МОЯ СІМ’Я – МОЯ ФОРТЕЦЯ, МІЙ ДІМ, МІЙ ЗАМОК, СПОКІЙ МІЙ

Вся родина за столом – відчиняє янгол двері й обіймає всіх крилом

Сім’я — це цілий світ. Та ні, це — Всесвіт, у якому, народившись, живеш і вбираєш у себе все, мов губка, і вчишся любити своїх найрідніших… Це особливий і найдорожчий світ, без якого ти нічого не важиш у цьому житті, почуваєшся сиротою. І з яким, навпаки, ти найсильніший і найщасливіший. Це те святе місце, де батьки наче «із глини ліплять» свою дитину. А дитина, на прикладі тієї родини в якій зросла, змужніла, дійшла свого зросту і сили, буде створювати власну, користуватиметься моделлю виховання своїх батьків.
Один філософ стверджував, що сім’я – це місце, де народжується життя і ніколи не згасає любов…
Саме така, світла, дружна і любляча родина Поделів мешкає в благословенному селі Бориси: тато Валерій Леонідович, матуся Світлана Олександрівна, 14-річна донечка Валерія та 9-річний синок Матвійко.
Неймовірно дружня і тепла атмосфера панує в домі Поделів, наче зіткана з сонячних промінчиків добра. Розумні, талановиті, щирі і гарні діти, зігріті неймовірною батьківською любов’ю і турботою і самі випромінюють любов, якою наповнені їхні маленькі серденька.
Мама Світлана – надзвичайно гостинна, щира і відкрита, вона, наче сонечко, навколо якого обертаються всі інші планети дружної родини. Вона не тільки прекрасна господиня та любляча мама, а й надзвичайно талановита жінка, яка пише вірші і гарно співає. А ще Світлана Олександрівна дуже смачно готує. У 2007 році їхнє родинне фото за столом прикрасило обкладинку журналу «Люблю готувати».
Коли ж мама перед якимось сімейним святом чаклує на кухні, і Валерія, і Матвійко поспішають рідненькій на допомогу, навіть тато Валерій намагається внести свій посильний внесок – чистить картопельку та моркву.

Обкладинка журналу «Люблю готувати» (2007 рік)


За освітою Світлана медик, працювала у бактеріологічній лабораторії м. Кременчук.
Тато Валерій – стриманий, виважений і дуже надійний – справжній голова дружної родини. А ще має «золоті» руки, які можуть і вміють все, особливо йому добре вдається ремонт автомобілів та іншої сільськогосподарської техніки, зварні роботи.
Донечка Валерія – скромна і ніжна, наче квіточка, вже справжня красуня, прекрасно співає, танцює і декламує, а ще малює. Дівчинка створює неймовірно красиві пейзажі, натюрморти, квіткові композиції, портретні замальовки. Невгамовна фантазія дитини та умілі руки творять на папері справжні дива. Юна художниця обожнює малювати навколишній світ, звеличуючи красу природи та рідного села. Подекуди реалістичні сюжети просякнуті фантастичними нотками, які дитяча уява втілює на папері. Домашні улюбленці, кошенята Венера і Аполлон (так назвала їх мама Світлана), вигадані лісові жителі постають перед нами у звичайних та незвичайних образах водночас. Наділені казковими рисами, вони ніби оживають на малюнках, передаючи у такий спосіб і характер самобутньої художниці.

Малюнки Валерії


Матвійко – надзвичайно комунікабельний, непосидючий, грайливий і веселий, наче Петрик П’яточкін з відомого радянського мультика. Він має прекрасний голос і чудовий слух, разом з татом займається спортом і мріє стати блогером. А ще, вони з татом народилися з різницею в один прекрасний літній день: Матвійко – 14 липня, а тато Валерій – 15. Прекрасний подаруночок для щасливого батька!

Мама й тато – молодята


… А народилася ця щаслива родина ось так! Валерій, молодий та гарний парубок, завітав якось на весілля до брата у Кременчук та й зустрів на тих урочистостях чарівну незнайомку Світлану. Це було кохання з першого погляду! А вже через 5 місяців молодята і на весільний рушничок стали, створили свою міцну і надійну родину у неповторний весняний день 25 квітня 2005 року. Спочатку молода сім’я мешкала у Кременчуці, а вже 10 років, як оселилася в Борисах, адже діткам потрібне свіже повітря, а незагазована атмосфера міста.
– Я можу пристосуватися до чого завгодно і жити де завгодно, якби всім було добре і затишно, а мої дітки були здоровими. І більшого щастя мені не треба, – так мовить Світлана Олександрівна.
– Я народилася і виросла у місті, і сільського життя просто не уявляла, а тепер зрозуміла, мій дім там, де моя найдорожча в світі родина. Саме тут я й знайшла себе, завдяки колишньому завідуючому Борисівського сільського Будинку культури Володимиру Арсентійовичу Підцерковному, я зрозуміла, що можу співати не тільки вдома, а й на сцені, співають зі мною і мої діти. Колись я закінчила музичну школу по класу фортепіано, і це мені стало в нагоді.
Тож, дорога родино, щасливих вам ранків і затишних вечорів, теплих ночей і налитих сонцем та ласкою днів! Нехай ваше сімейне вогнище сяє іскорками радості та доброти. Рум’яних пирогів та смачних тортиків на столі, ніжних обіймів рідних, ласкавих слів і красивих вчинків. Здоров’я вам міцного і щастя рясного. Нехай вірність, любов і взаєморозуміння супроводжують вашу сім’ю ще довгі роки, а сімейний фотоальбом наповнюється світлинами щасливих миттєвостей!

Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з сімейного архіву родини ПОДЕЛІВ.

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.