МУЗИКА – ЙОГО СВІТ, ЙОГО НАТХНЕННЯ І ВІДРАДА

Художній керівник Омельницького КСК «Дивограй»
Сергій ЛИТВИНЕНКО з онуком Романом КУЮЖУКЛУ

Люди мають різні таланти, дарування, вміння, проте музика лунає майже в душі кожного. Саме через неї можна щиро і відкрито висловити свої почуття, бо музика – це той інструмент, що грає на струнах серця. Це такий вид мистецтва, який дає поштовх до життя, відкриває друге дихання у людини. Саме музика стала для Сергія Михайловича Литвиненка з с.Омельник тим захопленням на все життя, що надихає, дає творчі сили, без чого він не уявляє свого буття.
Познайомилися з Сергієм Михайловичем Литвиненком на його робочому місці – в Омельницькому культурно-спортивному комплексі «Дивограй», де чоловік трудиться художнім керівником ось вже одинадцятий рік.
Сергій Михайлович розповів, що любов до музики та співу йому прищепили його батьки, Галина Яківна і Михайло Григорович Литвиненки. Батько добре грав на гармошці, запальний, веселий, любив жарти й сміх, був душею будь-якої компанії. Тато пройшов фронтовими дорогами Другої світової війни, мав тяжке поранення, став інвалідом війни І групи. Михайло Григорович прожив життя довжиною у 95 років. Помер в кінці минулого року. Після смерті Михайла Литвиненка в с.Омельник не залишилося учасників бойових дій у Другій світовій війні.

З дружиною Наталією, донькою Тетяною та онуками


Мама Галина Яківна від природи була наділена талантом до співу, мала чудовий голос. Вона розповідала рідним про такий випадок, що колись йшли вони з чоловіком понад Пслом, Михайло грав на гармошці, а Галина співала. Її спів почув один професор з Ленінградської консерваторії (у той час на околицях Омельника на річці Псьол влітку було чимало відпочивальників з Москви та Ленінграду) і запросив її до свого закладу, адже у Галини Яківни було колоратурне оперне сопрано. Це було десь у 60-70 роках минулого століття. Але на той час жінка вже мала власну родину, тому нікуди не поїхала…

Колектив «Горлиця»


Батьки мріяли, аби син Сергій здобув музичну освіту, і все робили для цього. Сергій закінчив Полтавське музичне училище, а згодом – Кіровоградський педагогічний інститут, музично-педагогічне відділення. Після навчання повернувся до рідного села, працював і в місцевому Будинку культури, і в Омельницькій ЗОШ І-ІІІ ступенів з 1983 до 2010 рр. Майже три десятки літ віддав чоловік улюбленій справі. Сергію Михайловичу завжди подобалось розкривати талант юних, навчати їх вокалу та грі на музичних інструментах. Також він вів музичну студію, що діяла при школі і яку відвідувало 16 учнів. Кілька вихованців Сергія Михайловича пов’язали своє майбутнє життя з музикою і в цьому є значна заслуга вчителя.
Сергій Михайлович розповів, що володіє майже всіма музичними інструментами, але професійно грає лише на баяні.
Дружина Наталія Василівна за фахом бухгалтер, чимало років віддала роботі начальника фінансового відділу другого пожежного загону державної пожежної охорони при заводі «Укртатнафта».
Сергій Михайлович говорить, що Наталія Василівна хоч сама і не співає, але тонко відчуває музику, завжди допомагає у підборі репертуару, дає слушні поради, для чоловіка вона – беззаперечний авторитет.
Дочка Тетяна закінчила педагогічний інститут, працювала начальником відділу культури в Омельницькій ОТГ, зараз трудиться у Кременчуцькому педагогічному коледжі. Вона дуже творча людина, працює з дітьми, захоплюється музикою, адже у свій час закінчила музичну школу по класу фортепіано.
У доньки Тетяни є двоє синочків – п’ятикласник Рома і другокласник Даня. Рома успадкував від прабабусі чудовий голос, а від прадідуся, дідуся та мами – хист до музики. Тому зараз дідусь Сергій докладає чимало зусиль аби Рома опанував всі ази музичної премудрості. Саме у Ромі Сергій Михайлович бачить свого творчого спадкоємця, кому він може передати всю свою майстерність і любов до народної творчості, аби вона жила і в наступних поколіннях.
Внук Роман Куюжуклу вже оволодів грою на клавішних інструментах. У майбутньому дідусь сподівається, що він опанує й баян.
– На жаль, зараз багато музикантів не грає наживо, а використовує у своїх виступах мінусовки, фонограми. Ще працюючи у школі, я завжди відстоював живу гру на баяні на різних виступах та конкурсах, але не завжди мав підтримку. Прикро, що зараз хоровий спів, самодіяльні виступи місцевих артистів відходять у минуле… У нас в Омельнику було започатковано регіональний фестиваль народної творчості «Омельницьке розмаїття», що згодом переріс у Всеукраїнський фестиваль «Чарівна симфонія козацтва». Історики дослідили, що коріння роду Чайковських йде з Омельника, саме тут жив дід видатного композитора, – розповідає Сергій Литвиненко. – Сподівають, що ці започатковані традиції житимуть і надалі, а Омельник залишатиметься культурною меккою нашого краю і після розширення меж Кременчуцького району.
Сергій Михайлович Литвиненко з гордістю говорить про свою роботу. Він пишається тим, що Омельницький КСК «Дивограй» оснащений сучасною якісною апаратурою, що тут працюють справжні ентузіасти своєї справи. Він вдячний директору закладу Вікторії Вікторівні Ясінській за розуміння та підтримку, а талановитим землякам – за ентузіазм, творче натхнення на яких і тримається сільська культура.
Як художній керівник чоловік працює з вокальним ансамблем «Горлиця», який є учасником багатьох сільських та районних заходів, також веде роботу з вокальними дуетами та солістами. Звичайно, під час карантинних обмежень в Омельницькому КСК «Дивограй» не проводились масові культурні заходи, але репетиції не припинялися, дотримуючись всіх карантинних вимог, артисти залюбки збиралися щоб підготуватися до майбутніх виступів.
А ще Сергій Литвиненко проявив свій неабиякий композиторський талант і разом з місцевою поетесою Галиною Яременко вони стали авторами чималої кількості чудових пісень. Зокрема, створивши «Гімн Омельника», пісні «Омельничани», «Надвечір’я», «Наш Омельник», «Величальна Кременчуцькому краю» та інші.
Тож нехай не вичерпується енергія та ентузіазм майстрів народного мистецтва, нехай кожен день буття буде світлим, сонячним, щедрим на добро та радість! Сили Вам, шановний маестро, та здоров’я для нових творчих звершень, людської шани та вдячності!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з особистого архіву Сергія ЛИТВИНЕНКА.

Матеріал підготували: