УВАГА! КОМЕНДАНТСЬКА ГОДИНА З 1 БЕРЕЗНЯ 2022

УВАГА! ЗМІНИ КОМЕНДАНТСЬКОЇ ГОДИНИ ПО КРЕМЕНЧУЦЬКОМУ РАЙОНУ!

Запровадити на території Кременчуцького району комендантську годину та режим світломаскування з 19:00 до 06:00 годину починаючи з 1 березня 2022 року.

На території Кременчуцького району, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів.

Дозволяється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях, де запроваджено комендантську годину, без виданих перепусток особам та транспортних засобів Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Національної поліції, СБУ, ДПС, ДМС, ДСНС, які залучаються до здійснення заходів під час запровадження комендантської години, транспортним засобам спеціалізованого призначення, які виконують невідкладне службове завдання, за умови ввімкнення спеціальних світлових сигнальних пристроїв.

Районному управлінню поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області забезпечити підтримання правопорядку в Кременчуцькому районі та забезпечити контроль за дотриманням особами комендантської години та спеціального режиму світломаскування.

ПАМ’ЯТКА СБУ, ЩО РОБИТИ ПІД ЧАС ОБСТРІЛІВ

Шановні громадяни! Будь ласка, ознайомтесь та повідомте всім своїм контактам короткі інструкції, які можуть врятувати ваше життя.

Що робити?

  • під час артилерійських обстрілів системами залпового вогню;
  • під час артобстрілів;
  • під час обстрілу стрілецькою зброєю.

Зберігаємо спокій. Дотримуємось правил безпеки. Не піддаємося паніці.

Аби дізнаватися про сигнали оповіщення про тривогу для населення Кременчуцького району, створено телеграм-канал

“Приєднуйтеся до телеграм-каналу і будете своєчасно проінформовані про загрози”.

Шановні мешканці Кременчуцького району!

Кременчуцька військова адміністрація створила телеграм-канал для інформування жителів району про сигнали оповіщення населення у воєнний час.

Назва телеграм каналу “КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ_РАЙОН-СИРЕНА”

Адреса: https://t.me/kremenchutskiy_rayon

“У каналі ми будемо інформувати населення про оголошення та відбій повітряної тривоги, про інші загрози. Приєднуйтеся до телеграм-каналу і будете своєчасно проінформовані про загрози”, – заявив начальник Кременчуцької  військової адміністрації Олег Лєднік.

Нагадаємо, Якщо Ви переживаєте, що не почуєте звук сирени повітряної тривоги

«МИ ЗАДОВОЛЕНІ, ЩО ВВІЙШЛИ ДО СКЛАДУ
ГРАДИЗЬКОЇ ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ»

Староста Гриньківського старостинського округу Людмила ОКСАНЧУК (в центрі), спеціаліст-землевпорядник Ніна НЕЛІПА та інспектор з благоустрою Тетяна ШУЛІКА

Людмила Петрівна Оксанчук прийшла в органи місцевого самоврядування майже двадцять років тому. У 2002 році односельці виявили їй високу довіру і вперше обрали на посаду Гриньківського сільського голови. Ця ноша надзвичайно відповідальна і нелегка, та вона приносила їй одне задоволення, адже найбільшим бажанням Людмили Петрівни було зробити все можливе і неможливе, аби покращити життя своїх односельців. Авторитет і повага до очільника сільської ради постійно зростали, тож її земляки знову віддавали за неї свої голоси на кожних наступних виборах. Наприкінці минулого року, коли колишня Гриньківська сільська рада ввійшла до складу новоствореної Градизької об’єднаної територіальної громади, Людмилу Петрівну Оксанчук було призначено на посаду старости Гриньківського старостинського округу, до якого входять Гриньки та Тимошівка. І знову відповідальна праця на благо людей, які живуть і працюють поруч. Вона завжди виважена, спокійна і толерантна у вирішенні важливих питань свого округу і докладає всіх зусиль, аби виправдати кредит довіри не тільки своїх земляків, а й керівництва Градизької ОТГ в особі її очільника Мирослава Носи.
Найперше, на чому наголосила, спілкуючись, староста Гриньківського старостинського округу Людмила Оксанчук, вони жодного разу не пошкодували, що ввійшли саме до складу Градизької ОТГ. Хоча бюджет громади не такий вже і великий, та все ж таки їм вдалося зберегти всі навчальні заклади, в тому числі і садочки, від необдуманого закриття, а також медичні установи та заклади культури. А це дуже добре в наш нелегкий час, адже це, насамперед, збережені робочі місця, та й приміщення не будуть перетворюватися на пустки.
– Висловлюю щирі слова вдячності Градизькому селищному голові Мирославу Юрійовичу Носі та всьому колективу ради за таке виважене і обдумане рішення. Я впевнена, що наступні покоління нашої об’єднаної територіальної громади будуть вдячні своїм попередникам за збереження мережі інфраструктури у селах громади. Головне – зберегти те, що було надбане роками, що було зроблено до нас і в часи нашої каденції, бо зруйнувати легше, ніж знову відроджувати, – наголосила Людмила Оксанчук.
Щоб зберегти бюджетні кошти, тут навчилися добре заощаджувати. Аби менше сплачувати за теплоносії, минулоріч завершили утеплення Гриньківської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім.М.Лисенка. Навчальний заклад вдень опалюється дровами, а вночі вмикається газове опалення і то лише тоді, коли надворі суттєве похолодання. Зробили косметичний ремонт Гриньківського сільського Будинку культури, у найближчій перспективі – завершення фасадних робіт. Радо зустрічає гриньківську малечу заклад дошкільної освіти «Ялинка», у якому створені якнайкращі умови для успішного розвитку та виховання малечі.
Колишня Гриньківська сільська рада завжди була дуже активним учасником різноманітних проєктів бюджету участі, де неодноразово здобували призові місця і вигравали чималі суми. Ввійшовши до складу Градизької ОТГ, ця робота продовжилася. Як розповіла староста Гриньківського старостинського округу Людмила Оксанчук, у грудні минулого року Гриньківська ЗОШ І-ІІІ ступенів ім.М.Лисенка виграла малий грант у сумі 100 тис.грн за перемогу в проєкті бюджету участі «Право дитини на безпеку»:
– За результатами роботи експертів з визначення переможців конкурсу малих грантів для громад DREAMactions, перемогу здобула наша Гриньківська школа. Це фантастична праця, титанічні зусилля, час, віра та натхнення, яким живе проєкт школи і які привели його у фінал конкурсу. Серед більш ніж 100 проєктів з усієї України, він ввійшов до переліку переможців, – з радістю говорить староста Гринківського старостинського округу Людмила Оксанчук.
Від Людмили Петрівни дізналися, що команда «STEM» Гриньківської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім.М.Лисенка у складі чарівних Алевтини Євтушенко, Ольги Халявки, Валерії Сіромахи, Валерії Лихіцької та Аліни Сіромахи зайняла почесне ІІІ місце у фінальному етапі ІV обласного конкурсу творчих робіт для школярів та юнацтва «Громада моєї мрії» і успішно захистила проєкт «Енергоефективна школа з новітніми поглядами – запорука міцної громади». Керівник проєкту – вчитель математики та фізики Галина Курченко.
– Пройшовши два етапи, наша шкільна команда потрапила до фіналу і виглядала достойно серед ліцеїв та полтавських гімназій, – з гордістю відмітила очільник старостинського округу. – Додам, що учениця 10 класу Ольга Халявка здобула ІІ місце в конкурсі «Школа майбутнього» за проєкт «Живий дослідницько-творчий клас майбутнього». Я вітаю всіх наших талановитих і активних школярів та їхніх наставників із заслуженими перемогами і бажаю подальших успіхів та нових цікавих ідей. Прикро, звичайно, що не в усіх проєктах нам вдалося здобути перемогу, але це стимулює і захоплює до подальшої роботи та активної участі в інших важливих проєктах.
Ще два роки тому колишня Гриньківська сільська рада почала активно сортувати сміття, особливо те, що найбільше шкодить довкіллю – пластик, скло, батарейки, лампочки. Надзвичайно активними у цьому плані є учні школи, які започаткували волонтерський рух. Ввійшовши до складу Градизької ОТГ, цю справу не припинили, а, навпаки, ще з більшим ентузіазмом взялися за роботу, аби наша планета не потерпала від забруднень небезпечними відходами. У м.Кременчук здали скло, пластик, а Екобус із Полтави забрав найбільш небезпечні батарейки, акумулятори та лампи. За здану сировину учні Гриньківської ЗОШ отримали кошти, за які придбали 16 контейнерів для сортування паперу і вирішили подарувати їх Броварківській, Святилівській, Бугаївській, Пронозівській та Горбівській школам, тим самим започаткувавши і там волонтерський рух зі збереження планети від різного непотребу.
Турбуються у Гриньківському старостаті і про здоров’я людей, які тут проживають. Фельдшером Гриньківського ФАПу працює Інна Іванівна Сівірін, а Тимошівського – Ніна Іванівна Кудря, які з повною відповідальністю ставляться до своїх професійних обов’язків. У разі потреби, люди звертаються до найближчих амбулаторій сімейної медицини – Бугаївської та Горбівської, до своїх сімейних лікарів Галини Миколаївни Скапи та Володимира Васильовича Клеця.
Говорила староста Гриньківського старостинського округу Л.П.Оксанчук і про офіцерів громади, які працюють на території Градизької ОТГ – це Сергій Ступак, Андрій Бука та Ігор Коваль. Їхня робота надзвичайно відповідальна і потрібна, адже вони не тільки слідкують за порядком та відповідають за безпечне життя мешканців громади, а й проводять численні зустрічі та роз’яснювальні бесіди з учнями шкіл з метою збереження їхнього власного здоров’я та життя.
На території Гриньківського старостинського округу є чотири цвинтарі, на яких знайшли свій вічний спочинок місцеві жителі. Тут постійно наводиться належний порядок, їхні території впорядковуються. Особливо велика увага приділяється випилюванню аварійних дерев, аби вони не завдали ні людям, ні похованням непоправного лиха. Спиляні дерева та гілки переробляють на власній дробарці, тверде паливо використовують для потреб старостату. Тут активно використовують і автовишку, яку має Градизька ОТГ, для спилювання аварійних дерев, заміни ламп вуличного освітлення тощо.
Спілкуючись, Людмила Петрівна Оксанчук назвала одну із найболючіших проблем, яка вимагає якнайшвидшого вирішення – це стан доріг, а точніше сказати, їхня відсутність. Вони тут перебувають у вкрай жахливому стані, автобусне сполучення відсутнє, бо перевізники категорично відмовляються працювати на цьому небезпечному маршруті. Люди вірять і дуже сподіваються, що це питання обов’язково вирішиться позитивно і знайдуться кошти на капітальний ремонт цього відрізку автошляху.
Староста Гриньківського старостинського округу Людмила Петрівна Оксанчук щиро вдячна своїм колегам, які працюють поруч з нею – це діловод Олександра Василівна Чех, інспектор з благоустрою Тетяна Миколаївна Шуліка, Ніна Миколаївна Неліпа, яка трудиться спеціалістом-землевпорядником відділу земельних відносин, архітектури та містобудування виконкому Градизької селищної ради у двох старостатах, Гриньківському та Горбівському. Всі вони справжні фахівці своєї справи і сумлінно працюють на благо всієї територіальної громади.
– Я вдячна всім, хто працює поруч зі мною в Гриньківському старостинському окрузі та Градизькій об’єднаній територіальній громаді, вдячна Градизькому селищному голові Мирославу Юрійовичу Носі та всьому депутатському корпусу селищної ради за тісну співпрацю, активну життєву позицію, оперативне вирішення всіх питань життєдіяльності громади і сподіваюся на подальшу підтримку та взаєморозуміння. Все, що ми робимо, ми робимо тільки для людей і заради людей, – сказала насамкінець нашої розмови староста Гриньківського старостинського округу Людмила Оксанчук.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ЯК У «ЕТНОСВІТЛИЦІ» ЛЯЛЬОК МОТАЛИ!

Лялькарка Світлана Д’яченко з онучкою Софійкою
Дивовижні ляльки, створені майстринею

Неординарна подія відбулася нещодавно у Глобинському центрі дитячої та юнацької творчості. У рамках проєкту «Етносвітлиця «Берегиня» відбулася надзвичайно цікава зустріч з відомою майстринею, талановитою лялькаркою, керівником гуртка «Колорит» Глобинського ЦДЮТ, що працює на базі Пирогівського ліцею Світланою Геннадіївною Д’яченко та її онучкою – умілою помічницею, семикласницею Софійкою Потоцькою.
А ще, пройшов перший майстер-клас від лялькарки Світлани Д’яченко. Треба сказати, що в приміщенні Центру не було де яблуку впасти: скільки зібралося охочих навчитися ляльки мотати! Тож з надзвичайним захопленням мотанки мотали і дорослі, і малі. Таке враження, наче на вечорниці зібралися у дружному родинному колі.
Відвідала творчу зустріч і Інна Авраменко, заступник Глобинського міського голови, яка зазначила, що подібні заходи є важливими, оскільки дозволяють нам перебувати в процесі спільного творення своєї ідентичності, берегти і популяризувати яскраві та самобутні елементи української культурної спадщини. А також висловила надію, що цей проєкт буде успішно розвиватися і «Етносвітлиця» стане центром народної творчості Глобинської громади.
Пані Світлана продемонструвала свої власні роботи, серед яких є багато різних видів ляльок-мотанок, але основні, які найчастіше виготовляються – це матір з немовлям, наречена і баба. Як зазначила майстриня, сьогодні ми можемо спостерігати розквіт прадавнього мистецтва, вихід його на новий рівень. Та при цьому воно не втрачає свого первинного сакрального значення, закладеного ще в прадавні часи. Бо саме лялька-мотанка нині – то живий приклад відродження старих традицій у новій інтерпретації.
…І розпочинається справжнє магічне дійство. Зовсім юні та більш поважні майстрині, а серед них ще й один малий майстер беруться до діла під керівництвом досвідченої лялькарки Світлани та її онучки Софійки.
Світлана Геннадіївна, лялькарка з 15-річним досвідом, в процесі роботи розповідає в чому полягає духовна функція ляльки-мотанки та її сакральний зміст:
— Мотанка передається по жіночій лінії, від роду до роду і є хатнім оберегом, це духовний зв’язок поколінь. Коли робиш мотанку, на неї «намотуються» бажання, думки майстра.
А ще, мотанка — це дійсно оберіг. Раніше ляльки робили для дітей, аби ті бавилися, але зараз частіше мотанку сприймають як оберіг дому та родини. Коли ви починаєте робити мотанку, то сконцентровуєте свою увагу на цій роботі і відповідно налаштовуєтеся. Починаєте роботу з молитви з гарним настроєм та добрими думками. Тож лялька просто не може не нести позитивної енергетики!
Колись вважалося, що лялька-мотанка повинна бути безлика, – з хрестом замість обличчя. Цей хрест був викладений із кольорових ниток або стрічок, у якому горизонтальна лінія символізувала жіноче начало, а вертикальна — чоловіче, продовження роду. Вважалося, що, маючи обличчя, лялька може «вкрасти» душу в свого власника, тому їх і робили «безликими».
Створення ляльки-мотанки не потребує використання ножиць, голок чи будь-яких інших гострих інструментів, всі ниточки обпалюються свічкою. Тому, коли створюєш ляльку, потрібно мати лише позитивні, чисті думки, вкладати у виріб найщиріші почуття, тоді мотанка буде слугувати оберегом і приносити щастя. А ще, така лялька буде чудовим подарунком вашим рідним та близьким або ж оригінальною прикрасою, лялькою-талісманом.
То ж, як я зрозуміла, таємниці майстрування ляльки-мотанки – заняття не з простих, але надзвичайно цікаве. Усі деталі виробляються шляхом зав’язування і намотування. Учасники майстер-класу з нетерпінням взялися до справи і вперше власними руками виготовили з однакового матеріалу свої, але такі різні, оригінальні ляльки-мотанки. А в приміщенні, де відбувалося дійство, панувала надзвичайно творча атмосфера, бо кожен учасник майстер-класу намагався зробити свою лялечку найкращою, підібрати яскравий одяг, вміло пов’язати хусточку чи прикрасити віночком. Тож лялечки вдалися на диво!
І постають ляльки з тих світлих рук, народжуються в світ нові Марії!
Ірина КОВАЛЕНКО. Фото автора.

ГОЛОВНЕ ЗАВДАННЯ ДЕПУТАТА –
ПРАЦЮВАТИ НА БЛАГО ГРОМАДИ ТА ЛЮДЕЙ

У цьому переконаний Олександр Дмитрович Мулявка, депутат Піщанської сільської ради, який знає, що задля досягнення будь-якої мети потрібно бути наполегливим та цілеспрямованим. Він – людина активної життєвої позиції, яка всю себе вкладає у роботу. За роки депутатської діяльності досяг чимало, і перелік зроблених справ приємно вражає та викликає повагу. Окрім депутатської діяльності, чоловік займається розвитком сімейного бізнесу, є керівником сімейного фермерського господарства «Агріколе», що веде діяльність у селі Максимівка. Про те, як вдається все поєднувати, за чим болить його душа, що думає про ситуацію в Україні, Олександр Дмитрович розповів під час нашої зустрічі.
У рідній і дорогій серцю Максимівці він народився, тут закінчив школу, після якої вступив до Полтавського педагогічного інституту. Здобувши вищу освіту, 11 років працював вчителем трудового навчання та фізичного виховання у Максимівській середній школі. Разом з дружиною Вітою Іванівною виростили і виховали двох синів Віталія та Сергія, дочекались онуків.
До створення сімейного фермерського господарства Олександра Мулявку підштовхнуло бажання створити гідні умови існування для своєї родини. Господарюють на орендованій землі та паях, сіють пшеницю, кукурудзу, соняшник. Всього в обробітку господарства близько 20 га землі, крім того займаються різноманітними транспортними перевезеннями, вирощують домашню живність.
Фермер розповів, що його надійними помічниками є сини та дружина Віта Іванівна. Працювати зараз дрібним фермерам нелегко, адже малий бізнес всіляко притісняється, обкладається непосильними податками, а допомоги ніякої від держави не отримує…
– На жаль, держава створила такі умови, що розвиватися бізнесу немає змоги. За час існування нашого сімейного фермерського господарства, я не можу дозволити собі взяти бухгалтера, хоча законодавчо створюються такі умови, що без бухгалтера ніяк обійтися. Мене, як фермера, дуже хвилює те, що Верховна Рада України прийняла закон, який зобов’язує всіх українців – власників земельний паїв, сплачувати мінімальний податок в 1,5 тис. грн з кожного гектара. Податком обкладають і власників більше 50 соток землі. Тобто хоч людина і виростила щось для себе, а не для продажу, але податок мусить заплатити державі. В селах люди отримують по 3-7 тисяч гривень у місяць, це у кращому випадку, лише в одиниць заробітні плати вищі. А встановлені штрафи за різні порушення на багато вищі – стартують від 15 тисяч гривень. Таке враження, що ті, хто приймає закони живуть у іншій реальності, – нарікає Олександр Мулявка. – Наша родина, хоч і має невеличкий сімейний бізнес, але економить на всьому. А як вижити в сьогоднішніх умовах тим, у кого бізнесу немає, чи пенсіонерам з їхніми мізерними пенсіями, незрозуміло… Ми, місцеві депутати, не можемо ніяк на це вплинути і щось змінити на краще.
Незважаючи на всі труднощі, намагаємось поступово розвивати наше сімейне фермерське господарство «Агріколе». Техніка у нас вся хоч і стара, але тримаємо її у робочому стані. Працюємо на орендованій землі, бо придбати землю у власність дрібні фермери не в змозі, хіба якісь 1-2 гектари. На мою думку, відкриття ринку землі ще більше збагатить великі корпорації, а для дрібних фермерів це зовсім не райдужна перспектива. Ті податки, які планується сплачувати за земельні паї, лише підштовхнуть людей до їхнього продажу, – ділиться думками фермер.
Олександр Дмитрович обирався депутатом вже не одне скликання. Його обирали депутатом Кременчуцької районної ради, депутатом Максимівської сільської ради, Недогарківської сільської ради, після добровільного створення територіальної громади. У тому, що ця громада створилася у 2015 році, є велика заслуга й Олександра Мулявки. Тоді, на його думку, Максимівка занепадала, тому добровільно об’єднавшись з Недогарками в територіальну громаду, змогли врятувати Будинок культури, зробивши там опалення та відремонтувавши дах. Раніше заклад не функціонував, а після об’єднання, вдалося дати йому життя, ввівши посади директора та художнього керівника. Було зроблено й ремонт у дитячому садку, створено ще одну групу, аби не було черги батьків, які бажають аби їхні діти відвідували заклад дошкільної освіти. У Максимівці багато молодих сімей, де підростають діти, адже Кременчук поряд, там є робота, транспортне сполучення чудове, тож люди живуть у селі, а працюють у місті.
Олександр Дмитрович пишається тим, що не без його активної участі, силами місцевих небайдужих людей до 500-річчя села, в Максимівці спорудили пам’ятний знак козацтву. Одним з активних ініціаторів та організаторів спорудження пам’ятника був великий українолюб, справжній патріот Євген Опанасович Шаблій, на жаль, нині покійний.
Завдяки Недогарківській громаді, активній депутатській ініціативі, підтримці голови Віри Костянтинівни Пащенко у Максимівці було зроблено чимало. За ініціативи Олександра Мулявки, підтримки громадськості розпочалася заміна вікон у школі на енергоефективні. У той час було створене громадське об’єднання «Відродження Максимівки», до якого в повній мірі причетний наш герой. Також були відремонтовані по селу дороги, здійснено ремонт амбулаторії загальної практики сімейної медицини, відремонтовано дах на школі, споруджені паркани на кладовищах, встановлено освітлення переважної частини сільських вулиць, а Максимівка отримала власне приміщення старостату. Олександр Мулявка ініціював і проєкт капітального ремонту водогону по с.Максимівка. Це все фактично втілилось в життя завдяки депутатам сільської ради, старості села Миколі Перешилу та голові сільської ради Вірі Пащенко в період минулої каденції, коли Максимівка входила до Недогарківської ОТГ.
– Мене, у свій час, ледве не виселили з Максимівки за те, що я був активним прихильником створення Недогарківської ОТГ. Але люди побачили скільки всього вдалося зробити та скільки залучити коштів на вирішення потреб села, мабуть, за 50 років не було зроблено скільки, як за час існування об’єднаної громади, тому з часом змінили свої думки, – розповідає депутат. – На мою думку, держава нас обдурила, змусивши об’єднатися з Піщанською громадою, але радує те, що є взаєморозуміння з Піщанським сільським головою Олександром Краплиною, іншими депутатами сільської ради і що за минулий рік зроблено у громаді чимало. Кожний з депутатів відстоює свій округ, тому я, звісно, вболіваю найбільше за Максимівку, але й сусідні села для мене не чужі, як депутат, маю обов’язок дбати про розвиток всієї Піщанської громади. Буває нелегко поєднувати депутатську роботу з фермерською, на все потрібний час, але стараюся все встигати, планувати всі зустрічі і робочі моменти.
За цей рік завдяки Піщанській сільській раді в Максимівці добудовано новий стадіон біля ліцею, встановлено ворота, закладено сосновий парк, який планується весною розширити. Минулоріч працівниками комунального господарства здійснювалися роботи з благоустрою – викошування бур’янів на цвинтарях, в центрі села. У Піщанській громаді ми створили сильне комунальне господарство, і минулого року вже не мали у Максимівці проблем із водою, як раніше. Для потреб комунгоспу придбано нові технічні засоби завдяки сільській раді. Максимівську шкільну машину було передано в комунальне підприємство та обладнано під ритуальні послуги.
У Будинку культури планувалося замінити 6 вікон і вхідні двері, але за час проведення тендерів ціни зросли, тож закладених коштів вистачило лише на 3 вікна. Є плани в цьому році встановити решту вікон та двері. Також плануємо в Максимівському ліцеї зробити ремонт актового залу та їдальні, на це вже передбачені кошти у бюджеті сільської ради.
Наша команда також активно працює в напрямку відродження у селі церкви. Раніше у Максимівці була велика церква. Коли дзвонив церковний дзвін, його було чути у Козельщинському монастирі, але перед Другою світовою війною церкву зруйнували. Нині в селі діє церковна громада, для богослужінь є пристосоване приміщення, але ж хочеться збудувати справжню церкву в центрі села, – розповідає Олександр Дмитрович.
Він обраний депутатом Піщанської сільської ради від партії «Сила і честь». Чоловік переконаний, що люди обирали його не за партійною приналежністю, а за особисті якості і що на місцевих виборах потрібно обирати людей, дивлячись на їхні справи, а не на те, у якій вони партії. А ще він вважає, що великі підприємства, які ведуть свій бізнес на території громади, зобов’язані долучатися до її розвитку, не лише якимись дрібними акціями, а й більш вагомими. Бо чомусь найчастіше плече для вирішення місцевих проблем якраз підставляють дрібні фермери та підприємці, а не ті, хто найбільше має у користуванні земель, і, відповідно, прибутку.
– Я думаю, що ми по собі залишимо чимало добрих справ, хочеться, щоб село жило, тому докладатимемо всі свої сили та енергію заради розвитку сіл громади та їх розбудови. Я щиро вдячний за тісну співпрацю Піщанському сільському голові Олександру Петровичу Краплині, який дуже оперативно реагує на будь-яку проблему і докладає максимум зусиль для її вирішення. Голова активно контактує зі старостами, сам часто буває в населених пунктах громади, тому про всі проблеми і він, і його заступники знають та швидко їх вирішують. А ще мені дуже хочеться, аби молоде покоління було активнішим, адже саме за ним наше майбутнє, – на завершення нашої розмови мовив Олександр Мулявка.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ВИЗНАЧЕНО ПЕРЕМОЖЦІВ У РОЗІГРАШІ ПРИЗІВ СЕРЕД РІЧНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ГАЗЕТИ

Учасники проведення лотерейного розіграшу

14 січня в приміщенні редакції Кременчуцької районної газети «Зоря Придніпров’я» відбувся розіграш призової лотереї серед річних передплатників. Цьогоріч участь у розіграші призової лотереї взяли 176 передплатників, які надіслали на адресу редакції копії абонемента та квитанції про оформлення річної передплати на газету «Зоря Придніпров’я».
Аби розіграш пройшов чесно та відкрито, ми запросили на його проведення представників з різних територіальних громад та населених пунктів району. На жаль, не всі запрошені змогли прибути на цей захід через погодні чи інші причини. Тож у проведенні розіграшу взяли участь: Людмила Григорівна Проценко (м.Глобине), Євгеній Євгенійович Пономаренко (с.Великі Кринки), Василь Іванович Давиденко (с.Майбородівка), Володимир Михайлович Горбенко (с.Обознівка), Віктор Іванович Ракша (с.Великі Кринки) та Ольга Михайлівна Тітовська (м.Глобине), які передплатили газету на 2022 рік.
Всі 176 учасників розіграшу були зареєстровані під певними номерами. Було виготовлено 176 карток з порядковими номерами учасників, вони були скручені в трубочки, цифрами всередину і розміщені в прозорому контейнері. Цього року розігрувалося 40 призів, тобто кожний четвертий учасник отримав свій подарунок. А кому який приз дістанеться визначали запрошені гості, дістаючи почергово з контейнера порядкові номери учасників. І хоч як вони не старалися активно перемішувати номери учасників, глобинці й цьогоріч стали лідерами серед призерів, мабуть тому що були найчисельнішими учасниками серед представників інших громад району – 68 осіб, а це більше третини від всіх учасників розіграшу.

Володарка мультиварки Марія ПІДДУБНА, с. Степове

ІМЕНА ПЕРЕМОЖЦІВ ПРИЗОВОЇ ЛОТЕРЕЇ РОЗПОДІЛИЛИСЯ НАСТУПНИМ ЧИНОМ:
Головні призи – мультиварки, яких цьогоріч розігрувалося дві дісталися ­Тетяні Миколаївні ГАНЖІ (с.Святилівка) та Марії Іванівні ПІДДУБНІЙ (с.Степове) з чим ми їх щиро вітаємо!

Електровафельниця – Сергію ­Петровичу ДОРОШЕНКУ (м.Глобине);
– електросендвічниця – Василю ­Павловичу ЦЕМОХУ (м.Глобине);
– блендер погружний №1 – Антоніні Мефодіївні КУШНІРЕНКО (м.Глобине);
– блендер погружний №2 – Віталію Миколайовичу ПИСАРЕНКУ (м.Глобине);
– міксер GRUNHELM блакитний – Івану Максимовичу СТОЛІЮ (м. Кременчук);
– міксер GRUNHELM рожевий – Людмилі Василівні РОМАН (с.Землянки);
– радіоприймач №1 – Валентині Іванівні МИХАЙЛИК (с.Сидори);
– радіоприймач №2 – ­Віктору ­Миколайовичу ДЯДЮРІ (м.Глобине);
– електрочайник ROTEX салатного кольору – Олександру Григоровичу ПОГРІБНОМУ (м.Глобине);
– електрочайник DELFA червоного кольору – Віталію Вадимовичу ­ТЮТЮННИКУ (м.Глобине);
– електрочайник ROTEX сріблястий – Сергію Васильовичу КУЛИКУ (м.Глобине);
– електрочайник RECA сріблястий – ­Миколі Павловичу КОВТУНУ (м.Глобине);
– плед махровий полуторний – Леоніду Анатолійовичу СИСЕНКУ (м.Глобине);
– скатерть на стіл розмір 152х228 см – Н.В.ПОЛІНО (с.Заможне);
– скатерть на стіл розмір 120х152 см – Єві Петрівні ЛОНСЬКІЙ (м.Глобине);
– блюдо скляне для сервірування – Вірі Анатоліївні ХАРЧЕНКО (м.Глобине);
– набір оригінальних стаканів – ­Володимиру Васильовичу ­ШАХМАНУ (с.Недогарки);
– набір стаканів із зеленим малюнком – Олексію Васильовичу ЩЕРБУСІ (м.Кременчук);
– набір оригінальних чарок – Андрію Олександровичу РЯСНОМУ (м.Глобине);
– сковорідка з антипригарним покриттям №1 – Миколі Олександровичу ­КОВТУНУ (м.Глобине);
– сковорідка з антипригарним покриттям №2 – Людмилі Володимирівні ­РЕДЬКО (с.Малинівка);
– гель для прання 5 л – Ірині ­Анатоліївні ВОЙЦЕХОВСЬКІЙ (м.Глобине);
– гель для прання 4 л – Анатолію ­Миколайовичу ЛУПАНДІНУ (м.Глобине);
– капсули PERWOL для прання – Ользі Михайлівні ТІТОВСЬКІЙ (м.Глобине);
– концентровані капсули для прання – Михайлу Михайловичу ГУСАРУ (м.Глобине);
– концентровані капсули для прання – Світлані Іванівні ВОЙТЕНКО (с.Недогарки);
– набір кухонних рушничків вафельних – Марії Петрівні СТРІЛІ (с.Заможне);
– набір кухонних рушничків вафельних – Катерині Миколаївні ­КОРОВНІЧЕНКО (с.Гориславці);
– набір рушничків махрових для кухні – Галині М. ОЧЕНАШ (с.Великі Кринки);
– набір рушничків махрових для кухні – Вадиму Вадимовичу ТЮТЮННИКУ (м.Глобине);
– рушник махровий синього кольору – Сергію Анатолійовичу СІРЕНКУ (м.Глобине);
– рушник махровий коричневого кольору – Катерині Миколаївні ­ТЕРЕНТЬЄВІЙ (м.Глобине);
– кухонний набір господині – Любові Сергіївні МІТЯЄВІЙ (м.Глобине);
– тортівниця – Ользі Миколаївні ДУДАРЕНКО (м.Глобине);
– набір кухонних ножів – Дмитру ­Петровичу СТРІЛІ (с.Заможне);
– набір судочків для харчових продуктів 3 шт. – Ірині Степанівні ШУЛИК (м.Глобине);
– набір судочків для харчових продуктів 2 шт. – Віктору Борисовичу ­ПОНОМАРЕНКУ (с-ще Градизьк);
– FAIRY засіб для миття посуду 1350 мл – Любові Іванівні ГОРЕНКО (с.Шепелівка).
ВІТАЄМО ПРИЗЕРІВ РОЗІГРАШУ та прохаємо всіх, хто не отримав дзвінка з редакції, ОБОВ’ЯЗКОВО зателефонувати за номерами: 095-590-53-31 чи 096-095-67-37 для узгодження деталей щодо отримання своїх призів.
Дякуємо всім, хто передплатив районну газету «Зоря Придніпров’я» на 2022 рік! Прохаємо не засмучуватися тих, кому цьогоріч Фортуна не усміхнулася, пам’ятайте, що вона може вас наздогнати будь-коли, навіть у той момент, коли ви на неї не чекаєте. А в підтвердження цього пропонуємо на сторінці 5 прочитати цікаву розповідь на цю тему.
Зичимо вам, дорогі наші читачі, передплатники, міцного здоров’я, особистого щастя, успіхів і більше хороших новин. Нехай прийдешній рік буде вдалим та щасливим для всіх нас!
З повагою – колектив ПП «Редакція газети «Зоря Придніпров’я».

А ПАМ’ЯТЬ ГОРТАЄ СТОРІНКИ ЖИТТЯ

Героями журналістських нарисів часто стають люди, які у своєму житті зробили чимало добрих справ – сумлінно працювали на благо країни, чесно виконуючи поставлені норми та плани, жили по совісті, допомагаючи слабшим чи нужденним, або виростили і виховали хороших дітей, які успадкували від батьків найкращі риси. Такі люди в більшості своїй не надбали статків, не нажили титулів чи звань, але мають набагато більше – шану та повагу своїх земляків, чесне ім’я і добрі вчинки, за які їм не соромно і не прикро ні перед рідними, ні перед односельцями, ні перед собою.

Антоніна та Микола МУСІЄНКИ вже 57 років разом

Сьогодні на сторінках газети мова піде про Миколу Миколайовича Мусієнка з чудового села Білецьківка Кам’янопотоківської територіальної громади. Його життєва зіронька засяяла на Білецьківському небосхилі 8 березня 1942 року. Він був наймолодшою дитиною своїх батьків Миколи Григоровича та Поліни Стефанівни Мусієнків. Крім Миколки в родині вже виховувалися донька Рая та син Жора.
Батько Микола Григорович пішов на фронт боронити землю від німецьких окупантів і в 1944 році загинув на чернігівській землі, похований у братській могилі. Миколці тоді було лише 2 рочки, тож тата він не пам’ятає, адже став напівсиротою дуже рано.
Мама Поліна Стефанівна трудилася в колгоспі «40-річчя Жовтня». Щоб заробити трудодні та підняти на ноги трійко дітей, доводилося щоденно тяжко працювати. До праці були привчені змалку і діти. Вони допомагали мамі полоти соняшник, кукурудзу на колгоспному полі, аби вона виконувала поставлені норми та плани. А ще ж і дома тримали господарство, яке потребувало уваги та догляду.
Микола Мусієнко пригадує, як зі старшими сестрою та братом доглядали за шовкопрядами, їх в той час давали колгоспникам для вирощування. Вдома плели з рогозу кошики, аби вторгувати якусь копійчину. Мама ходила по болотах, заготовляла рогіз, а вдома діти мали кожний свою частину роботи – Миколка рогіз розчищав та сортував, а бабуся Серафина Тимофіївна йому допомагала. В родині було два верстати і мама готувала на них основу, а старші діти плели кошики. Як Миколка підріс, то теж долучився до сімейної справи – навчився майстерно плести кошики з рогозу.
Микола Миколайович розповідає, що у той час зерно самостійно товкли в ступі чи мололи на млинку, а з отриманого борошна пекли кукурудзяні млинці і їли їх замість хліба. В той час у продажу з’явилося соєве борошно, з якого теж готували млинці, вони смакували гарячими, а як вихолоняли – то ставали твердими, втрачаючи свій смак. Але, незважаючи на ту скруту, яку довелося пережити, на тяжку працю змалку, що була невід’ємною частиною життя, Микола Миколайович вважає, що то були найкращі роки його життя, що гріють теплом його душу й дотепер…
Після закінчення 10 класів Білецьківської середньої школи, Микола Мусієнко влаштувався на роботу на місцевий цегельний завод, керівництво якого послало юнака на курси випалювальників цегли у м.Харків, після закінчення яких він повернувся працювати на Білецьківський цегельний завод. А далі була строкова служба в армії цілих три роки. Перший рік Микола служив у Павлограді, там закінчив школу молодших сержантів, пізніше був направлений у Томську область, де служив на посаді старшини роти. Чоловік пригадує, що, незважаючи на інтернаціональний склад роти, жили тоді вони дружно. Миколі Миколайовичу після закінчення строкової служби пропонували залишитися служити далі, але він відмовився і подався до рідної Білецьківки, де в той час роботу знайти було дуже легко.
Повернувшись додому, Микола деякий час трудився на будівництві Кременчуцького нафтопереробного заводу, а потім брат Георгій запропонував йому перейти на Світловодський державний завод чистих металів, де він сам працював. Це було базове підприємство колишнього СРСР із виробництва напівпровідникових матеріалів. Саме тут виготовлялося нестандартне обладнання для всієї галузі напівпровідникової промисловості СРСР. У Запоріжжі чоловік пройшов підготовчі курси і приступив до роботи. 28 років свого життя віддав Микола Миколайович Мусієнко заводу, пропрацювавши там аж до виходу на пенсію в 50 років.
У свої 50 Микола Миколайович був повний сил та енергії і всидіти вдома просто не міг. Його запросили на роботу в дитячий садок, де він пропрацював ще 14 років.
Надійною підтримкою у житті, вірною супутницею на багато років стала для Миколи Миколайовича його дружина Антоніна Йосипівна, одна-єдина і на все життя! Познайомилися Микола та Антоніна у місцевому клубі, куди обоє ходили у кіно та на танці. А після того як їх звела доля, молоді вирішили більше не розлучатися. Ось так і прямують однією стежиною 57 років, розділяючи навпіл успіхи та невдачі, радощі та печалі.
Син дружини Сергій став для Миколи Миколайовича рідним, адже разом з Антоніною Йосипівною виховували його, підтримували, раділи його успіхам. Сергій закінчив Львівську школу МВД, працював у Пермській області, мав звання капітана. Після розпаду Радянського Союзу він повернувся додому, роботи за фахом не було, тож деякий час працював на Світловодському силікатному заводі. Тяжким ударом для рідних стала раптова смерть Сергія, адже було йому лише 32 роки. Батьки залишилися без сина, дружина Валентина без чоловіка, діти Євген та Вікторія без батька…
Микола Миколайович та Антоніна Йосипівна підтримують зв’язки з невісткою Валентиною, онуками Євгеном та Вікторією, які вже мають власні родини. Вже дочекалися трьох правнуків. У внука Євгена є синок Олександр, у внучки Вікторії є син Віталій, семикласник, і донечка Дар’я, який 4 рочки. Віка з родиною живе недалеко, у с.Чечелеве, що за 5 кілометрів від Білецьківки. Тож бабуся з дідусем часто провідують їх, чекають зустрічей з правнуками. Особливо радіють успіхам наймолодшої Дар’ї, яка відвідує садочок та вже займається танцями і про всі свої успіхи розповідає бабусі з дідусем.
Нині Микола Миколайович Мусієнко не стоїть осторонь життя громади він очолює первинну ветеранську організацію у с.Білецьківка. Його попередник Василь Григорович Коваленко у свій час залучив Миколу Миколайовича до цієї роботи, а коли за станом здоров’я відійшов від справ, то вся відповідальність і всі обов’язки лягли на Миколу Мусієнка.
Завдяки Миколі Миколайовичу в с. Білецьківка чимало пайовиків віддали свої земельні паї в оренду ТОВ «Верес». Тепер чоловік став уповноваженою особою від керівництва господарства. Через нього від керівництва до пайовиків доноситься потрібна інформація, допомагає він і при отриманні пайовиками орендної плати за земельні паї. Чоловік розповів, що в цьому році за 3 га пайової землі люди отримали по 10 000 грн, раніше було 7 800 грн. Пайовики мали можливість брати борошно в рахунок паю по 510 грн за мішок, цукор по 1150 грн за мішок та олію, які розвозяться пайовикам по домівках. Це дуже зручно для жителів села.
А ще Микола Миколайович Мусієнко одним з перших у Білецьківці передплатив Кременчуцьку районну газету «Зоря Придніпров’я». Він цікавиться життям в районі, в області, в країні, вболіває за майбутнє простих людей, особливо пенсіонерів, яким нелегко виживати в умовах сьогодення. Як голова первинної ветеранської організації він стоїть на варті інтересів своїх земляків, намагається допомагати їм та підтримувати.
Шановний Миколо Миколайовичу, нехай кожен день Вашого життя буде наповнений корисними справами і теплом людських відносин, мрії втілюються у життя та приносять бажану радість і задоволення, невичерпної Вам енергії, міцного здоров’я, родинного затишку і добра!
Фото з сімейного архіву Миколи МУСІЄНКА.

СЕЛО ТИМОШІВКА, ДЛЯ НИХ – ТИ ЄДИНЕ!

На запитання: «Чому порожніми стають українські села, чому молодь у пошуках кращої долі тікає в міста?», типовою відповіддю є те, що в селах нині немає роботи, побутові умови не на належному рівні, немає найнеобхіднішого, та й з організацією дозвілля не складається. Але там також живуть люди і далеко не всі мріють про втечу до міста. Бо тут жили діди, прадіди, тут корінь їхнього славного роду українського. Це найрідніше місце на землі.

Подружжя Романа та Дарини ЦЕМОХІВ з синочком Михайликом


Невеличке село Тимошівка, яке входить до Гриньківського старостату, що в Градизькій ОТГ, і в якому залишилось зовсім небагато жилих дворів, вразило своєю патріархальністю. Тут спокійно й затишно. Нема міської метушні, зате відчувається близькість природи й чистота повітря. Але про реалії життя в цьому невеличкому шматочку земного раю, повністю відірваному від цивілізації, знають лише ті, хто там мешкає. Стало сумно від почутого і побаченого.
Немає в цьому Богом забутому селі ні школи, ні дитячого садочка, ні пошти, ні магазину, ні автобусного сполучення, ні роботи… Є тільки люди, які намагаються вижити в цих непростих умовах, кинуті на самовиживання.
А серед них молода родина Романа Юрійовича та Дарини Ігорівни Цемохів. У сім’ї зростає-підростає, оточений щирою любов’ю і турботою, дворічний синочок Михайлик, який дуже любить малювати Колобка та «читати» яскраво ілюстровані дитячі книжечки. Наступного року Михайлик збирається до дитячого садочка в сусіднє село Гриньки. Молодші Цемохи мешкають в одному будинку разом з батьками, Катериною Олександрівною та Юрієм Михайловичем. Голова родини працює єгерем, а берегиня родини у свій час трудилася вчителем у початковій школі і пам’ятає ті часи, коли ще в Тимошівці малиново лунав шкільний дзвінок, який скликав малечу на урок. Ті неповторні роки закарбувалися у пам’яті Романа, бо й сам два роки мав щастя бути учнем тієї школи.
– З діда-прадіда живу в селі й дуже люблю його і не проміняю на місто! Хоча й прекрасно розумію, що немає тут майбутнього, бо ми далекі від цивілізації. Ось саме зараз у нашому селі триває боротьба та збір підписів за збереження нашого ФАПу, бо його збираються закрити. А як же залишатися стареньким та немічним людям без медичної допомоги, особливо в цей непростий період пандемії?!
Добре, що є власний транспорт, він здорово виручає, бо в магазин їздимо в сусідню Бугаївку, а щоб розважитися з дитиною, то прямуємо до Кременчука. Ми й дорогу своїми силами латаємо. Та треба сказати, що єдине досягнення в селі – це дитячий майданчик, де любить бавитися наш Михайлик. І лелеки все ж іноді навідуються до нашої Тимошівки, бо є в нас і дві хороші багатодітні родини, де виховуються по п’ятеро діток.
Я одноосібник, працюю на землі, маю вищу технічну освіту. Дружина Дарина родом з сусідніх Гриньок, за професією лаборант хімічного аналізу, нині перебуває в декретній відпустці. Та й вона вже душею і серцем прикипіла до моєї рідної Тимошівки, – говорить Роман Цемох.
– Прикро, що немає стабільності в нашій державі. Стабільність – це коли люди мають роботу, зарплату, є соціально захищеними, а в країні працюють закони. Нині в Україні не просто нестабільність – «балаган», а людина змушена «стабілізувати себе сама». Ми, особливо сільська молодь, звикли виживати самі. Тож нехай, якщо вже держава й не допомагає нам, то хоча б не заважає піклуватися про себе та свої родини, – додає молодий чоловік.
І якби романтично не виглядала Тимошівка, далека від гомінливої цивілізації, коли щодня навкруг стоїть первозданна тиша і ніде не шелесне, а село чарівно виглядає в будь-яку пору року, шкода стає людей, які тут мешкають. Самотніх, полишених, без послуг, без належного забезпечення тими благами, якими володіють інші.
Цинічно виглядають сюжети з новин телебачення про те, що все у нас робиться заради людей. А слова на кшталт «Село – колиска нації! Збережемо село – збережемо Україну!» – звичайним пафосом.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ОНОВЛЕНА БІБЛІОТЕКА СТАНЕ ЦЕНТРОМ КУЛЬТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ ГРАДИЗЬКА

Валентина ЯЛОСОВЕТСЬКА, Мирослав НОСА та Марина ЧІП на фоні «Дерева життя»

Про це заявив Мирослав Носа, Градизький селищний голова на урочистостях з нагоди відкриття оновленої Градизької бібліотеки для дорослих після капітального ремонту.
У зональному Будинку культури «Україна» запрацювала бібліотека з сучасним інтер’єром. Змінився не тільки дизайн, переосмислено весь оточуючий простір, враховуючи культурні потреби людини, адже бібліотека — це місце, де сходяться минуле з теперішнім та майбутнім. Це місце розуму і сили! А творчість, креативність, цілеспрямованість та наполегливість завідуючої Валентини Петрівни Ялосоветської та команди однодумців, перетворили книгозбірню у справжнісінький музей.
– Тепер наша бібліотека, дійсно, культовий об’єкт, в якому живе не тільки книга, а й те, що ідентифікує нас, як українців! Тут житимуть народні ремесла, історія рідного краю, українська вишивка. Всіх відвідувачів у цих стінах чекають не просто стелажі з книгами на різні смаки, а дизайнерські куточки, народні ремесла і майстер-класи. Тут будуть відроджуватися забуті народні ремесла і проляже туристична стежина у народні промисли, якою проведе всіх бажаючих Валентина Петрівна Ялосоветська. Бо її зусиллями створена навіть спеціальна кімната-майстерня для проведення майстер-класів. Тож ще один туристичний магніт гарантований!

Майстер-клас від Валентини Петрівни


Мої щирі слова вдячності Валентині Петрівні, господині цього закладу, людині великої любові до книги та всього, що її оточує, за ставлення до роботи, її ідейність та диво, яке вона створює навколо себе. Марині Ніценко, начальнику відділу освіти, молоді і спорту Градизької територіальної громади та всьому колективу, який вона очолює, працівникам виконкому, спеціалістам, які виконували ремонтні роботи, зокрема Станіславу Дорошенку, Юрію Душко, Миколі Норенку та Катерині Козленко за придбання сучасних світильників. З цього знаменного дня ми починаємо писати нові сторінки історії культового об’єкту в нашій громаді, – так мовив Мирослав Носа, який подарував бібліотеці ще й «Wi-Fi» роутер для зручного доступу до мережі Інтернет.
Неповторний подарунок отримала бібліотека та її відвідувачі і від Марини Сергіївни Чіп, викладача декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва Градизької дитячої школи мистецтв – ексклюзивний декоративний настінний розпис «Дерево життя» та раритетне зібрання книг, де представлені художні шедеври українського та світового мистецтва.
Послугами цієї бібліотеки користуються багато читачів різних вікових категорій, адже градижчани люди ерудовані, знаючі та читаючі, справжнісінькі книголюби. Після капітальної реконструкції бібліотеки кількість відвідувачів планують збільшити, створити декілька стелажів дитячої літератури. Нинішній фонд бібліотеки нараховує немало й небагато, а 24 тисячі примірників книг, брошур та періодичних видань. Книгозбірня постійно поповнюється сучасною літературою на різні смаки, особливо цікавить читачів серія книг про незалежність України, про АТО та російську агресію в Україні, спогади учасників тих подій та волонтерів.
Тож нині починається новий етап життя і діяльності Градизької бібліотеки для дорослих . Її, осучаснену, урочисто відкрито для відвідування напередодні прийдешнього 2022 року.
Для мешканців Градизька вона стане справжнім осередком культури, місцем спілкування різних верств населення, масових родинних заходів та відродження забутих народних промислів.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

1 2 3 21