ЙОГО ЖИТТЯ – ОКРЕМА НОТА ДУШЕВНОЇ МЕЛОДІЇ

Музика живе у кожному з нас, але не кожний може її чути. Вона живе серед людей завжди – і в радості, і в горі. Музика може окриляти людей, розкривати їхній талант та творчий потенціал і змінювати не тільки саму людину, але й її погляди та почуття. Закоханий у музику, Сергій Вікторович Панасенко говорив друзям і рідним: «Музика – це моє серце і душа», – і мав на це право, адже він присвятив музиці своє життя.

Сергій Панасенко


І музика, і пісня – це щось надприродне та дивовижне. Весілля, ювілеї та дні народження, проводи юнаків в армію, святкові концерти та дискотеки, виступи агітбригади, конкурсні програми і районні огляди художньої самодіяльності – жоден з цих заходів не обходився без участі сільського музиканта Сергія Вікторовича Панасенка, піднімав настрій жителям села Пронозівка. Співоче і талановите подружжя Панасенків заохочувало до музики та хорового співу своїх односельців. Як тепло згадує учасник сільського хору та один із організаторів неповторного вечора-спогаду, присвяченого вшануванню пам’яті талановитого музиканта С.В.Панасенка, Анатолій Володимирович Пиріг: «Коли ми знову одягли костюми хористів, які не одягали понад двадцять років, сльози мимоволі скотилися з очей. Сільський хор для кожного з нас – це не лише приємні спогади, але й гарна нагода знову поринути в нашу молодість, доторкнутися до пісенних струн свого серця. При С.В.Панасенку Пронозівський клуб жив, культура в селі була на першому місці. Приємно, що дійство вдалося, адже люди скучили за душевною народною піснею».

Пронозівський аматорський хор. 28 серпня 2021 року
Родина Панасенків: Сергій Вікторович, дочка Юля, син Саша і дружина Любов
Музиканти С.Кошулько, С.Панасенко, О.Стасенко та Ю.Остапенко

