ми пережили чимало злетів і розчарувань, на нашу долю випали суспільні потрясіння та жорстокі випробування. Всі ці роки журналісти завжди були в авангарді подій, інформуючи громадян про те, що відбувається в громадах, в країні та за її межами, пояснюючи найскладніші процеси простими зрозумілими словами, були важливою частиною великого процесу перетворень.

Тетяна КЕРІМОВА


Сьогодні увазі читачів нашого видання пропоную розповідь про свою колегу, члена Національної спілки журналістів України, справжнього професіонала своєї справи, яка багато років життя віддала роботі в Кременчуцькій районній газеті «Перемога» – Тетяну Кестутісівну Керімову. Тетяна Кестутісівна не тільки взірець професійної майстерності, яка більше 40 років свого життя присвятила журналістській праці, вона – багатогранна особистість, начитана, ерудована, комунікабельна, щира, привітна, доброзичлива, з загостреним почуттям справедливості, а ще надзвичайно вродлива жінка – мініатюрна та витончена. Здається, роки не владні над нею, як і в юності, вона несе по життю свою сонцесяйну усмішку, якою завжди зустрічає рідних, знайомих, колег та всіх, з ким перетинаються її шляхи, молодечий запал та енергію, а, найголовніше, цікавість до життя у всіх його проявах.


Робочі будні
З колегами – журналістами

Її Батьківщина – мальовниче село Кам’яні Потоки, де промайнуло дитинство. Саме там, серед розмаїття неповторних краєвидів, напоєних пахощами польових квітів та трав, в оточенні працьовитих людей, всотувала свої перші життєві враження Тетяна Реотас. Народилася Тетянка в інтернаціональній родині – її мама, Марія Афанасіївна, українка, а тато, Кестутіс Реотас, литовець. Любов до української культури, традицій, звичаїв дівчинці прищепили її бабуся Параска та дідусь Афанасій, які переважно виховували онуку, через зайнятість батьків. Дідусь добре грав на балалайці, вмів гарно розповідати казки, любив читати, тож любов до книг передав й онучці. До речі, газету «Перемога» в родині любили і передплачували завжди. Мама шанувала літературу, багато читала, мала нахил до художнього слова. Все це успадкувала від рідних і Тетяна, а ще наполегливість та старанність. Саме ці риси допомагали дівчинці у школі. Навчалася із задоволенням, легко, без примусу, весь матеріал засвоювала на «відмінно». Гарно співала і танцювала, завжди брала активну участь в різноманітних предметних олімпіадах, а ще була дуже спортивною, чудово малювала, як і її батько, безвідмовно захищала честь школи на різноманітних змаганнях та конкурсах. Все встигала – і гарно навчатися, і брати активну участь в позакласному житті. Та все ж улюбленими були предмети гуманітарного спрямування, особливо мова та література, і велику роль у цьому зіграла вчителька Алла Олександрівна Чекаліна. Дивлячись на свого авторитетного вчителя, Тетяна мріяла в майбутньому теж стати педагогом, але дитячі мрії мають властивість змінюватися…
Навчаючись у 7 класі, Тетяна Реотас разом з однокласниками написала твір про роботу шкільного пошукового загону, що займався з’ясуванням імені невідомого солдата, який загинув у їхніх краях. У цьому творі Тетяна поділилася власними думками про війну. Ці роздуми здивували і вразили вчителя, бо вирізнялися свіжістю та оригінальністю. Вчителька зачитала Тетянин твір, як найкращий у класі, та запропонувала надіслати його до районної газети «Перемога». Можна тільки уявити, яке здивування та радість охопили серце дівчини, коли вона побачила свій твір у святковому номері газети, присвяченому Дню Перемоги! Тож травень 1973 року поклав початок стосункам Тетяни з газетою та з журналістикою. З того часу вона почала писати для «Перемоги» замітки про шкільне життя, а згодом, ставши старшокласницею, подавала дописи про рідне село та цікаві особистості рідного краю. Таню зарахували позаштатним кореспондентом редакції, і саме тоді дівчина почала задумуватися про майбутню професію журналіста. А де ж можна цю спеціальність здобути? Звісно, у найкращому столичному вузі! Рідні відмовляли Таню їхати до Києва, аргументуючи це дорожнечею та тим, що її ніхто в столиці не чекає. Але Тетяна все ж вирішила спробувати, тим більше, що школу вона закінчила із золотою медаллю. Зібрала всі редакційні публікації, бо без них навіть документи в приймальній комісії університету не брали, й була допущена до творчого конкурсу. Їй вдалося добре написати творчу роботу, здати іспити та набрати необхідну для вступу кількість балів. Безперечно, це була її величезна особиста перемога та нагода довести собі й іншим, що вона має силу волі та вміє досягати поставленої мети. Так проста сільська дівчина у 1977 році без протекцій та хабарів стала студенткою Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, факультету журналістики.
Студентські роки – це найкраща пора для нових знань, знайомств, спілкувань, творчих злетів та амбітних планів. Тетяна багато часу проводила за читанням, підготовкою до заліків та іспитів, брала участь в багатьох творчих заходах. Навчалася на п’ятірки, отримувала підвищену стипендію, її портрет прикрашав Дошку пошани факультету.
Ще під час навчання Тетяні Кестутісівні пропонували залишитися в Києві, займатися науковою роботою, вступити до аспірантури, але після закінчення університету вона вирішила повернутися до Кременчука, де в неї виникла перспектива обійняти посаду редактора радіомовлення сталеливарного заводу. Та не так сталося, як планувалося. У той час в редакції улюбленої районної газети «Перемога» була журналістська вакансія і Тетяну запросили туди на роботу. Вона з радістю погодилася. Ось так доля ще раз і вже назавжди поєднала Тетяну Керімову з газетою «Перемога». Трудилася спочатку на посаді кореспондента, згодом – завідувала відділом листів, була відповідальним секретарем редакції, заступником редактора, а останні 18 років обіймала посаду редактора Кременчуцької районної газети «Перемога». Пройшла редакційними творчими шляхами, наповненими неспокоєм, хвилюваннями, турботою про колектив і долю газети, пошуком фінансів та намаганнями втриматися на плаву. За роки роботи об’їздила кожний куточок району, зустрілася з безліччю цікавих людей, написала сотні статей та заміток про людей, про події, про заходи, і в кожній із них – частинка душі автора, світло її серця та журналістська майстерність.
Тетяна Кестутісівна любляча донька, дружина, матуся та бабуся. Своє єдине кохання – Адалата Керімова, вона зустріла ще в студентські роки, хлопець був родом з далекого Азербайджану. На 4 курсі вийшла заміж, а коли навчалася на 5 курсі, в молодого подружжя вже народився синочок Рустам. Згодом світ побачив і молодший синок Руслан. Її родина – це надійний тил, підтримка і опора. Чоловік Адалат колись планував, що родина житиме в Азербайджані, але доля повернула так, що вже майже чотири десятиліття вони мешкають у Кременчуці, тут їхній дім, їхні діти, онуки, друзі.
Останніми роками саме найрідніші допомагали пані Тетяні у редакційній роботі, син Рустам займався версткою газети, чоловік був і водієм, і завгоспом та менеджером, до того ж трудився фактично на добровільних засадах, адже коштів повноцінно оплачувати роботу в редакції бракувало. Тетяна Кестутісівна працювала практично без вихідних та відпусток, про відпочинок лише мріяла. Завдячуючи неабияким старанням, у 2013 році редакція газети «Перемога» за підсумками Національного бізнес-рейтингу отримала Національний сертифікат про нагородження званням «Лідер галузі» – за результатами ранжування повного переліку підприємств України за даними офіційної статистики. Сама ж Тетяна Керімова за свою самовіддану працю нагороджена високими професійними відзнаками – Золотою медаллю української журналістики; Почесними грамотами Національної спілки журналістів України, дипломом секретаріату НСЖУ та почесним знаком «Національна спілка журналістів України», Золотим дипломом Всеукраїнського рейтингу професіоналізму, відзнакою «За збереження національних традицій»; Почесною грамотою й нагрудним знаком Полтавської обласної ради, багатьма Почесними грамотами та Подяками, але найбільшою нагородою для неї є людська повага та вдячність за журналістську роботу, якій присвятила все своє життя.
Їхньою з чоловіком гордістю та втіхою є прекрасні сини Рустам та Руслан, які успадкували від мами різносторонні здібності й таланти. Рустам – умілий, творчий і високопрофесійний комп’ютерний дизайнер, а Руслан – професійний танцюрист, лауреат багатьох міжнародних танцювальних конкурсів, займається бальними танцями, має чудові вокальні дані. У синів вже є власні родини. Рустам з дружиною Аліною виховують донечку Єву та синочка Тимура, а Руслан з дружиною Анною – сина Аміра. Тож щасливі бабуся з дідусем тішаться своїми найкращими у світі онуками та мріють про їхню щасливу долю.
Минулого року редактор, директор ПП «Редакція газети «Перемога-Кременчук» Тетяна Кестутісівна Керімова прийняла непросте для себе рішення – припинити випуск паперової версії Кременчуцької районної газети «Перемога». Зумовлене таке рішення тим, що останніми роками непросто виживати місцевим засобам масової інформації через зменшення тиражів, здорожчання послуг за доставку та за друк газети. Останні роки Тетяна Кестутісівна працювала без відпустки, а часто й без вихідних, тому за час такої напруженої роботи накопичилася величезна втома, адже практично весь редакційний вантаж робіт вона тримала на власних тендітних плечах. Тож на сімейній раді було прийняте рішення, що прийшов час подумати й про власне здоров’я та піти на заслужений відпочинок. Життя у нас одне і його має вистачати не тільки на роботу, а й на родину, відпочинок, подорожі, цікаві заняття, на спілкування з найріднішими.
На сьогоднішній день редакція газети «Перемога» має свій сайт, тож поціновувачі видання можуть постійно слідкувати за його публікаціями. Тетяна Керімова колись говорила, що журналістика – це не професія, це невиліковна хвороба, якою якщо раз захворів, то на все життя. Саме так трапилося і в її житті. Цю професію, яку колись обрала душею та серцем, Тетяна Кестутісівна продовжує нести звивистими дорогами сьогодення. Зараз її цікаві розповіді та замітки можна знайти на сайті газети «Перемога», але мені б дуже хотілося, щоб роботи Тетяни Керімової публікувались і на сторінках Кременчуцької районної газети «Зоря Придніпров’я».
Відвідуючи різні населені пункти району, часто чуємо щирі, теплі, вдячні слова на адресу редактора Тетяни Керімової та районної газети «Перемога», яку люди передплачували впродовж багатьох десятиліть. Тож сподіваюся, що і газета «Зоря Придніпров’я» стане для жителів Кременчуччини вірним товаришем та порадником, джерелом корисної та цікавої інформації, якою вона є для кількох поколінь наших постійних передплатників впродовж 91 року свого існування.
У переддень професійного свята щиро зичу Тетяні Кестутісівні Керімовій, колегам-журналістам та творцям газети «Зоря Придніпров’я», дописувачам нашого видання, всім, хто має відношення до напрочуд цікавої, хоча й дуже відповідальної журналістської професії, міцного здоров’я, благополуччя, невичерпної енергії для втілення творчих задумів та планів. Нехай справа, якою ми займаємося, ніколи не перетворюється на рутинне ремесло і завжди супроводжується творчими злетами, пошуками та цікавими знахідками!
Фото з особистого архіву Тетяни КЕРІМОВОЇ

Матеріал підготували: