Любов ТАБОРОВЕЦЬ: «БОЛИТЬ ДУША ЗА РІДНУ ШКОЛУ»

Карантин вніс великі корективи у роботу всіх навчальних закладів України. Навчання перейшло на дистанційну форму. Як завершили навчальний рік в умовах карантину вчителі та учні Радалівського НВК розповіла читачам газети директор закладу Любов Лукашівна Таборовець.
– Любове Лукашівно, розкажіть як вчителі та учні школи сприйняли інформацію про введення дистанційного навчання?
– Ситуація з коронавірусом виникла раптово, тобто, у нас не було часу на якусь хоча б мінімальну підготовку та адаптацію до нових дистанційних навчальних умов. Нас ніхто не запитав про те, чи готові ми до цього, чи є у вчителів та в учнів необхідні умови та можливості для такої роботи. Нас просто поставили перед фактом про перехід на дистанційне навчання.
Для нас, мабуть, як і для багатьох наших колег по сільських школах, початок дистанційного навчання виявився шокуючим. Я вдячна своєму колективу, за те що дуже швидко зорієнтувалися і перелаштувалися на нові методи роботи. У школі 35 учнів і вчителі швидко знайшли дистанційний контакт з дітьми та їхніми батьками. Класні керівники створили групи по класах у мережі ФБ та Вайбер. Для підтримки контактів із батьками мною було створено батьківську групу.
Всі вчителі школи як один і молодші, і ті, хто уже переступив пенсійний рубіж, опанували ті необхідні навички, щоб виконувати навчальні плани і програми в нових умовах . І проєкти розробляли, і практичні роботи проводили онлайн.
Крім усього, ще й доводилося самим навчатися: проходити вебінари з питань організації дистанційного навчання, опановувати навички роботи на різних освітніх платформах, щоб зрозуміти як оцінювати учнів, що писати у журналах. Це величезна додаткова робота, яку раніше вчителі ніколи не виконували і ця робота потребувала надзвичайно багато часу. Цьогоріч за кілька місяців дистанційного навчання ми виснажилися так, як ніколи раніше.
І дуже прикро усвідомлювати те, що, стараючись з усіх сил, учителі, при найбільшому їхньому бажанні, не можуть дати дітям того, що вони давали їм при навчанні безпосередньо у класах школи. І про це ми теж повинні казати!
Прикро й те, що довелося скоротити весь обслуговуючий персонал школи, окрім сторожа. Тепер вчителям доводиться збиратися на трудовий десант з косами, сапами наводити лад та чистоту на шкільному подвір’ї. Завдяки тому, що територія велика, ніякий карантинний режим не порушується. Вдячна всім колегам, за те що відгукнулися, що з розумінням поставилися до ситуації.
– Дистанційне навчання передбачає якісне володіння технічними засобами та спеціальними освітніми програмами. Як вчителі впоралися з цими викликами?
– Для того, аби повноцінно працювати дистанційно, вчителям потрібно мати навички програмістів, щоб опрацьовувати все, що потрібно для навчання учнів. Спочатку було дуже важко, але поступово ми оволоділи і Zoom, і конференцзв’язком, з допомогою якого проводили педради. На них обговорювали важливі аспекти навчального процесу, технічні можливості кожного учня та те, як краще донести до дітей предметний матеріал.
Нам довелося залучати своїх власних дітей чи знайомих, аби допомогли опанувати ази комп’ютерної грамотності та вміння працювати з різними освітніми програмам, користуватися навчальними матеріалами різних освітніх платформ. Це було дуже складно. Тим паче, коли у селі не завжди є достатньо швидкісний Інтернет, а іноді його й зовсім немає. Звичайно, це новий досвід, нові навички, але без підготовки, опанувати все надто складно. Адже на це у вчителів йшло дуже багато часу. Всі працювали на власній техніці. Я переконана, що ці проблеми є не лише у нашій школі. І про це теж необхідно говорити! Адже можливості міських та сільських і вчителів, і дітей дуже різні. І це є проблемою загальнодержавного рівня.
– Як думаєте, кому найскладніше було при дистанційному навчанні?
– Особливо важко було навчатися дистанційно першокласникам, адже їм потрібно було дати базові знання – навчити писати, читати, рахувати. Без допомоги батьків цього зробити просто неможливо. Я вдячна батькам першокласників за підтримку, за контроль навчального процесу. Але є батьки, яким складно це робити, які мають по кілька дітей у родинах і не можуть забезпечити їх відповідним технічним обладнанням, у них недостатньо знань щодо сучасних освітніх програм та вимог.
Я не зовсім розумію як можна навчити чомусь дистанційно першокласника та ще й тоді, коли батькам потрібно працювати і вони не можуть сидіти з дитиною та контролювати всі моменти навчання. Першокласники, коли приходять до школи, півроку проходять адаптацію і одночасно навчання. У нас повністю адаптовані до навчання класи, є всі необхідні наочні посібники, а діти змушені сидіти вдома та працювати на одному комп’ютері зі старшими братами чи сестрами…
Як старшокласники пройшли випробування карантином?
– У нашій школі в цьому році не було 10 і 11 класів, тож підготовки до ЗНО не проводилось. У минулому році через малу кількість учнів в 10-11 класах, індивідуальну форму навчання наказом МОН було заборонено. Ці учні мали змогу навчатися в нас лише на екстернатній формі. Але батьки вирішили для повноцінного навчання перевести дітей до Біляківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Нам дуже шкода, що так сталося, адже ці учні були гордістю школи, добре навчалися, брали участь в олімпіадах, були першими в спорті. Ми на них покладали великі надії. Вперше за всю історію існування школи в цьому році були без випускників.
Але не можна не згадати про учнів 9 класу, які також потребували підготовки до ДПА, щоб отримати документ про базову загальну середню освіту. Дистанційне навчання для них було не кращою формою навчання в цей період. І все ж таки, нам дуже приємно, що один учень цього класу отримав Свідоцтво з відзнакою, завдяки своїм старанням, активній допомозі батьків, та звісно ж, наполегливій роботі педагогів.
Наша школа могла б забезпечити навчальний процес учнів не дистанційно, всі умови для цього є. Невелика кількість учнів дає можливість розсадити їх у класах з дотриманням відповідної дистанції, забезпечивши масковий режим та дезінфекцію. Є багато дітей, які сприймають лише живе спілкування з учителем, а не дистанційне. При живому контакті з учнями учитель може приділити увагу кожному, контролювати поведінку, бачити безпосередньо те, як дитина сприймає новий матеріал. У нас є всі умови, щоб займатися з дітьми у школі. Ефективність такого навчання була б в рази вищою за дистанційне. Було б значно легше і батькам. Звичайно, ми не можемо порушувати вимоги і впроваджувати таке навчання самостійно.
Погано, що чиновники не продумали всі моменти дистанційного навчання. І зрівняли школи великих міст та маленьких сіл.
Ви вважаєте, що краще було б дати можливість навчальним закладам на місцях вирішувати, яку форму навчання обрати?
– Так, це було б розумно, адже тут, на місцях, ми бачимо шляхи вирішення цієї проблеми набагато чіткіше. На жаль, нас ніхто не питає, як буде краще. Нас тільки ставлять перед фактом як потрібно робити, не поцікавившись нашою думкою та тим, чи є для цього всі відповідні умови. У нас в країні розглядається все широкомасштабно, хоча половина шкіл в державі – малокомплектні.
Дехто зараз говорить, що вчителі отримують гроші, нічого не роблячи. Я пояснюю, що зараз вчителі працюють так, як ніколи раніше. Бо провести живий урок набагато легше, ніж підготуватися до дистанційного, а потім зробити перевірку знань учнів.
Любове Лукашівно, я так розумію, що дистанційне навчання не виправдало себе у наших реаліях?
– Якщо бути чесними і відвертими, то ні, не виправдало! Дистанційне навчання допомагає хоч якось підтримувати той рівень знань, що діти отримали раніше, але ми на практиці не побачили його ефективності. Ми повинні привчати дітей працювати самостійно, і все ж таки, живе спілкування з учителем неможливо нічим замінити. Коли я йду на урок, я готуюсь до нього, подаю матеріал і бачу як діти його сприймають. При потребі я можу зупинитися на чомусь, повторити, наглядно побачити чи діти все сприйняли і зрозуміли, а на наступний урок я вже можу перевіряти їхні знання. Проводячи дистанційне навчання, всього цього неможливо вловити. Порушується найголовніше – зв’язок учителя з учнем. За час дистанційного навчання ми втрачаємо кращих учнів. Якщо раніше у кожному класі були свої лідери, то за цей час вони зникли. Дистанційна система навчання не дає сильним учням проявити себе так, як при безпосередньому спілкуванні з учителем. Раніше таким дітям приділялося більше уваги, були спеціально розроблені програми для їхнього розвитку і навчання. Тому хто б що не говорив, а я тільки за звичайне навчання! Переконана, що кожній дитині потрібний колектив та живе спілкування з однолітками, вчителями. Хвилюючись за здоров’я дітей через пандемію коронавірусу, ми чомусь забуваємо про те, що проводити більшу половину дня перед комп’ютером, виконуючи всі завдання онлайн, теж не корисно, діти фізично виснажуються, псується зір, змінюється постава, слабшає імунітет, вони стають вразливими до різних захворювань.
Вже сьогодні йде мова про те, що наступний навчальний рік розпочнеться дистанційним навчанням. Яка Ваша думка з приводу цього?
– Ймовірність того, що школа відчинить двері для своїх учнів 1 вересня дуже низька, адже ми бачимо яка ситуація з COVID-19 у світі. Нас вже зараз націлюють на те, що карантин продовжуватиметься і у вересні на нас та учнів чекатиме дистанційне навчання.
На жаль, ми нічого не можемо тут вдіяти. Як би там не було, а здоров’я дітей для нас – найголовніше! Зараз втішаємося тим, що всі діти здоровими пішли на літні канікули і живемо надією на те, що у вересні все ж вони сядуть за парти. Особисто я дуже підтримую ідею уроків на відкритому повітрі, де можна наглядно все показати, провести цікаву екскурсію і це запам’ятається дітям на все життя. Я вважаю, що за такими уроками майбутнє.
Нещодавно у школі розпочав роботу після карантину заклад дошкільної освіти. Тепер на подвір’ї НВК чути дитячі голоси, тож життя продовжується.
Сьогодні ми всі віримо, що незабаром карантин закінчиться і всі ми повернемось до звичного ритму життя. Переконана, що після таких випробувань ми будемо більше цінувати те, що маємо, особливо особисті зв’язки, які нічим неможливо замінити. Вірю, що й праця вчителів більше цінуватиметься батьками.

Матеріал підготували: