МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я – З ВОДИ І РОСИ, ХАЙ ЩЕДРІСТЬ Й ДОБРО БУДУТЬ З ВАМИ ЗАВЖДИ!

Безцінний скарб будь-якого населеного пункту – це його працьовиті люди, які трудяться на благо свого села, вирощують хліб, виховують дітей, піклуються про онуків. У таких сім’ях панують любов, повага, взаєморозуміння та злагода, любляче подружжя підтримує один одного і в радості, і в горі. Саме така родина мешкає у мальовничому селі Радалівка, яке чудове і неповторне будь-якої пори року. Михайло Михайлович та Любов Володимирівна Семеняченки багато зазнали лиха на своєму життєвому шляху і життя їхнє не було встелене пелюстками троянд. Та труднощі і тяжкі випробування лише зміцнили їхню родину, додали сил жити для дітей та найдорожчих у світі онуків.
Вони обоє – не корінні жителі Радалівки: Михайло Михайлович родом із Іванового Селища, де з’явився на світ у багатодітній родині. Крім нього батьки виховували ще одного синочка та п’ятеро донечок. Як говорить Михайло Михайлович, згадуючи своє далеке дитинство, батьки однаково любили всіх, виховали своїх дітей працьовитими, добрими і щирими людьми. Зі своїми сестричками та братом Михайло Михайлович часто спілкується, хоча й живуть вони зі своїми родинами не в Радалівці, а в Кременчуці, Дніпрі, Новокузнецьку та Івановому Селищі. Та якою б не була між ними відстань, вона не стоїть на заваді рідним людям у спілкуванні. Хоча, як говорить Михайло Михайлович, хотілося б, звичайно частіше зустрічатися, побільше спілкуватися, адже життя дуже швидкоплинне. Любов Володимирівна народилася у с.Недогарки Кременчуцького району. Там промайнуло її дитинство, там і нині мешкає її рідна сестра Галина.
Познайомилося майбутнє подружжя у м.Кременчук, на місцевому м’ясокомбінаті, де Любов Володимирівна приймала живність, а Михайло Михайлович працював зоотехніком. Він закохався у чорняву красуню відразу, навіть те, що у Люби на руках було двоє маленьких синочків, на стало на заваді. Відтоді вони вже 44 роки разом і в радості, і в горі. Одружившись, переїхали до с.Радалівка. Довелося Михайлу Михайловичу працювати зоотехніком у рідному Івановому Селищі, Сиротенках, Радалівці, а згодом у місцевому КСГП «Дружба», за плечима має 33 роки трудового стажу. Любов Володимирівна тривалий час працювала в колгоспній їдальні, випікала смачний духмяний хліб. Та, найголовніше те, що Михайло Михайлович став гарним і люблячим батьком для її двох синочків Олександра і Миколки, виховував їх наче рідних дітей, то ж і виросли вони, зігріті батьківською і материнською любов’ю, працьовитими, добрими і порядними людьми. Нелегкі випробування випали на долю їхніх синів-соколів, адже строкову військову службу вони проходили в гірському Афганістані, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок. Там, у чужій і далекій країні, на цій, як згодом вияснилося, нікому не потрібній війні Олександр отримав тяжке поранення, але він не скорився долі, вижив і повернувся до повноцінного життя.
Михайло Михайлович і Любов Володимирівна проживають у своєму просторому і затишному будиночку, який свого часу вони отримали від правління місцевого колгоспу «Дружба», а згодом його викупили. Щасливі дідусь і бабуся своїми трьома онуками Олександром, Володимиром та Владиславом, трьома правнучатами Данилком, Ярославчиком та Богданчиком, завжди з нетерпінням чекають на них у гості. Вони живуть своєю великою люблячою родиною, а ще світлими спогадами про синочка Миколу, життя якого трагічно обірвалося не в Афганістані, а тут, на рідній землі… Син Олександр з дружиною Лідією мешкає у м.Кременчук, частенько приїздить до батьків, бо знає, що на нього тут з нетерпінням чекають двоє найдорожчих людей, які потребують уваги та підтримки. І все було б добре, але прикро, що здоров’я частенько підводить, то ж коли постало питання про матеріальну допомогу на лікування Михайла Михайловича, щиро відгукнувся Землянківський сільський голова Андрій Вікторович Череп. За його сприяння була виділена відповідна сума на лікування, за що подружжя Семеняченків йому щиро вдячне.
То ж хай щастить вам, шановні Михайле Михайловичу та Любове Володимирівно, у вашому подальшому житті, хай буде міцним здоров’я, хай частіше до вашої затишної оселі приїздять любі діти та онуки, хай дзвінко лунає сміх маленьких правнучат, на яких ви завжди з нетерпінням чекаєте. З роси і води вам ще багато літ жити в любові та злагоді!

Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

Матеріал підготували: