МОЛОДІСТЬ МИНУЛА, А ЛЮБОВ НЕ ЗГАСЛА…

Життя прожити — нелегке завдання.
Життя прожить — не поле перейти.
А ви ішли по ньому без вагання,
Сміливо простували до мети.
І поруч з вами людям легко й ясно,
Бо іншим дарували ви тепло.
Хоч не усе в житті було прекрасно,
Та п’ятдесят вже зоряних пройшло.


Не кожному подружжю випадає відзначити щасливий, рідкісний і радісний ювілей – золоте весілля. Зустріти таку дату випадає тільки обраним. А Миколі Григоровичу та Валентині Іванівні Щербинам з Броварок поталанило 50 весен і літ йти разом, рука до руки, плече до плеча непростими життєвими дорогами.
Про таке подружжя кажуть: народжені одне для одного, бо усе життя прожили у мирі і злагоді.
Познайомилися «молодята» в далекому вже 1966 році. Три роки зустрічалися, перевіряючи свої почуття на міцність. Щодня поспішав Микола з сусіднього села Петрашівка на побачення до своєї коханої Валентини, яка в Броварках мешкала. 21 червня 1969 року, у день наповнений сонячним теплом і загадковим щастям, і на весільний рушничок стали.
Обоє працювали у «рибкомбінаті», Микола – грейдеристом, Валентина – різноробочою. Спочатку мешкали у рідній Миколі Григоровичу Петрашівці, в одній хаті з його бабусею, мамою і сестрою, а згодом до Броварок перебралися, тепер мають свій ошатний і красивий будиночок, де все дихає чистотою, порядком та затишком, на одній із тихих і негомінких вулиць села. Відчувається, що в тому домі живе любов і спокій, якась невидима аура добра, створена його господарями.
– В житті буває всього — і гарного, і поганого. У нашому житті теж були радості і печалі, але ми підтримували один одного і досі підтримуємо, бо так має бути у сімейної пари. Життя прожити – не поле перейти, бувало в сім’ї всяке: посварилися-помирилися. Але в будь-якому разі доброта має бути в серці, а ще – терпіння та взаєморозуміння, повага одне до одного, вміння десь змовчати, щось згладити. За 50 років жодного разу серйозно не посварилися. Питання, хто в домі господар, яке нерідко розлучає сім’ї, у нас не виникало. Чоловік мене ніколи не ображав, тому й прожили гарно, друзі часто дивувалися та заздрили нашим стосункам, бо ми завжди дорожили отим зворушливим почуттям, що зародилося у юності, – ділиться секретами подружнього життя Валентина Іванівна.
Сьогодні наші ювіляри надзвичайно красиві, молоді душею, їхні очі сяють любов’ю. Вони щасливі від того, що мають один одного.
І нехай їхнє життя іноді ускладнює погане самопочуття, бо Микола Григорович довгих чотири місяці у далекому і страшному 1986 році був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС, і нехай вже сірі будні часто стають гіркими від безбарвності, однак поки вони мають одне одного, доки вони можуть виявляти свою любов у простих звичних речах – усмішки на їхніх обличчях сяють крізь прожиті роки. Мабуть, саме так, як тоді, коли все у них починалось. І нехай молодість минула, а любов не згасла.
Тож будьте здоровими, «молодята»!

Микола та Валентина Щербини
Роки молоді…
Микола ЩЕРБИНА (справа) під час військової служби

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.