КРИЛАТА ВЕСНА ЮВІЛЕЙ ПРИНЕСЛА

Віктор АЛЕНІН

Як на рідній землі розцвітає весна, дзвінка, молода, стоголоса – на багатство, добро, на врожай до Віктора Володимировича Аленіна, голови ради ветеранів с. Демидівка завітав 65-річний ювілей.
Загорілася його життєва зоря 21 квітня 1956 року у селі Веселий Поділ Семенівського району у родині одвічних хліборобів-трударів, Володимира Яковича та Ніни Іванівни Аленіних. Радісна подія народження сина захмарилася тим, що після пологів тяжко захворіла матуся, її навіть розбив параліч. Тому до 3 років хлопчика та його старшого братика Василя доглядала бабуся Марфа. Та, слава Богу, мама одужала і все своє подальше життя тяжко працювала, полола буряки в ланці колгоспу імені Мічуріна. З 12 років розпочалася трудова біографія цієї сильної жінки, яка винесла все на своїх тендітних плечах: голодне і холодне повоєнне дитинство, нещасливе заміжжя (батько пішов до іншої родини), хвороби, тяжкі роки напруженої праці, аби самотужки підняти на ноги своїх двох синочків (це вже пізніше, через роки, пробачила вона зраду чоловікові і дозволила повернутися додому). Тож за все прожите й пережите, Всевишній дарував їй велику, дружну і люблячу родину, а ще, довголіття, цієї весни матуся, бабуся і прабабуся відсвяткувала своє 90-ліття.

З матусею Ніною Іванівною


А родина Аленіних дійсно чималенька! Адже в батька було в сім’ї 11 братів і сестер і в матусі – 9. Тож у Віктора Аленіна, за підрахунками, 47 двоюрідних братів і сестер.
Віктор зростав кмітливим і розумним хлопчиком, рано зрозумів, що тепер вони з братом Василем повинні стати для мами надією і опорою, її міцним чоловічим плечем. Тож, коли Віктору виповнилося 7 років, а Василеві 9 – то вже й по господарству і в полі стали мамі допомагати: і буряки сапали, і воду в спеку полільницям носили.
У 1963 році з портфеликом за плечима Віктор вперше переступив поріг рідної початкової школи (вона розміщувалася в трьох стареньких будівлях під очеретом). Школярів тоді було багато, майже до 1000, тільки 43 учні навчалися в його класі. Вітя був старанним, вчився на «відмінно», мріяв стати спортсменом.
А ще дуже любив тварин і птахів, навіть дресирував їх, у нього навіть собаки за ним по деревах лазили, а вдома тримав цілісінький зоопарк, у якому були: коти, собаки, кролики, голуби і навіть приручена ґава. І до цього часу пам’ятає Віктор Володимирович кумедну історію з цією пернатою особою, коли однокласниця попрохала його принести птаха на урок. Гаву посадили в шафу, яку мала відчинити вчителька, і з нетерпінням стали чекати, що ж буде далі.
… У нещасної вчительки мало не стався серцевий напад, коли ворона страшно каркнула, залопотівши крилами, з почуттям виконаного обов’язку гордо і переможно опустилася на плече свого господаря. Довелося випровадити непрохану гостю за двері, так вона давай у вікно нахабно проситися до класу.
Тож питання, яку професію обрати, куди йти навчатися, перед Віктором не стояло. Після закінчення школи у 1973 році вступив на зооінженерний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту, який успішно закінчив у 1978 році. Юнак був колгоспним стипендіатом, бо в рідному селі всі його поважали і любили, знали, що не ледачий, беручкий, що добрий спеціаліст з нього вийде. 45 карбованців стипендії отримував, навчався старанно, аби було не соромно перед односельцями, серйозно займався спортом: боксом, боротьбою, підняттям штанги, футболом, брав участь у змаганнях.
Молодий, гарний, повний трудової звитяги та ентузіазму повернувся Віктор у село свого дитинства, аби віддати колгоспу та людям, які там трудилися, всі свої знання та вміння – став заступником голови колгоспу з тваринництва.
А вже наступного року Віктора покликали ратні шляхи, бо розумів, що справжній чоловік має пройти всі тяготи військової служби. Служив у танкових військах міста Владимир, що під Москвою. У 1980 році у званні старшого лейтенанта Віктор Аленін повернувся додому. І почалися його трудові будні у рідному Семенівському районі: деякий час зоотехніком у рідному колгоспі, згодом 4 роки заворгвідділом райкому комсомолу, парторгом колгоспу «Жовтень», заступником голови колгоспу імені Дзержинського. А в 1986 році доля навіки пов’язала його з мальовничим селом Демидівка Кременчуцького району, Віктор Володимирович очолив зоотехнічну справу в колгоспі «Дружба», а пізніше працював заступником голови колгоспу з будівництва.
Непросто довелося цьому чоловікові у 90-ті роки, коли реформувалося сільське господарство: був і трактористом, і комбайнером, і на тепличному комбінаті працював, але ніколи, в будь-якій безвихідній ситуації не опускав руки, а намагався знайти вихід.
З 2007 до 2014 рр. Віктор Володимирович працює головним агрономом, заступником начальника відділу управління сільського господарства Кременчуцької РДА. Де б не працював, які б посади не обіймав Віктор Аленін, завжди залишався людяним, уважним, простим у спілкуванні, але вимогливим і діловим, а в центрі його уваги завжди стояв простий трудівник.
Про таких людей кажуть, старість його вдома не застане, справжній життєлюб та оптиміст. І зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Віктор Аленін тримає чималеньке господарство, бо спокій цьому непосидячому чоловіку тільки сниться, а ще очолює ветеранську організацію с. Демидівка.
Щасливий Віктор Володимирович і в подружньому житті. Ще в своїй комсомольській юності, у 1983 році зустрів він на життєвій стежині неповторну Лідію Іванівну. Одним словом, розумниця, красуня, активістка. То ж з першої зустрічі вирішив: «Моя буде»! Так і сталося, як мріялося, через 3 місяці незабутніх зустрічей під мерехтливими зорями, молодята одружилися. Щедрий лелека на своїх дужих крилах приніс в сімейне гніздечко Аленіних двох донечок, Таю та Юлію,– найбільшу радість, батьківську надію і гордість, любов і безмежне щастя!
Якою ж світлою втіхою наповнюються очі Віктора Володимировича, коли він розповідає про найдорожче у своєму житті, найкращих у світі онуків Ваню та Тимофія, вони, як і дідусь у юні роки, захоплюються спортом і мають гарні результати. А онучечка Віка, дідусева дівчинка-перлинка, весняна краплинка – талановита танцюристка, яка вже здобула свої перші перемоги у багатьох конкурсах.
У ці квітневі неповторні дні, коли наливаються життєдайними соками дерева в лісах і садах, оксамитовим килимом трав вкриваються луки і пасовища, радують різнобарв’ям квіти, пощастило народитися і нашому ювіляру.
Тож нехай, Вікторе Володимировичу, Господь посилає Вам ще багато – багато сонячних весен, повсякчас дарує своє милосердя, дає сили і натхнення для добрих справ!
Живіть сто літ і будьте Ви щасливі, здорові будьте на святій землі. А успіхів хай буде злива, живіть у радості й теплі!
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

Матеріал підготували: