МЕРЕЖИВО ЇЇ ДОЛІ

Валентина НАГОРЯНСЬКА

Чудового весняного дня, 4 квітня, до жительки м.Кременчук Валентини Василівни Нагорянської завітала дуже поважна і славна дата – вона відсвяткувала свій 80-річний ювілей. Всього було на життєвому шляху цієї доброї, щирої і надзвичайно привітної жінки, та вона, не дивлячись на свої літа, і нині залишається справжньою красунею з розкішною косою та променистим сяйвом лагідних очей.
Життєва зоря Валентини загорілася 4 квітня 1941 року в селищі Комиш-Зоря Куйбишевського району Запорізької області. Батьки дівчинки були дуже раді появі на світ своєї любої донечки і готові небо були прихилити, аби вона росла здоровою і щасливою. Та мирне життя їхньої родини, як і мільйонів інших родин було перекреслене кривавою війною. Вона забрала дитинство в маленької Валі і назавжди вкарбувалася в її пам’яті гіркими і пекучими споминами про холод, голод і суцільну розруху. Та все ж, не дивлячись на труднощі, батьки Валентини намагалися вивчити своїх дітей, прищепити їм любов до отчого краю та до людей, які живуть поруч, доброту, працьовитість та наполегливість у досягненні поставленої мети.
Хоча й зростала Валентина у робітничій сім’ї, та своє життя мріяла пов’язати із землею. Аби втілити свою мрію у життя, по закінченні Куйбишевської семирічки вступила на навчання до Мігіївського сільськогосподарського технікуму шовківництва, що на Миколаївщині. У 1959 році, здобувши освіту, вже дипломованим спеціалістом за направленням приїхала до колгоспу ім.Жданова Барвінківського району Харківської області. Кілька місяців працювала агрономом, доки керівництво, помітивши у Валентини неабияке старання, працелюбство, міцні знання та велике бажання досягати нових висот перевело її до Балакліїівського районного управління сільського господарства. Спочатку працювала дільничним агрономом-шовководом, згодом – агрономом-насіннєводом по гібридній кукурудзі, пізніше – агрохіміком, завідуючою агрохімічної лабораторії при райсільгоспуправлінні. Саме працюючи в Балаклії, Валентина Василівна без відриву від виробництва закінчила Харківський сільськогосподарський інститут, де навчалася на факультеті ґрунтознавства та агрохімії.
На початку 1969 року разом з чоловіком, Іваном Яковичем, який, закінчивши Харківський будівельний інститут, отримав направлення на роботу до м.Кременчук, переїздить і Валентина. Змінивши місце проживання, влаштувалася на посаду агронома у Кременчуцьку районну станцію захисту рослин, потім впродовж десяти років трудилася старшим агрономом-насіннєводом управління сільського господарства Кременчуцького райвиконкому, а ще рік – головним агрономом, заступником начальника Кременчуцького районного управління сільського господарства. Скільки степових доріг було об’їжджено і сходжено, скільки врожаїв вирощено і зібрано за час праці Валентини Василівни агрономом одному лише Богу відомо! Хоча ритм її праці був надзвичайно швидкий і напружений, вона встигала все – і на роботі успішно працювати, і родині лад давати, і численні громадські обов’язки виконувати. І все їй вдавалося, з усім вона справлялася, адже вдачу таку мала – будь-яку справу виконувати сумлінно і старанно, бо так навчили батьки.
Валентина Василівна Нагорянська була членом президії районної організації науково-технічного товариства; керівником позаштатного відділу сільського господарства по впровадженню досягнень науки і передового досвіду Кременчуцької районної газети «Перемога»; входила до складу президії районного комітету народного контролю; була позаштатним інструктором організаційного відділу райкому партії, заступником секретаря партійної організації управління сільського господарства.
Згодом, так склалася доля, Валентина Василівна докорінно змінила рід занять – вона влаштувалася на роботу до Кременчуцького заводу шляхових машин і віддала цьому підприємству п’ятнадцять років свого життя. Обіймала посади старшого інспектора та заступника начальника відділу кадрів. Хоча й працювала вона на підприємстві, та зв’язок із сільським господарством не втрачала, адже займалася направленням працівників заводу в сільгосппідприємства району для надання допомоги в прополюванні та збиранні врожаю. Та й сама не сиділа, склавши руки, дбайливо обробляла свою дачну ділянку, вирощувала дерева та квіти. Наприкінці своєї чималенької трудової біографії працювала у відділі субсидій райдержадміністрації на громадських засадах.
Валентина Василівна Нагорянська все своє життя звикла працювати, бути в постійному русі, то ж після виходу на заслужений відпочинок спокій цій непосидючій жінці тільки сниться. Певний час активно займалася громадською роботою в районній організації Всеукраїнського об’єднання «Злагода». Та найбільше вона полюбляє господарювати на своїй невеличкій дачній ділянці. У міру своїх сил ця працьовита жінка трудиться на грядках, у саду та квітнику. Все у неї тут старанно і з любов’ю доглянуте, то ж щедро плодоносить і квітне. Та й сама господиня розквітає, коли до неї в гості приїздить донька Ірина з чоловіком Євгенієм та донечкою Маргаритою. Закінчивши свого часу Київський державний університет харчових технологій, вона живе і працює в Києві. На приїзд найдорожчих і найрідніших людей Валентина Василівна завжди чекає з нетерпінням, адже вони додають їй сили та снаги до життя.
То ж шановна Валентино Василівно, прийміть найтепліші і найщиріші вітання з ювілейним днем народження! Хай кожен прийдешній день Вашого життя буде сонячним і щасливим, дарує міцне здоров’я та позитивні емоції, а рідні і близькі люди будуть надійною підтримкою у житті на довгі роки.
Фото із сімейного архіву Валентини НАГОРЯНСЬКОЇ.

Матеріал підготували: