ЛОПАТА, СОКИРА, САПА ТА ВИЛА, А ЩЕ – РОБОТА ДО СЬОМОГО ПОТУ

Ось маленький секрет спільного подружнього життя родини Григорія Антоновича та Ганни Павлівни Павленків з с. Радалівка.

Григорій та Ганна ПАВЛЕНКИ через 59 літ


Це подружжя – яскравий приклад того, як разом пережити усі випробування долі і залишитися щасливими. У любові та злагоді, тяжкій роботі до сьомого поту прожили Григорій Антонович та Ганна Павлівна 59 років. Але, незважаючи на роки, їхні почуття залишились такими ж щирими, як і колись, а очі і досі випромінюють добро і ласку, оскільки створювали сім’ю не на рік, а на цілий вік.
Їхнє світле кохання, що зародилося у далекому 1961 році, стало початком їхньої сімейної життєвої історії і тим міцним фундаментом, на якому Григорій та Ганна збудували свою родину. Обоє народилися і виросли у рідному селі, найкращому в світі: Григорій 17 квітня 1935 року, Ганна 22 липня 1938 року.

Григорій та Ганна – молоді роки

Красуня дівчина відразу припала до душі бравому парубку. Після зворушливих зустрічей та побачень, коли, взяшись міцно-міцно за руки, ходили закохані стежками й полями, де весною так палко співали для них солов’ї, молоді люди зрозуміли, що не можуть жити один без одного, тому вирішили жити разом. Лише, перевіривши свої почуття часом, через чотири роки одружилися. Здається, що це було ніби вчора, а відтоді минуло вже 59 років.
– Не віриться, що так швидко промайнула молодість, а з нею весна і літо, і навіть осінь, прямуємо в зиму, – з теплотою та щемом у голосі розповідають Павленки про прожите-пережите, зболене-відболене. Пам’ятають майже все, перегортаючи сторінку за сторінкою книгу свого подружнього життя.
А що вже працювали, так на совість! На двох у Павленків 82 роки трудового стажу, та не в теплих кабінетах, а на колгоспних ланах та фермах. 40 років трудилася Ганна Павлівна в колгоспі: була і свинаркою, і телятницею, і дояркою, і в ланці буряки полола. Ніколи не пасла задніх, робота горіла в її руках, бо натура в неї така, що завжди повинна бути кращою в усьому. Тож недарма портрет передової робітниці колгоспу постійно прикрашав сільську і районну дошки пошани.

А Ганна й коня на скаку зупиняла…


42 роки віддав колгоспу і Григорій Антонович, який сумлінно та чесно працював чабаном, телятником, фуражиром, пас корів, був помічником завідуючого ферми. Та й вдома на подружжя чекало чималеньке господарство, яке мукало і рохкало, кахкало і гелготіло, навіть іржало, бо ще й коня тримали. Запряже бувало Григорій Антонович свого гнідого у воза – та й подорожують собі з Ганною Павлівною, милуються навколишньою красою, на гостину до родичів мандрують, і ніякого тобі бензину не треба.
Навіть нині, через роки, Павленки не можуть без господарства, бо це не життя, тож утримують корівку та курей, серед яких важно походжає гусак Максік, який любить «поговорити» з господарями про справи надвірні. А що вже квітів на обійсті Павленків, то й словами не передати, з ранньої весни і до пізньої осені все навколо буяє й виграє яскравими барвами. Особливо тішать серце і душу Ганни Павлівни троянди й сальвії, жоржини та айстри, саме такі, які оживали на її вишиваних рушниках, скатерках, наволочках та картинах ще зовсім недавно. Шкода, що очі вже не такі зіркі, як раніше, та й руки, що скільки роботи переробили, не такі вправні. Але, як кажуть, є ще порох у порохівницях, такого хліба, що наче сонце, тільки Ганна Павлівна спекти може.
А які короваї в неї виходять, найкращі на всю округу! Пухкі, високі, смачні, а красиві! Переплітаються на них колоски із зелом, розцвітають пишно диво-квітки, як живі, тріпочуть крильцями птахи — усе це, майстерно вироблене, випечене й прикрашене гронами калини, красується й духмяніє на святковому столі, перевершуючи усі потуги столичних кондитерів. Саме такого в минулому році своєму внукові Сергійкові спекла-виплекала люба бабуся на весілля, що грало-вигравало в самому Києві. Ото вже гості дивувалися та захоплювалися тим дивом та сотню років такій умілій бабусі бажали.
А як любить свою рідну Радалівку Ганна Павлівна, як дбає, аби вона була чистою і охайною. Тож вправна господиня будь-якої пори береться за мітлу, сапу та лопату – та й мерщій лад у центрі села давати. Он і ялиночки, посаджені її дбайливими руками, тягнуться до неба, до сонця, радуючи земляків.
Трьох синів-соколів дарував Павленкам Всевишній: Сашу, Яшу та Васю. Пишалися своїми синами тато з мамою, щастя їм бажали, ростили та леліяли з добром та любов’ю. Та зла доля в тринадцять років забрала в них синочка Василька. Як воно й витримало материнське та батьківське серце?! Той непоправний біль втрати і досі ятрить їхні зболені серця…
Та надійною опорою й підтримкою для батьків є їхні сини та невістки, які теж мешкають у Радалівці і завжди готові прийти батькам на допомогу, розділити з ними хвилини радості і смутку. Змістом життя нині для бабусі Ганни та дідуся Григорія є онуки: Олена, Марина, Ярослав, Владик, Сергій та шестеро правнуків: Діма, Маргарита, Кіра, Мілана, Настя та Максим. Вони їх наскільки люблять, що забувають про свої хвороби, проблеми і негаразди, які трапляються у сьогоднішньому житті.
Тож життя прожите недаремно! А рецепт подружнього щастя Григорія та Ганни Павленків усім добре відомий. Простий на словах та водночас надзвичайно складний для втілення у сімейному житті.
– Прожили ми добре! Багатства особливого ніколи не мали… Та щастя не в статках, а в злагоді. Коли між чоловіком та дружиною є злагода, вони можуть мати все, що завгодно. Звичайно, у кожній родині бувають і радощі, і труднощі, і сварки – куди без них? Потрібно вміти пробачати, радитися і розуміти однин одного. Тоді у подружньому житті буде все гаразд. А то зараз одружаться, а як тільки виникнуть перші труднощі, відразу розлучаються. Ніколи не сумуйте, частіше усміхайтеся і любіть своїх половинок – тоді й самі житимете добре, – радить Ганна Павлівна.

Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та з сімейного архіву родини ПАВЛЕНКІВ.

Матеріал підготували: