РОДИННИЙ ВОКАЛЬНИЙ ГУРТ «БАРВІНОК» – ДЖЕРЕЛО НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ, НАТХНЕННЯ ТА ПОЗИТИВУ

Творчий шлях вокального гурту «Барвінок» Вільнотерешківського сільського Будинку культури вимірюється довжиною у 15 років. Весь цей час гурт радує колоритною творчістю своїх поціновувачів, а їх, до слова сказати, чимало. І не тільки у рідному селі Вільна Терешківка, а й у всьому Кременчуцькому районі та за його межами.
Про історію створення гурту, його учасників та репертуар розмову веду з керівником та солісткою цього чудового колективу Валентиною Анатоліївною Ступак, основним місцем роботи якої є відділ освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради.
Валентина Анатоліївна розповіла, що вона народилася у дуже співучій родині Тетяни Миколаївни та Анатолія Івановича Нечипоруків, де крім Валентини виховувалися ще донечки Наталія і Оксана. Всіх природа наділила чудовими голосами та музичним слухом. Часто родиною вони співали українських народних та сучасних пісень. Сестри Наталія та Оксана співали лише вдома, а от Валентина з дитинства була активною учасницею як шкільних, так і сільських концертних заходів, не соромилася сцени і впевнено себе там почувала. Часто талановиту дівчину запрошували виступати на сцені Вільнотерешківського сільського Будинку культури як солістку.
Валентина Анатоліївна пригадує, як у 2006 році перед районним святом, що було приурочене до дня родини, їй зателефонувала директор Вільнотерешківського сільського Будинку культури Наталія Миколаївна Дзьох і запропонувала родиною заспівати якусь українську пісню. Нечипоруки порадилися і погодилися.
Виступ відбувся у Піщанському Будинку культури, під музичний супровід, у складі Тетяни Миколаївни, Анатолія Івановича і Валентини. Він був успішним, глядачі тепло вітали колектив бурхливими оплесками. Через пів року директор Будинку культури запропонувала Нечипорукам створити родинний гурт. На сімейні раді вирішили назвати його символічно – «Барвінок», бо саме ця рослина вічно зелена, вічно молода і гарно квітує. Тому мріяли аби й колектив та його творчість довго радували своїх прихильників, несучи в маси українську пісню та культуру рідного краю. Так народився родинний вокальний гурт «Барвінок» Вільнотерешківського сільського Будинку культури.
Згодом до гурту приєдналася рідна сестра Тетяни Миколаївни, Наталія Миколаївна Волочай і колектив з тріо перетворився на квартет.
За роки своєї творчої діяльності родинний вокальний гурт «Барвінок» мав чимало виступів у рідному селі, демонстрував свою майстерність на районних святах. У репертуарі колективу чимало українських народних пісень, пісень у сучасній обробці – веселих жартівливих, обрядових, ліричних, героїчних та ін. Неодноразово колектив брав участь у різноманітних конкурсах та повертався додому з перемогами. Співучу родину запам’ятали організатори заходів, адже їхні колоритні виступи завжди дуже тепло, щиро, бурхливими оплесками зустрічають глядачі.
Валентина Ступак розповіла, що гурт брав участь в обласному фестивалі-конкурсі сімейних колективів «Роде наш красний», що проводився у с.Шишаки. Там гурт «Барвінок» було відзначено Дипломом ІІІ ступеня. Саме там вперше перед широкою аудиторією виступила й донька Валентини Анатоліївни – Олександра Ступак. Тоді дівчинці було лише 3 рочки, але вона вже мала чудовий голос і не просто доповнювала колектив, а співала разом з дорослими. Можливо, саме цим і підкорила членів прискіпливого журі. Зараз шестирічна Саша є солісткою Вільнотерешківського сільського Будинку культури, продовжувачкою народних традицій і активною учасницею родинного вокального гурту «Барвінок».
Карантинні заходи, запроваджені у державі в зв’язку з поширенням COVID-19, обмежили концертні виступи творчих колективів. Але гурт «Барвінок» у цей час працював над вдосконаленням репертуару, завдяки молодому, творчому директору Вільнотерешківського Будинку культури Лілії Олексіївні Мулявці, брав участь в онлайн конкурсах, проводив дистанційні концерти для жителів громади, розміщуючи відеозаписи на Facebook сторінці Вільнотерешківського сільського Будинку культури.
За 15 років своєї діяльності родинний вокальний гурт «Барвінок» має чимало нагород, грамот та дипломів за свою творчість, якою дарує радість та позитив глядачам. Гурт практикує і акапельні виступи, які особливо тепло сприймаються поціновувачами їхнього таланту. У репертуарі гурту є чимало народних, старовинних пісень, є українські пісні у сучасній обробці. Тому на своїх виступах гурт підбирає репертуар для різної категорії шанувальників. Є такі пісні, слова до яких потрібно записувати і заздалегідь вивчати, бо вони маловідомі. Але, ввівши таку пісню у свій репертуар, колектив береже її і поширює.
Нещодавно гурт взяв участь у великій концертній програмі Піщанської громади, підготовленій з нагоди свята Івана Купала.
Валентина Анатоліївна розповіла, що учасники родинного вокального гурту «Барвінок» входять до складу народного аматорського хору «Дніпровські зорі», що діє при Власівському селищному Будинку культури. Цей колектив налічує біля 30 учасників. Хор «Дніпровські зорі» є переможцем Всеукраїнського вокального конкурсу «Калиновий спів». Цьогоріч конкурс проводився дистанційно, Анатолій Іванович Нечипорук був солістом хору. Виступ колективу був гідно оцінений журі, за що отримали нагороду – Диплом ІІ ступеня.
– Наш родинний вокальний гурт свято береже традиції і культуру українського народу. Ми підтримуємо зв’язок між хорами, областями, збираємо пісні, часто маловідомі, запозичуємо їх у своїх колег і переспівуємо, аби народна пісня жила та поширювалася Україною, – говорить Валентина Ступак.
Для нашого народу пісня завжди була стежиною, що вела по життю від народження, до останнього дня. Пісня – це наша душа, що пронеслася крізь віки і не загинула, не розтанула у плині часу, а оселилася в пам’яті багатьох людей, тривожачи серце своїми чуттями, торкаючись струн душі.
Тож нехай живе українська пісня завдяки таким народним виконавцям, як родинний вокальний гурт «Барвінок». Нехай за плечима цього колективу буде ще багато чудових виступів та творчих перемог, а його учасники не тільки дарують радість та приємні емоції глядачам, а й будуть щасливі своєю працею, родинним благополуччям та особистими життєвими успіхами.
Фото з особистого архіву родинного вокального гурту «Барвінок».

ЇХНЄ ПОКЛИКАННЯ – БУТИ ВАРТОВИМИ ЗДОРОВ’Я І ЖИТТЯ

Здоров’я людини – неоціненний скарб, тому професія медичного працівника була і залишається найпотрібнішою і найшановнішою у будь-якому суспільстві. Але кожен над цим замислюється лише тоді, коли з’являється недуга, а на її шляху стають люди в білих халатах. Найбільше щастя для лікаря, коли вдячний пацієнт дякує за одужання своїм рятівникам. Тож не шкодуйте гарних вдячних слів на адресу медичних працівників, адже вони вдень і вночі, в будні і в свята стоять на варті нашого здоров’я і життя. Спасибі вам за витримку і терпіння, за високий професіоналізм та відданість обраній справі, що стала сенсом вашого життя.

Завідуючий Піщанської АЗПСМ Антон УСАЧОВ та сімейний лікар Галина ПАНАСКО
Реєстратор Світлана ГЛИГАЛО
Лаборант Яна МАЛОЛІТКО
Прийом пацієнтів проводить лікар-стоматолог Віктор САРЖАН
Медична сестра загальної практики сімейної медицини Тетяна КРАСНИЦЬКА


Піщанська амбулаторія загальної практики сімейної медицини знаходиться у гарному, світлому, капітально відремонтованому приміщенні, у якому комфортно і зручно всім – і медичним працівникам, і їхнім пацієнтам. Завідуючим тут працює молодий, але надзвичайно перспективний сімейний лікар загальної практики сімейної медицини Антон Ігорович Усачов. Родом молодий лікар із м.Кременчук, свого часу закінчив Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця, факультет підготовки лікарів для Збройних Сил України. Закінчивши інтернатуру, працював у першій поліклініці Кременчука. Має за плечима досвід роботи за кордоном, пропрацювавши два роки в одній із лікарень Чехії, у терапевтичному відділенні. По закінченні контракту, повернувся до Кременчука. З жовтня 2020 року Антон Усачов – завідуючий Піщанської АЗПСМ. Хоча часу його перебування на цій посаді минуло зовсім небагато, але він погодився розповісти нам про трудові будні очолюваної ним медичної установи, людей, які працюють поруч та поділитися планами на майбутнє.
Крім Антона Ігоровича, у Піщанській АЗПСМ сімейним лікарем працює Галина Андріївна Панаско та сімейний педіатр Ірина Сергіївна Капрамова на 0,5 посадового окладу. Надзвичайно професійні, відповідальні та добросовісні в роботі медичні сестри загальної практики сімейної медицини Наталія Анатоліївна Заніздра, Тетяна Володимирівна Красницька та Альвіна Андріївна Воронова. Саме ці чарівні жінки і чудові спеціалісти виконують всі призначення сімейних лікарів і ретельно стежать, аби їхні пацієнти проходили повний курс лікування. Лабораторні дослідження проводить досвідчений лаборант Яна Іванівна Малолітко. Реєстратором у АЗПСМ трудиться Світлана Федорівна Глигало. Про те, аби медичні працівники вчасно і швидко дісталися на виклик до хворого дбає водій Віктор Григорович Нестерчук. У підпорядкуванні АЗПСМ перебуває фельдшерсько-акушерський пункт с.Гориславці, де завідуючою Наталія Анатоліївна Гуцо. А ще у приміщенні Піщанської АЗПСМ проводить прийом пацієнтів лікар-стоматолог Віктор Петрович Саржан. Роботою медичних працівників завідуючий Піщанської АЗПСМ Антон Ігорович Усачов задоволений, адже кожен із них не один рік працює за обраним фахом і дуже відповідально ставиться до виконання своїх службових обов’язків.
У приміщенні Піщанської амбулаторії загальної практики сімейної медицини зроблено капітальний ремонт, тут надзвичайно гарно, чисто і затишно, про належну чистоту і порядок постійно дбає молодша медична сестра Наталія Сергіївна Гереш. Амбулаторія забезпечена всім необхідним медичним обладнанням: тут є кардіограф, фонендоскопи, тонометри та всі необхідні препарати та медикаменти для надання невідкладної медичної допомоги. Антон Ігорович Усачов говорить щирі слова вдячності за тісну співпрацю, розуміння та постійну підтримку Піщанському сільському голові Олександру Петровичу Краплині та його першому заступнику Роману Володимировичу Назаренку, які завжди йдуть назустріч і допомагають у вирішенні наболілих питань.
І, насамкінець, завідуючий Піщанської АЗПСМ поділився планами на майбутнє. Найперше і найголовніше – це будівництво нового приміщення амбулаторії, що заплановано на найближчий час.
– Звичайно, у нас тут зроблено капітальний ремонт, але він повністю не завершений: приміщення старе, воно потребує утеплення та заміни даху. У найближчих планах – будівництво нової амбулаторії загальної практики сімейної медицини, що незабаром розпочнеться. Коли це стане реальністю, старе приміщення буде теж використано результативно, адже в ньому ми зможемо розмістити лабораторію та фізіотерапевтичні кабінети, що дасть змогу надавати людям значно більший спектр необхідних процедур для покращення їхнього здоров’я, – говорить завідуючий Піщанської АЗПСМ Антон Усачов. – Сподіваємося, що це стане можливим у найкоротший термін.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ТАМАРА ВАСИЛЬЄВА – ПОЕТЕСА, ЯКА ПИШЕ СЕРЦЕМ І ДУШЕЮ

Нещодавно мені випало щастя познайомитися з чудовою жінкою, цікавою співрозмовницею і неймовірно талановитою поетесою Тамарою Марківною Васильєвою. Тамара Марківна проживає у Кременчуці, нині трудиться у відділі освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради.
Розповідаючи про свій життєвий шлях, Тамара Марківна повідала, що народилася вона в чудовому Поліському краї, у мальовничому селі Куліші Ємільчинського району Житомирської області, в родині вчителя-філолога Марії Іларіонівни Плисак, яка понад 38 років свого життя віддала педагогічній праці.
У школі Тамариними улюбленими предметами були біологія, хімія, російська література, дівчина росла старанною, відповідальною, допитливою, добре навчалася. Читати поезію любила завжди, знаходила вірші до душі у журналі «Юность», який родина передплачувала, в бібліотечних книгах.
По закінченні Кулішівської школи Тамара Плисак пішла стежиною свого старшого брата Анатолія, вступивши на природничий факультет Житомирського державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Саме в інституті у неї яскраво проявилися лідерські якості та творчі нахили, їй довірили бути старостою групи.
Після закінчення інституту, Тамара Марківна за розподілом поїхала у с.Бараші рідного Ємільчинського району і плідно працювала 5 років на посаді вчителя біології, була організатором позакласної та позашкільної роботи Барашівської школи. Й до тепер жінка з теплом та любов’ю згадує ті роки, своїх колег-наставників, перших учнів.
У 1991 році Тамара Марківна Васильєва разом з родиною переїхала до м. Кременчук. Розпочала роботу в районному Будинку дитячої та юнацької творчості на посаді методиста, у 2002 році її було призначено на посаду директора закладу. Саме на цій посаді розкрилися всі здібності і таланти Тамари Марківни. Вона плідно поєднувала керівну роботу з педагогічною – очолювала туристичний гурток. На творчому рахунку її вихованців є численні перемоги в змаганнях різних рівнів, цікаві туристично-краєзнавчі експедиції та подорожі. Вона завжди була невтомним організатором, автором креативних ідей та задумів, оптимістом, заряджала оточуючих енергією та позитивом.
Перший свій вірш Тамара Васильєва написала ще у шкільні роки, у пору першої закоханості. У 2012 році в Будинку дитячої та юнацької творчості вона заснувала літературну вітальню «Передзвони», де часто відбувалися творчі зустрічі з поетами не тільки Кременчуччини, а й усієї України. Жінка говорить, що обожнює вірші Наталії Баклай, вони наскільки багатогранні, що під будь-який настрій можна знайти поезію до душі. У 2012 році Тамара Марківна відкрила для себе поезії Олексія Тичка з м.Городище Черкаської області, члена Національної спілки письменників України, автора трьох та співавтора більше 10 поетичних збірок. Саме він став її першим поетом-наставником. Олексій Тичко заснував сайт «Натхнення», де численна письменницька спільнота України публікувала свої твори. На поетичному сайті «Натхнення» опублікувала свої перші вірші і Тамара Васильєва, отримавши схвальні відгуки як від Олексія Тичка, так і від інших іменитих літераторів.
Першим друкованим виданням поетеси стала колективна збірка «Натхнення», видана у 2013 році в м. Кременчук, до якої ввійшли твори учасників сайту «Натхнення». Упорядником збірки стала Тамара Васильєва.
Згодом, у тому ж таки 2013 році, світ побачила перша власна збірка віршів Тамари Васильєвої «Сорок вісім кроків». Ця збірка має символічну назву, адже кожний крок дорівнює року прожитого життя авторки. Презентація збірки відбулася у Кременчуці, на неї з’їхалися друзі, поети та прозаїки з усієї України.
У передмові до цієї збірки Олексій Тичко написав: «З Тамарою Васильєвою познайомилися випадково в Інтернеті. Відразу відчув, що людина закохана в поезію. За короткий термін Тамара встигла те, на що у других ідуть десятиліття. З категорії читача перейшла у поетеси. Буквально увірвалася в творчо-поетичні процеси, «на ходу» опановуючи ази римотворення».
На жаль, на 59 році життя Олексій Тичко покинув цей світ…
Корисним для Тамари Марківни було і знайомство з відомим українським письменником, публіцистом, громадським та державним діячем, видавцем Володимиром Федоровичем Шовкошитним. Саме у його видавництві у 2014 році побачила світ друга збірка поетеси «Колекція дум». Про цю збірку та її автора Володимир Шовкошитний сказав так: «Колекція дум» – це зразок первісно чистої поезії, яка густо заселена волошками й ромашками, полинами й чебрецями, буслами й солов’ями, криницями й колодязьними журавлями, непідробним ліризмом і справжніми людськими почуттями! Це – поезія водночас народна й інтелектуальна, традиційна й модернова, вона уквітчана алегоричністю й образністю, витонченим відчуттям слова, розмаїттям форми й оригінальністю стилістики».
У 2016 році Тамара Васильєва стала членом Спілки літераторів Кременчука «Славутич». Чимало років головою спілки був земляк поетеси, письменник Олег Федотович Головко, нині, на жаль, покійний. Зараз спілку очолює Ірина Чередник.
У 2019 році Тамара Марківна взяла участь в першому літературно-мистецькому фестивалі ім. Всеволода Нестайка і отримала Диплом лауреата І ступеня в номінації «Пісенна лірика». Того ж року жінка стала дипломантом Х літературно-мистецького фестивалю «Розстріляна молодість», що проводився у м. Житомир.
У 2019 році світ побачила третя збірка творів Тамари Васильєвої «Мамина хустка», присвячена її мамі Марії Іларіонівні. Ця збірочка – духовний скарб автора, в якій вона тепло та щиро звертається до матусі, сумує за нею, висловлює власні переживання про майбутнє рідних, країни, говорить про тих, хто ціною власного здоров’я і життя боронить Україну від агресора на сході держави. Крім чудових поезій у цій збірочці є і прозово-публіцистичні твори автора.
Тамара Марківна презентувала «Мамину хустку» в Кременчуці та в Ємільчинському районі, створивши своєрідний місток між дорогими її серцю людьми та краями. Після цього збірка «Мамина хустка» покликала поетесу в мандри країною і додала нового визнання на різних літературно-мистецьких заходах. Тамара Васильєва отримала Диплом лауреата ХХ загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», що проходив у серпні 2019 року в м. Одеса, Диплом лауреата премії ім. Василя Юхимовича вона отримала і на Всеукраїнському літературно-мистецькому святі «Просто на Покрову». На Всеукраїнському літературно-мистецькому фестивалі ім. Василя Скуратівського «До Василя» вона нагороджена грамотами за ІІ місце у номінації «Крига», ІІІ місце у номінації «Поезія», за майстерність у номінації «Корінь і крона».
Тамара Васильєва є співавтором колективних збірок «Осінь у камуфляжі» (2014 р.), «Рудик» (2015 р.), «Поетична топоніміка» (2016 р.), «Він, Вона і війна» (2016 р.), електронних збірок Всеукраїнського освітньо-культурного проєкту «Рідний край у словах і барвах» (2016 р.) та поезій «Мальви для героя» (2019 р.).
Тамара Васильєва співавтор збірки оповідань, нарисів і статей про Героїв-кременчужан, загиблих у зоні АТО «Ангели світла» (2017 р.).
Влітку 2019 року Тамара Марківна з учасниками Білецьківського гуртка пішохідного туризму побували в с.Хоменці Роменського району Сумської області, на батьківщині загиблого Героя-кременчужанина Юрія Дудки. Родина Дудків втратила на війні двох синів – Юрія і Володимира. Їхня історія лягла в основу оповідання «Сни і реальність», яке Тамара Васильєва подала на конкурс оповідань «Open World». До складу журі конкурсу входили відомі письменники та видавці брати Дмитро та Віталій Капранови, вони високо оцінили оповідання і Тамара Марківна отримала Диплом переможця в номінації «Твори про вихідців та події Сумщини». Лише 6 творів із 594 отримали такий статус. За ініціативи засновника конкурсу американського митця Аддісона Хоффмана кращі твори будуть перекладені англійською мовою і опублікуються у США, також світ побачить збірка оповідань українською та англійською мовами.
У творчому доробку поетеси є низка мелодійних пісень. Пісня «Кременчуцький край» на музику місцевого композитора Олександра Левицького стала візитівкою Кременчуцького району. Близько десяти її чудових поезій поклав на музику композитор з Чернігівщини Віктор Охріменко. Пісня «Я сплету вінок» має два варіанти виконання, оскільки музику до твору написали два різних композитори.
Багаторічна співпраця склалася у Тамари Марківни з львівським художником Віктором Курилом, який проілюстрував дві збірки поетеси.


У Тамари Васильєвої вже є напрацювання на четверту авторську збірку «Перетворення». Хочеться вірити, що за підтримки поціновувачів таланту Тамари Марківни, спонсорів та меценатів, незабаром вона побачить світ.
Величезною душевною травмою для директора та всього трудового колективу була звістка про призупинення функціонування Будинку дитячої та юнацької творчості Кременчуцької районної ради Полтавської області з січня 2021 року, якому було віддано багато років творчої праці, душевного неспокою, сили, здоров’я, педагогічної майстерності. У липні 2021 року закладу виповилося б 65 років… Та життя продовжується. Нині Тамара Васильєва трудиться спеціалістом відділу освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Піщанської сільської ради, курує виховну роботу навчальних закладів громади та займається рядом інших пинань.
Гордістю та втіхою Тамари Марківни є донька Олена, яка здобула освіту перекладача й прокладає свій професійний та життєвий шлях. Нещодавнє народження чудового хлопчика Богданчика зробило щасливими не тільки Олену з чоловіком Максимом, а й Тамару Марківну, у якої з’явився новий життєвий статус – щасливої бабусі.
Шановна Тамаро Марківно, хай щастить Вам у житті, нехай близькі завжди Вас радують своїми життєвими та професійними успіхами, здоров’я ніколи не підводить, а творче натхнення супроводжує на всіх стежках і дорогах. Ваші вірші – справжні скарби, які заставляють душу відчувати, співпереживати, надихають і підносять до вершин досконалості.
Сподіваюся, що читачам газети «Зоря Придніпров’я» припадуть до душі твори Тамари Васильєвої, що йдуть від самісінького серця і душі автора.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ, ПЕРЕДПЛАТНИКИ!

Редакція Кременчуцької районної газети «Зоря Придніпров’я» вдячна всім, хто оформив передплату на наше видання. Для тих, хто забув це зробити, нагадуємо, що оформлення передплати триває впродовж року. Звернувшись у поштове відділення чи до листоноші, до 25 числа місяця та оформивши передплату, наступного вже матимете під рукою надійного друга та порадника – «Зорю Придніпров’я».

Вартість передплати на місяць становить 34 грн.

Для тих, хто бажає розмістити на сторінках «Зорі Придніпров’я» власне оголошення, співчуття, подяку, вітальну чи поминальну замітки, можна надіслати текст на електронну  адресу редакції: zirkap_globine@ukr.net або  на viber: 095-590-53-31. Кошти за послуги можна сплатити на рахунок чи банківську картку.

Вартість послуг становить:

Привітання – 150 грн.

Співчуття – 50 грн.

Поминальна замітка – 100 грн.

Подяка за похорон – 100 грн.

Приватні оголошення – від 30 грн.

Люди дякують – від 100 до 200 грн.

Повідомлення про втрату документів, речей та ін. – 50 грн.

Ціна за 1 кв. см – 8 грн.

Привітання з державними та професійними святами – 500 грн.

Вартість розміщення оголошень чи рекламних матеріалів на сайті газети «Зоря Придніпров’я» (з переглядом на facebook) становить 30% від вартості паперового видання.

Безкоштовно розміщуються оголошення у рубриці «Будьмо знайомі», поезії та прозові твори творчих авторів на «Літературній сторінці», дописи краєзнавців, дослідників, небайдужих жителів краю, які піднімають цікаві для суспільства теми, розповідаючи про події чи людські долі.

Запрошуємо всіх бажаючих до співпраці!

З ТУРБОТОЮ ПРО МАТЕРІВ ТА ДІТЕЙ

Наталія ЛИМАРЕНКО, виконуюча обов’язки директора Полтавського обласного соціального центру матері та дитини
з молодою мамою Анною та її місячною донечкою Беллою

У с.Омельник вже тринадцятий рік діє Полтавський обласний соціальний центр матері та дитини. В Україні таких закладів – лише три.
Соціальний центр матері та дитини – заклад тимчасового проживання жінок на сьомому-дев’ятому місяцях вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обов’язку.

На сьогоднішній день обов’язки директора центру виконує Наталія Григорівна Лимаренко, вона не лише виконує всю адміністративну роботу, дбає про комфорт та затишок мешканців центру, а й проводить бесіди з жінками, навчає їх побутовим навичкам, адже має за плечима чималий досвід соціальної роботи. Жінка розповіла, що Полтавський обласний соціальний центр матері та дитини було створено у 2008 році, засновником його стала Полтавська обласна рада. Центр було створено з метою захисту та підтримки майбутніх матусь та жінок з немовлятами, які стали вигнанцями у власних родинах чи тих, які потрапили у скрутне життєве становище. Діяльність центру спрямована на соціальну підтримку жінок та запобігання їхній відмові від новонароджених дітей.
У центрі створені такі житлово-побутові умови, які забезпечують максимум самостійності та комфорту в повсякденному житті. Кожна мама мешкає в окремій кімнаті разом з дитиною або дітьми. Таких кімнат у центрі 10. В кожній з них є ліжко для мами та ліжечко для малюка, стіл, шафа. Кімнати гарні й затишні. В соціальному центрі є кухня, де мами готують їжу, ванна кімната та ігрова, де матусі бавляться зі своїми дітьми.
Жінки з дітьми забезпечуються харчуванням (продукти закуповуються за бюджетні кошти) та речами першої необхідності. Гроші, які матері отримують як допомогу по догляду за дитиною, належать самим жінкам, але колектив закладу навчає молодих матусь та рекомендує, щоб вони купували на державні гроші тільки необхідні для дитини речі.

У центрі створені якісні умови для проживання матерів з дітьми

– У центрі, який працює цілодобово, трудиться колектив із 10 осіб, це – чергові адміністратори, соціальний педагог, психолог, медсестра, завідуючий господарства, бухгалтер та директор. Я вдячна за сумлінність та старанність досвідченому соціальному педагогу Тетяні Вікторівні Романенко, медичній сестрі Наталії Борисівні Коваль, яка слідкує за здоров’ям жінок і дітей, завідуючій господарства Олені Анатоліївні Олексієнко, черговому адміністратору Анжелі Павлівні Турбабіній, психологу Інні Володимирівні Діброві. Пріоритет нашого закладу – адаптувати молоду маму, яка потрапила в складні життєві обставини, до реалій життя, дати їй підтримку після народження дитини, щоб дитя тут підросло. За цей час мама адаптовується до сімейного життя, навчається за допомогою наших спеціалістів догляду за дитиною. І коли дитині буде 1,5 роки, вона покидає наш заклад. Такі заклади допомагають уникати сирітства, прищеплюють жінкам любов до материнства. Це найголовніше у надаванні послуг центру, – розповідає виконуюча обов’язки директора центру Наталія Лимаренко. – Якщо продукти у нас закуповуються бюджетним коштом, то готувати їжу для себе та дітей мами повинні самі, прибирати за собою та дітьми також. Для цього у закладі створені всі умови – є простора кухня-їдальня з двома плитами, меблями, холодильниками. Продукти закуповуються різноманітні – м’ясо, овочі, сири, молоко, хліб та ін. Мами самостійно готують їжу, доглядають за дітьми, а працівники центру надають їм лише психологічну та соціальну допомогу.
Впродовж років роботи центру, у нього з’явилося чимало меценатів та благодійників, які забезпечують мам та дітей одягом, взуттям, памперсами, засобами гігієни. Завжди є підтримка від органів місцевого самоврядування, місцевих фермерів. Користуючись нагодою висловлюю слова вдячності голові СФГ «Апіакта» Тетяні Кошовій, завдяки якій ми змогли придбати садові фігурки для оформлення території закладу, Миколі Тридубу (ФГ «Май»), який ніколи не відмовляє у допомозі. Ми тісно співпрацюємо з відділом освіти Омельницької сільської ради, за сприяння якого діти, які перебувають у центрі, мають можливість відвідувати заклад дошкільної освіти. Щиро вдячна за тісну співпрацю Омельницькому сільському голові Андрію Пирогу, заступнику Вікторії Носуль, начальнику відділу освіти Наталії Радочин за розуміння та постійну підтримку.
Зараз у центрі знаходиться мама з місячною донечкою та старшим сином, який потребує інклюзивного навчання. В Омельницькій громаді діє інклюзивно-ресурсний центр для дітей з особливими освітніми потребами, тож є можливість влаштувати таких діток на навчання.
Наталія Лимаренко розповіла, що центр розрахований на одночасне перебування 10 мам та 15 дітей. У минулому 2020 році через центр пройшло 7 матерів та 10 дітей з Полтавської області. За словами в. о. директора закладу, до обласного соціального центру матері та дитини жінки з вулиці потрапити не можуть. Сюди їх направляють міські та районні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Перед тим, як їх вселяють у кімнату, матусі обов’язково проходять медичний огляд.
Важливим компонентом соціальної роботи є подальший супровід жінки після вибуття із закладу. Саме тому з самого початку працівники обласного соціального центру матері та дитини працюють у постійному контакті з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання матері. Якщо жінці з дитиною нікуди йти, їй можуть допомогти і з житлом.
Мешканка обласного соціального центру матері та дитини Аня, тримаючи на руках свою доньку Беллу, розповіла, що неналежні життєві умови вдома привели її сюди. У закладі їй дуже подобається, вона мешкає в кімнаті з місячною донечкою Беллою та старшим синочком Богданом, умовами проживання та ставленням персоналу дуже задоволена.
В.о. директора Наталія Лимаренко розповіла, що нещодавно у закладі облаштовано світлу терасу, а на подвір’ї – дитячий куточок. У приміщенні центру незабаром плануються ремонтні роботи. Потрібно капітально відремонтувати дах та осучаснити кімнати.
– У цьому центрі ми підставляємо плече жінкам, щоб вони були разом зі своїми дітьми, незважаючи на ті умови, в яких вони опинилися. І якщо молода мама, за час перебування у нашому центрі, знаходить в собі сили боротися за своє існування та за свою дитину, будує плани на майбутнє та мріє про повноцінне життя для своєї сім’ї – відчуваємо, що робота наша недаремна, а дуже відповідальна і потрібна для суспільства, – так мовила на завершення нашої зустрічі Наталія Григорівна Лимаренко.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ВОНИ ДАРУЮТЬ РАДІСТЬ І МОРЕ ПИЗИТИВУ

При Піщанському центрі культури і дозвілля діє чимало успішних і надзвичайно талановитих творчих колективів, учасники яких радують своїх глядачів неймовірними виступами та святковими концертними програмами. У їх числі – зразковий цирковий колектив «Арлекін», який дуже люблять його віддані шанувальники і завжди з нетерпінням чекають на виступи юних артистів. Цьому творчому колективу 12 років, весь цей час його незмінним керівником є надзвичайно завзята і енергійна, талановита і креативна Ірина Михайлівна Томурко, яка всі свої знання, вміння та величезний досвід роботи передає юним вихованцям. Її надійний помічник і права рука – балетмейстер, майстер спорту з художньої гімнастики Маргарита Ігорівна Калініченко, теж надзвичайно талановита і креативна, сповна віддана улюбленій справі, а ще – донька Ірини Михайлівни. Вони вдвох докладають неймовірних зусиль, аби очолюваний ними колектив гордо ніс високе звання зразкового циркового.

Керівник Ірина ТОМУРКО та балетмейстер Маргарита КАЛІНІЧЕНКО зі зразковим
цирковим колективом «АРЛЕКІН»
Юні, талановиті і неперевершені циркові артисти завжди дарують гарний настрій та неповторні емоції

Офіційна дата народження циркового колективу «Арлекін» – 11 жовтня 2008 року. Спочатку, як згадує його художній керівник Ірина Томурко, у ньому налічувалося сім діток, згодом їхня кількість постійно зростала. Нині у колективі більше 50 учасників – надзвичайно талановитих та успішних, які із неабияким завзяттям відвідують численні репетиції, постійно вдосконалюють свою виконавську майстерність, аби згодом дарувати своїм шанувальникам море позитиву та радісних емоцій.
– Наш цирковий колектив дуже дружний, гарний, надійний і напрочуд талановитий. Всі його учасники надзвичайно старанні і відповідальні, з ними легко і приємно працювати, – так говорить про своїх вихованців Ірина Михайлівна Томурко.
До складу зразкового циркового колективу «Арлекін» входять дві групи – підготовча та основна, учасники яких з м.Кременчук, сіл Максимівка, Гориславці, Ялинці. Репетиції проводяться п’ять разів у тиждень, вихованці підготовчої групи тренуються по дві години, а основної – на годину більше. Як розповіла художній керівник Ірина Томурко, у репертуарі циркового колективу «Арлекін» 24 номери, які гарно відпрацьовані і повністю готові для показів перед глядачами. Програма колективу багатожанрова – це і партерна гімнастика, еквілібристика, жонглювання, повітряна гімнастика тощо. То ж у глядачів, хто бачив їхні виступи хоча б один раз, подих захоплювало від величезної майстерності та вміння юних циркових артистів та трюків, які вони виконують на сцені.

Як розповіла Ірина Михайлівна Томурко, про оригінальні і яскраві костюми, в яких виступають юні артисти, в основному дбають батьки. У колективу є свій фонд, з якого вони виділяють кошти для придбання найнеобхіднішого. Про забезпечення транспортом для участі у конкурсах та гастролей дбає Піщанський сільський голова Олександр Петрович Краплина, за що йому щиро вдячні керівник циркового колективу, його учасники та батьки.
Зараз Ірина Михайлівна Томурко і Маргарита Ігорівна Калініченко зі своїм зразковим цирковим колективом «Арлекін» зайняті підготовкою масового акробатичного номера за участі 22 своїх вихованців. До листопада номер буде підготовлено для показу глядачам, то ж вони знову матимуть змогу насолоджуватися виступами цього неймовірно талановитого колективу.
12-річчя «Арлекіна» – це щоденна виснажлива праця і маленька перемога щодня, величезна кількість виступів, безсонні ночі і тривалі репетиції, результатом яких є шалена любов публіки і ціла низка грамот та нагород, отриманих вихованцями колективу на різноманітних конкурсах та фестивалях. Без цього творчого колективу не обходиться жодне свято, жодна концертна програма, адже він є окрасою будь-якого святкового заходу.
5 червня учасники зразкового циркового колективу «Арлекін» подарували справжнє свято для своїх шанувальників – цього дня в приміщенні Піщанського центру культури і дозвілля відбувся їхній звітний концерт, на якому вони вже вкотре продемонстрували свою неабияку циркову майстерність.

12 червня «Арлекін» додав у свою скарбничку ще одну чергову перемогу. Цього дня у м.Дніпро відбувся VІІІ Всеукраїнський творчо-мистецький фестиваль-конкурс «Планета зірок», у якому взяли участь більше 500 учасників – це творчі самодіяльні та професійні колективи, окремі виконавці в різних номінаціях з багатьох міст. Номери зразкового циркового колективу «Арлекін» «Веселі скакалки» та «Еквілібр на тростинах» отримали Гран-прі фестивалю, з чим ми його і вітаємо! Хай щастить вам і надалі, юні, талановиті, перспективні! Гучних і тріумфальних вам перемог, успіхів, здобутків та підкорення нових циркових вершин!
Фото з архіву зразкового
циркового колективу «Арлекін».

ХАЙ КОЛОСИТЬСЯ ПРАЦЯ ХЛІБОРОБСЬКА ЩЕДРОЮ НИВОЮ УСПІХУ!

Обліковець Олександр ДАНИЛЬЧУК та заступник директора
ПСП ОВ «Колос» Сергій ФЕДЧЕНК
О

На сторінках нашого видання ми вже неодноразово розповідали про успішну роботу приватного сільськогосподарського підприємства з орендними відносинами «Колос», що в с.Опришки Глобинської територіальної громади. Це підприємство чимало років очолює мудрий, досвідчений керівник-новатор, професійний аграрій, людина широкого кругозору та великої щедрої душі – Віктор Кузьмич Крюк. За його плечима – кілька десятиліть хліборобської праці, модернізація і розвиток рідного господарства, турбота про працівників, пайовиків, про рідне село.
На сьогоднішній день ПСП ОВ «Колос» є взірцем злагодженої роботи на різних ділянках, заради спільного успішного результату. Цей результат забезпечує фінансове благополуччя працівників підприємства, пайовиків, позитивно впливає на розвиток та благоустрій села Опришки.
Про стан цьогорічних справ у господарстві розмову ведемо з заступником директора, а за сумісництвом і головним агрономом ПСП ОВ «Колос», Сергієм Анатолійовичем Федченком, який теж чимало років свого життя присвятив роботі в цьому господарстві.
Сергій Анатолійович розповів, що цьогоріч на полях ПСП ОВ «Колос» посіяно 480 га кукурудзи, 900 га сої, 360 га соняшника, 190 га пшениці, 30 га ячменю, по кілька гектарів городини та баштану. Структура планування посівів у господарстві впродовж останніх років залишається незмінною. Головний агроном переконаний, що робити ставку на якусь одну сільгоспкультуру в сьогоднішніх кліматичних умовах не варто, адже спрогнозувати наперед ні врожайність, ні те, якою буде погода, неможливо. Тому господарі й вирощують різні культури, в надії, що якась із них дасть добрий врожай.
Цьогорічна весняна погода з дощами та помірною температурою сприяла аграріям. Хоча інтенсивні дощі на початку червня трохи завадили вчасному обробітку полів гербіцидами від бур’янів, фунгіцидами та інсектицидами від хвороб і шкідників. Довелося агроному трохи похвилюватися з цього приводу. Декілька недоспаних ночей та напружених днів вирішили проблему. На час нашого візиту до господарства всі поля вже були оброблені згідно строків та норм. Проблема, яку ще потрібно вирішувати аграріям – це боротьба з ваточником сирійським. Він є одним з найлютіших ворогів кожного агронома. З’являючись на полях, ваточник вперто витісняє культури та розростається з майже неймовірною швидкістю. А оскільки ця рослина вирізняється високою посухостійкістю та морозостійкістю, а також має дуже добре розвинену, міцну та розгалужену кореневу систему, боротися з нею вкрай важко. Тому в господарстві практикують ручне прополювання полів від цієї культури.

Механізатори, які трудяться на внесенні гербіцидів Іван ДАНИЛЬЧУК,
Андрій ВАСЕНКО, Валерій МАРТИНЕНКО та Руслан ОСАУЛЕНКО


Також Сергій Анатолійович розповів, що в конторі господарства, їдальні, в актовому залі бригади, там, де збираються люди, за ініціативи директора Віктора Крюка, встановлено сучасні кондиціонери, аби працівникам підприємства комфортно працювалося та відпочивалося.
У зв’язку з протиепідемічними заходами щодо поширення коронавірусної інфекції, на різних дільницях підприємства встановлено елетросушарки для рук, санітайзери з антисептиками, аби забезпечити всі санітарні вимоги та убезпечити працівників від хвороби.
Для Віктора Кузьмича Крюка на першому місці завжди була підтримка пайовиків та працівників. У зв’язку із подорожчанням продуктів харчування, зокрема, олії, для пайовиків та працівників вже кілька разів видавалися продуктові набори. Продукти надаються людям безоплатно, тобто їхня вартість не вираховується із тієї суми, що пайовики отримують за оренду своїх паїв. До речі, орендна плата у господарстві виплачується завжди вчасно, також обов’язково сплачуються всі податки та відрахування. Обробіток городів та інші сільгоспроботи для пайовиків виконуються за символічну плату, лише щоб покрити витрати на пальне та зарплату механізатора. Практикується тут і видача орендної плати наперед, коли людина планує придбати щось вартісне, а коштів не вистачає. У разі хвороби і працівники, і пайовики отримують матеріальну допомогу на лікування.
У господарства є пайовики, які проживають далеко від Опришок, їм орендна плата перераховується на банківські картки. Також проводиться перерахунок у грошовому вимірі всіх продуктових наборів, і пайовики, які живуть далеко, отримують грошові перекази, на які можуть придбати продукти за місцем проживання.
Для працівників ПСП ОВ «Колос» крім створення комфортних умов праці та відпочинку, організоване смачне, ситне та різноманітне харчування. Готують страви вправні кухарі Віта Вікторівна Михайлець та Алла Миколаївна Вакарчук.
Працює у ПСП ОВ «Колос» біля 50 працівників, вони трудяться цілий рік. Тут не практикують звільнення працівників у зимовий період, трохи зменшують тривалість робочого часу, але люди не залишаються без роботи і зарплати. Саме тому всі тримаються свого місця роботи, звільнень чи плину кадрів тут практично немає.
Сергій Федченко вдячний за сумлінну роботу Андрію Брисюку, Івану Данильчуку, Андрію Васенку, Олегу Губі, Петру Вакуленку, Олександру Шишковському, Павлу Павлишу, Олександру Сауху, Віталію Бугайцю, братам Анатолію та Миколі Дібровам, Руслану Осауленку, особливу подяку висловлює бригадиру Сергію Івановичу Олійнику, який два роки ніс службу в Збройних Силах України, захищаючи Батьківщину від російських окупантів, а нині добросовісно працює у господарстві.
Завдяки Віктору Крюку в с.Опришки збудована дерев’яна церква, яка стала чудовою окрасою села. Віктор Кузьмич продовжує і надалі опікуватися нею. Коштом господарства цілу зиму церква опалювалася кондиціонером, освітлення та водопостачання теж за рахунок ПСП ОВ «Колос», церква постійно поповнюється новим церковним начинням. Облаштували тут і радіомікрофон та гучномовці, під час карантину люди мали можливість на відстані слухати службу Божу.
Настоятель Опришківської церкви Володимир Баран не тільки виконує роль настоятеля храму, духовного пастиря, а й активно включається у громадську роботу, дбає про розвиток культури у селі, він завоював авторитет та повагу не тільки в Опришках, а й у всій Глобинській громаді.
Ще один напрямок, якому приділяється значна увага – допомога військовим. І для Віктора Кузьмича Крюка, і для Сергія Анатолійовича Федченка це питання принципу і власної совісті. За роки війни було витрачено десятки тисяч гривень на придбання необхідного для військових, на заправку автомобілів волонтерів, які прямують з допомогою на схід. Сергій Анатолійович особисто бував кілька разів на передових східних рубежах, бачив на власні очі, що там відбувається та в чому мають потребу наші воїни. Тому настрій керівників господарства такий – доки тривають військові дії, допомагати нашим воїнам наближувати перемогу всіма доступними засобами.
Тож нехай всі справи, якими займаються у ПСП ОВ «Колос», будуть успішними, посіви радують щедрими врожаями, здоров’я міцніє, а всі плани і задуми втілюються у життя!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ЩАСТЯ – ЦЕ КОЛИ У ТЕБЕ Є ВЕЛИКА, МІЦНА І ЛЮБЛЯЧА РОДИНА ТА УЛЮБЛЕНА СПРАВА ДО ДУШІ

Милосердя, співпереживання, готовність прийти на допомогу тому, хто цього потребує, взаємопідтримка, чесність, добропорядність та щирість – це ті риси характеру людини, які завжди найбільше цінувалися і цінуються у будь-якому суспільстві. Та надзвичайно прикро і боляче, що зараз у нашому жорстокому світі все важче віднайти людей, яким би були притаманні ці безцінні людські чесноти. Світ збайдужів, душі наші зчерствіли у ставленні до ближнього свого, до братів наших менших, до всього живого на планеті Земля. Що потрібно зробити нам для того, аби наповнити свої серця теплом, любов’ю, добром та милосердям? Напевно, брати приклад з тих, хто володіє такими чеснотами сповна, вчитися у них по-справжньому любити та співпереживати, радіти життю та сприймати його таким, яким воно є, усміхатися ближньому своєму і тоді все у нас буде добре….
Сьогодні мова про чудову молоду родину, яка не просто випромінює тепло, а дарує його кожному, хто спілкується з нею. Подружжя Олександра Миколайовича та Юлії Олексіївни Кротових проживає в Глобиному з 2011 року. За цей час вони придбали будинок на одній із затишних вулиць міста і в любові та злагоді створили міцну сім’ю. в якій тепло і затишно всім – і батькам, і їхній малечі.

Родина, родина – від батька й до сина, від матері доні добро передам… Любляче подружжя Олександра і Юлії КРОТОВИХ
з синочками Даніїлом, Давидом, Рувимом та донечками Лесею, Ірою і Настунею

Любов до батьків – основа всіх чеснот
Олександр і Юлія обоє родом із Рівненської області, нашого славного Українського Полісся. Малою батьківщиною Олександра є с.Малий Жолудськ, що у Володимирецькому районі. Батьки Микола Миколайович та Тетяна Василівна виростили і виховали чотирьох дітей – двох синів Віталія та Олександра, та двох донечок Галинку і Тетянку.
Дитинство і юність Юлії промайнуло у м.Кузнецовськ, що у 2016 році було перейменовано у м.Вараш, за кілька кілометрів від нього розташована Рівненська АЕС. Подружжя Олексія Сергійовича та Ольги Леонтіївни Музиків подарувало життя десятьом дітям. Найстарша з них Юлія, далі один за одним на світ з’явилися Олександр, Руслан, Олексій, Анастасія, Марія, Софія, Тетяна, Павло та Анна. П’ятеро старших мають власні родини, а наймолодші Паша і Аня ще школярі. Олексій Сергійович та Ольга Леонтіївна щасливі і зовсім ще молоді дідусь і бабуся, які мають любих, дорогих і найдорожчих у світі 17 онучат! Своїх дітей виховували у любові і повазі не тільки до людей, а й до Бога, бо самі – віруючі люди, входять до релігійної громади Української Церкви Християн Віри Євангельської.
В обох родинах, Музиків і Кротових, з особливою повагою і шаною діти ставляться до батьків, як ті, в свою чергу, до своїх батьків. І так від покоління до покоління, від батька до сина, від матері до доньки передають свою любов, повагу та доброту…
Не можна знайти щастя у шлюбі, якщо ви не принесете його з собою…
Одружилися Юлія Музика і Олександр Кротов у зовсім юному віці – нареченій було лише 17 років, а її коханому – 19. Такий юний вік не лише не став на заваді, а, навпаки, допоміг створити міцну люблячу родину. Як відомо, діти з’являються на світ від великої любові, так і в родині Олександра і Юлії Господь Бог благословив на світ трьох синочків Даніїла, Давида і найменшого, дворічного Рувима та трьох красунечок-донечок Лесю, Іру, Настуню. Вони – татова і мамина гордість і надія, їхні сподівання і їхні мрії. Виховані, чемні, з сонцесяйними усмішками на обличчях. Старші Даніїл і Давид надзвичайно працьовиті, так і крутяться біля свого тата, аби допомогти йому, дівчатка Леся та Іра мамині помічниці і на кухні, і по догляду за найменшими сестричкою і братиком – такими їх виховують батьки з самісінького дитинства.

Ось ці смачні і хрусткі огірочки, які вирощує дбайливий
господар Олександр КРОТОВ, так і просяться до вашого столу!

Те, що в тебе виходить найкраще – і є твоїм покликанням…

В будинку, де проживає багатодітна родина Кротових впродовж 10 років, чимало зроблено за цей час, а, головне, добудовано його, хоча внутрішні роботи ще не завершені. Малеча народжується, а, значить, потребує простору для росту та активного розвитку. Все в цій затишній оселі зроблено дбайливими, вмілими руками господаря родини, який вміє виконувати і внутрішні, і зовнішні роботи. За яку б справу він не брався, все виходить гарно і до ладу.
Цього року роботи не тільки у нього, а і всієї родини додалося, адже Олександр зайнявся справою, про яку мріяв ще з раннього дитинства – вирощуванням огірків у теплиці. Як він сам говорить, на його рідній Рівненщині чи не у кожного господаря є теплиця, а то й не одна. Заняття це не з легких, бо вимагає чималих фінансових затрат та напруженої праці. Труднощів разом з дружиною він не боїться, бо твердо переконаний, що, займаючись улюбленою справою, можна досягти якихось успіхів і міцно стати на ноги.
Придбавши весь необхідний високоякісний будівельний матеріал, на власній присадибній ділянці закипіла активна робота з будівництва майбутньої теплиці. Вона розпочалася у лютому і завершилася за короткий термін, адже на допомогу прийшли рідні та друзі, яких у багатодітної родини чимало. Будівництву теплиці передувало зведення розсадника, в якому з дотриманням всіх вимог підростала з маленької насінини розсада огірків сорту Арктика F1. На запитання, чому саме цей сорт огірків був вибраний ним для вирощування, молодий власник теплиці відповів, що він суперранній, високоврожайний, має гарний товарний вигляд, відмінні смакові якості та неповторний аромат – саме те, чого потребує найвибагливіший покупець. Огірки даного сорту гарно себе почувають як у закритому, так і відкритому грунті. Гібрид дуже ранній і коли його вирощувати за допомогою розсади – то перші плоди з’являються вже через 21 день після висадки, а у відкритому грунті їх доведеться чекати 42 дні.
– У теплиці створені якнайкращі умови для швидкого росту та плодоношення огірків. Полив крапельний, температура постійно підтримується на рівні +30+35 градусів. Збір овочів проводимо вранці та ввечері, адже не можемо допустити, аби вони переростали і втрачали свій товарний вигляд, – розповідає Олександр Кротов.
Він згадує, що особливо важко було у березні-квітні, коли потрібно було висадити півтори тисячі стаканчиків розсади у теплицю та опалювати її, аби постійно підтримувати необхідну температуру. Найпершим його помічником є дружина Юлія, яка допомагає і підтримує у всьому, а ще старші сини Даня і Давид, які з великим бажанням допомагають татові збирати зелені овочі і за це отримують свою першу заробітну плату.
У найближчих планах дбайливого господаря – збільшення площі теплиці та вирощення помідорів, про що неодноразово його запитують покупці, які вже встигли оцінити відмінну смакову якість огірків сорту Арктика F1. Тож крім літньої теплиці мріє про зимову, аби вже в квітні можна було ласувати смачними огірочками. Завдяки їхньому спільному старанню, неабиякій працьовитості та натхненню дитяча мрія господаря родини поступово зможе перерости у сімейний бізнес і в найближчому майбутньому стати запорукою стабільності та успіху їхньої великої родини.
Лише на добро земля обізветься добром…
Тепло, щирість, любов, підтримка і турбота один про одного, доброзичливе і чуйне ставлення до оточуючих, позитивний погляд на життя – це слова, які найперше спадають на думку при спілкуванні з прекрасною родиною Олександра та Юлії Кротових. Щира вдячність вам за доброту сердець, за безмежне терпіння і щоденну нелегку працю, за усміхнених, щасливих, гарно вихованих діток. Тож хай добро, достаток і благополуччя будуть постійними супутниками у вашому домі, в якому так тепло і затишно всім, а всі плани, мрії та сподівання обов’язково втілюються в життя! Божого вам благословення і удачі, хай кожен новий день буде теплим, сонячним і щасливим для вашої великої і дружної родини!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

У ЇХНЄ ЖИТТЯ ПРИЙШЛА ВІЙНА…

Кинути все, залишитися без домівки і піти світ за очі, тому що на твою землю прийшла війна…
Сім років тому на Донбасі почалася війна, яка перекроїла карту України і долі мільйонів людей. Ще зовсім недавно ми вважали, що такий сценарій неможливий в Україні. Та сусіди, які підступно окупували спочатку Крим, а потім і Донбас, вважали інакше. Внаслідок такої політики майже два мільйони мешканців Донбасу та Криму не з власної волі змушені були залишити свої домівки, часто зруйновані й розорені, і шукати нового притулку, залишити роботу, рідні й дорогі місця, – і розпочинати життя з нуля, їхати в нікуди…

Олександр та Любов Єрьоміни

І ось ці звичайні, і в той же час незвичайні люди, в життя яких прийшла війна, мешкають поруч з нами в ці непрості часи. Подружжя Олександра Володимировича та Любові Олексіївни Єрьоміних, яке проживає нині в Обознівці, втратило сина, свій дім, роботу, справу життя, опинилось у складних життєвих обставинах. Але, незважаючи ні на що, вони знайшли в собі сили жити далі, здолали складнощі, з честю вийшли з безвихідних ситуацій, вибороли собі право на другий шанс. Ці люди не просто змінили своє життя, але й змінили світ навколо себе.
Мешкали Єрьоміни у рідному і благословенному селищі Фащівка, що в Перевальському районі на Луганщині. Фащівка розташувалася між Дебальцевим та Красним Лучом, саме там, де в ті чорні дні 2014 року тривали запеклі бої. Земля здригалася від розривів бомб і снарядів. Багато мирних жителів загинули в результаті обстрілів житлових районів, а також внаслідок підриву на мінах та інших пекельних знаряддях вбивства. Олександру та Любові доводилося і днювати, і ночувати, переховуючись у підвалі. Тож прийняли непросте рішення: їхати до донечки в Горішні Плавні.
Як стискалися їхні серця від болю, в тузі за рідними місцями, де скільки було зболено, відболено, прожито. Перша зустріч, перше кохання… Незабутній грудень 1985 року, їхній перший танок, що закружляв у круговерті кохання.
– Приїхала я на гостину до свого дядька, та й пішли з дівчатами на танці до місцевого клубу. Як побачила я свого Сашу, високий, гарний, чорнявий, аж серце зайшлося спійманою пташкою, а для себе вирішила: «Мій буде!». А він, ніби прочитавши мої думки, запросив мене до танцю.
– Давайте знайомитись, – пролепетала я, тремтячим від хвилювання голосом.
– А ми вже давно знайомі, красуне! Пам’ятаєте, 5 років тому Ви приїздили на весілля у нашу Фащівку, я навіть пам’ятаю в якій Ви були сукні, – пригадує Любов Олексіївна і ніби голубить поглядом свого чоловіка.
А вже через два місяці, незабутнього 9 березня, і одружилися молодята. Звили своє затишне гніздечко, куди лелека на своїх дужих крилах приніс синочка Сашу та донечку Юлечку, які зростали в любові та злагоді в колі дружної родини. Матуся навчала місцевих дітлахів премудрощам іноземних мов, 30 років викладала німецьку та французьку у Фащівській школі.

У колі дружної родини

За міцними і дужими плечима Олександра Володимировича 35 років трудового стажу і вірність обраній на все життя шахтарській професії. Збагачувальна фабрика «Антрацит» ДП «Ровенькиантрацит» стала для цього працьовитого чоловіка своєрідною школою життя. Бо саме роботі віддавав себе Олександр Єрьомін сповна і пишався високим званням шахтаря. 15 років трудився слюсарем, а після закінчення Стаханівського гірничого технікуму – 20 літ працював механіком на рідному «Антрациті». Тільки 13 годин на добу становив його робочий день!

Діти Юлія та Віталій – молодята

За високий професіоналізм та сумлінне ставлення до роботи Олександр Володимирович нагороджений багатьма медалями, а ще, він повний кавалер Знаку «Шахтарська слава» (III, II та I ступенів).
Дві найважливіші складові життя цього чоловіка: – робота і родина, без яких він просто не мислив свого життя. А воно, як звісно, вносить свої корективи, часто лишаючи найдорожчого.
…Страшна аварія, що трапилася на залізниці у 2014 році, забрала молоде життя сина Олександра, у 28 років пішов у засвіти, лишивши незагойну рану в серцях тата і мами. А потім у їхнє життя прийшла війна! Безжальна, жорстока, яка забрала у них все: дах над головою, все, нажите роками, лишилося в ньому, роботу, стежки, що сходили в юності, рідні могилки на кладовищі…
Ось уже 7 років родина Єрьоміних проживає в селі Обознівка, що стало вже теж для них рідним, бо тут вони знайшли себе, бо тут їхня нова оселя, що нині потопає у розмаїтті квітів, вирощених дбайливими руками. Старенька хатинка, що придбали в селі, отримала друге дихання, стоїть собі чепурна і гарна, і виглядає вікнами-очима найдорожчих у світі гостей: донечку Юлію, зятя Віталія та маленьку крихітку, онучку Євочку, зміст їхнього життя. Бо яким сонячним теплом наповнюються очі Любові Олексіївни та Олександра Володимировича, коли розповідають про свою онуку, яка вона розумна, гарна і надзвичайно талановита, займається танцями, гімнастикою та акробатикою, а незабаром стане школяркою.
– Як би там не було, головне для нас – усі рідні поряд, всі допомагають: і діти, і наші дорогі свати, і односельці. Наша ж Фащівка залишиться у наших серцях на все життя! А все інше – здолаємо, тільки б скоріше закінчилася війна, – говорять Єрьоміни.
Тож нехай ваші слова та до Бога… А вам хай буде затишно і світло, гарно і привітно на Глобинщині.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

ТАКЕ СУЦВІТТЯ ЛІТ НЕ КОЖЕН НАЗБИРАЄ, ТАКИЙ ВЕЛИКИЙ СКАРБ НЕ КОЖЕН ОСЯГНЕ

Ювілярка Галина КРИВЕНКО, с.Ялинці

16 червня відсвяткувала свій 90-річний ювілей шляхетна людина, Вчитель з великої літери, для багатьох вірний наставник, порадник та подруга – Галина Гнатівна Кривенко, яка багато років свого життя віддала роботі у Ялинцівській школі, навчаючи рідної української мови своїх учнів.
Все її життя пов’язане зі школою. Час минає швидко, коли людина зайнята улюбленою справою. Галина Гнатівна виховала і навчила не одне покоління юних душ, не тільки давши своїм вихованцям ґрунтовні знання, а й прищепивши їм головні людські цінності – чесність, порядність, відповідальність, готовність прийти на допомогу іншим.
Вона народилася у славному селі Максимівка 16 червня 1931 року, була другою дитиною великої і дружної родини Ляпунів, де крім Галинки підростало ще четверо дітей. Її дитинство закінчилося тоді, коли почалася війна. Батька, Гната Сергійовича, забрали на фронт, мама Ганна Прокопівна, залишилася одна з п’ятьма дітьми. Як вижили у роки лихоліття – один Господь знає. У 1943 році загинув на фронтах Другої світової, форсуючи річку Дніпро, Гнат Сергійович. Весь тягар піклування про родину ліг на плечі Ганни Прокопівни, яка трудилася від зорі до зорі, аби підняти на ноги своїх дітей.
Після закінчення Максимівської семирічки, середню освіту Галинка здобувала у Градизькій середній школі.
Свій трудовий шлях розпочала з посади діловода Максимівської семирічної школи у 1952 році. Після навчання працювала на посаді старшої піонервожатої у Недогарківській середній школі, а згодом була призначена на посаду вчителя української мови і літератури Ялинцівської восьмирічної школи. З цією школою у Галини Гнатівни пов’язано найбільше спогадів, адже саме тут відбувалося її становлення як педагога, саме тут вона вчила розумному, доброму, вічному своїх учнів, відчуваючи дружню підтримку колег-вчителів, з якими її пов’язують роки багаторічної дружби.
Галина Гнатівна Кривенко вищу педагогічну освіту здобула у Полтавському педагогічному інституті, закінчивши факультет української мови та літератури. За її плечима – роки копіткої, відповідальної праці. Неодноразово вона обиралась депутатом Ялинцівської сільської ради, активно займалася громадською роботою та допомагала іншим. Багато разів була на відповідальній посаді – секретаря виборчої комісії. Славилася у селі як вміла кухарка, тому її кликали на весілля та інші заходи, аби допомогла у приготуванні страв. Доводилося жінці й буряки у колгоспі полоти, іншу сільську роботу виконувати і все виходило у Галини Гнатівни вміло та до ладу. Все встигала вона – і до уроків підготуватись, і вдома порядок навести, адже в родині підростало двоє дітей – донька Лариса та син Юрій.

З донькою Ларисою, онукою Інною та правнучкою Дар’єю

Зі стін Ялинцівської школи вона пішла на пенсію у 1980 році. Та всидіти вдома активній та енергійній Галині Гнатівні обов’язки не дали. Вона трудилася секретарем зі збору податків Ялинцівської сільської ради поєднуючи цю роботу з державним страхуванням. Є у неї й трирічний стаж роботи у страховій компанії «Оранта». Де б не трудилася Галина Гнатівна Кривенко, скрізь зарекомендувала себе відповідальним, чесним та сумлінним працівником, саме цим й заслужила повагу та шану односельців.
Життя Галини Гнатівни не було встелене пелюстками троянд, довелося пережити і розчарування, і біль та втрату найрідніших людей. Відійшла у засвіти матуся, пішли з життя її брати та сестри, покинув цей світ і син Юрій… Гордістю та втіхою Галини Гнатівни Кривенко є донечка Лариса, яка закінчила інститут іноземних мов, проживає нині у м.Світловодськ, пише вірші, що йдуть від самісінького серця, має чудовий голос, працює у Світловодському міському Будинку культури й є учасницею ансамблю «Кришталеві роси».
Пишається Галина Гнатівна й своїми чотирма онуками – Інною, Сергієм, Яною та Андрієм, доброї долі та щастя бажає своїм найкращим у світі правнукам – Валерії, Дар’ї, Ользі, Вікторії, Сергію, Назару та Микиті.
У свої поважні 90 Галина Гнатівна не втратила цікавості до життя, вона – чудова співрозмовниця, начитана, ерудована, з величезним життєвим досвідом, вона цікавиться тим, що відбувається в селі, в районі, в країні. Часто вона повертається спогадами у минулі роки, пригадуючи пройдені шляхи, людей та події. І вірш доньки Лариси особливо близький та хвилюючий, адже у ньому частина і її життя.
Всі ми родом з дитинства, з того отчого краю,
Де лиш мрій горизонти, де прекрасне буття.
З ним пов’язана пісня колисковая мами
І бабусина казка – світанок життя…
Там були ми малими, молодими – батьки,
Рідні дружно збирались в наш куток «Кривенки».
І тоді нам здавалось, що не буде кінця
Отим рідним стежинам і назустріч відкритим серцям.
Наша копанка, мабуть, нас усіх пам’ятає,
Як у спеку спішили ми до неї завжди
І у ліс протоптали не одну ми стежину,
Щоб відчуть прохолоду, позбирати гриби.
Я іще пам’ятаю терпкий терену смак
І доріжку в «бабівський» садок.
Може все це – дрібниці, не знаю,
Але душу бентежить цей народжений кожен рядок,
Бо іде він від серця, що той час пам’ятає,
Та по-іншому, мабуть, не буває –
Все частіше, з роками, туди душею линеш знов,
Щоб хоч думкою пройтись по тім краю,
Та згадати молодість свою…

Шановна Галино Гнатівно, прийміть найщиріші побажання здоров’я, миру, достатку, радості, нехай поруч з Вами завжди йдуть віра і надія, оптимізм і впевненість, а доля береже Вас від негараздів та бід, додає сил та натхнення! І нехай Ваші спогади будуть завжди добрими, світлими та позитивними, а найрідніші Вам люди дарують свою любов, турботу та море приємних емоцій!
Фото з родинного архіву.

1 2 3 16