15 липня 1959 року у музичній кагамлицькій родині Панасенків народився хлопчик Сергійко. Коли батько хлопчика, веселий на вдачу і дотепний Віктор Васильович Панасенко брав до рук гармошку, то ноги самі пускалися у танок. Маму Людмилу Трохимівну природа наділила надзвичайно красивим голосом. А ще вона добре вигравала на бубоні, тому без цього сімейного дуету не обходилися жодні вуличні гуляння, весілля чи іменини. Через два роки у їхній молодій сім’ї знову народився хлопчик, якого назвали Олексієм. Батьки змалку прищеплювали своїм синам любов до музики та співу, а їхній дідусь Василь, батько Віктора Васильовича, був першим вчителем музики у хлопців. Вже в шестирічному віці Сергійко з дідусем грали на весіллях односельців.
У 1966 році хлопчик пішов до першого класу Кагамлицької 8-річної школи. Як і батько, після закінчення школи 15-річний Сергій Панасенко вирішив вступати на річні обласні музичні курси баяністів. Свою трудову діяльність С.Панасенко розпочав у 16-річному віці у Пузиківському сільському Будинку культури, де був прийнятий на посаду баяніста. В 1978 році Сергій Вікторович Панасенко змінює своє місце роботи – він переводиться на роботу ближче до рідного дому, у село Пронозівка. Проте восени 1979 року повісткою Глобинського райвійськкомату його забирають на службу в армію. З 1979 до 1981 рр. Сергій Панасенко проходить службу у в/ч 12672, в навчальному центрі залізничних військ міста Щолково Московської області. Музично обдарованого хлопця з Глобинщини призначають керівником армійського хору військової частини. Всю службу він не розлучався з баяном і закінчив її у званні старшого сержанта. В 1981 році С.Панасенко після демобілізації з армії, повертається у Пронозівку, де його чекала з армії кохана дівчина Люба Мирінець. З Любою він познайомився на одному з Новорічних шкільних карнавалів у Пронозівській школі, де дівчина запала у серце юнака своїм дзвінкоголосим співом. У 1982 році вони вирішили одружитися. У жовтні 1982 року у щасливому шлюбі у них народжується син Саша, а в 1989 році – донька Юля. Батьки змалку прищеплювали діткам любов до музики, все своє дитинство вони провели на роботі з ними у сільському клубі. Із сьомого класу Саша вже грав з батьком на «Ямасі», а Юля залюбки співала з мамою.
В 1983-1985 рр. Сергій Вікторович Панасенко працював художнім керівником в Кагамлицькому сільському Будинку культури, а з 1986 року його призначають директором Пронозівського сільського Будинку культури. В 1986 році молоде подружжя вирішило разом вступати до Київського національного університету культури і мистецтв імені Корнійчука, але пощастило лише Сергію Вікторовичу, а Любові Степанівні не вистачило бала. Але вона оцінила ситуацію і поступила на заочне відділення Олександрійського культурно-освітнього училища.
Директор Пронозівського сільського клубу С.В.Панасенко разом з молодою дружиною залучають односельців до участі у драматичному гуртку, духовому оркестрі, вокальному ансамблі та самодіяльному аматорському хорі. Першим керівником пронозівського хору був Григорій Тимофійович Скребець. Він зібрав у дружній хоровий колектив односельців – людей різного віку, професій та вподобань, яких об’єднувала любов до народної пісні. З приходом молодого керівника розширився склад аматорського хорового колективу. Він нараховував 21 жінку та 12 чоловіків. Змінився і репертуар хору, всі пісні стали виконуватися хористами в чотири голоси. Тепер жодне свято у селі не відбувалося без участі самодіяльного аматорського хору.
В 1989 році талановитого сільського музиканта Сергія Вікторовича Панасенка запрошують у Пронозівську середню школу викладати музику і співи. П’ятнадцять років Сергій Вікторович працював у школі офіційно і, мабуть, все життя неофіційно. Він був душею педагогічного колективу школи, з ним легко було працювати. Колеги про нього говорили: «Якщо людина на 80 відсотків складається із води, то наш Сергій Вікторович – на всі 100 відсотків складався із музики».
Сіяти в дитячих душах зерна любові до музики та співу, виявляти вокальні таланти – було справжнім покликанням Сергія Вікторовича Панасенка. Цим він жив, уміло віддаючи часточку своєї душі, аби посаджені зерна проростали новими успіхами. У 2001 році Оксана Горька під керівництвом С.В.Панасенка з піснею «Україночка» зайняла І місце в районному конкурсі-огляді художньої самодіяльності «Таланти твої, Глобинщино».
Якось ввечері, після одного із сільських свят у 1991 році, Сергій Вікторович запропонував своїй дружині Любові Степанівні створити музичний сімейний дует. На той час у родині Панасенків була солідна колекція власних музичних інструментів – баян, кілька гармошок, бубни і барабани, «Ямаха» та гітара. Ой, як завзято співало подружжя Панасенків! В їхньому репертуарі були пісні на всі смаки найвибагливіших слухачів. Не лише односельці, але й жителі Глобиного, селища Градизьк (незважаючи на те, що воно славилося своїми музичними гуртами) та сіл колишнього Глобинського району – від Липового до Куп’єватого, сіл Черкаської та Кіровоградської областей запрошували подружжя пограти на весіллях, сімейних чи сільських святах. Останнім виступом талановитого дуету було відзначення свята 8 Березня у клубі села Кліщинці Черкаської області. Подружжя Панасенків провело святковий концерт для жителів цього села. Як згадує Любов Степанівна Панасенко, найбільше глядачам сподобалася пісня «Ромашка белая», яку тричі довелося виконувати на біс.
29 липня 2020 року раптово згасла зірка Сергія Вікторовича Панасенка, але ніколи не згасне його мелодійний спів, його чарівна музика та пісні. Він пішов із життя, залишивши по собі добру пам’ять і частину своєї душі у піснях, які так душевно виконував. Свій вічний спочинок С.В.Панасенко знайшов на кладовищі села Пронозівка.
28 серпня ц.р. в Пронозівському сільському Будинку культури відбувся Вечір пам’яті Сергія Вікторовича Панасенка, що став знаковою подією у селі. На цей захід прибули гості з Мозоліївки, Кагамлика, Кирияківки та Градизька. У залі яблуку ніде було впасти. Прикро, що цей захід відбувся тільки після смерті Сергія Вікторовича. Але пам’ять про талановитого музиканта, який зробив великий внесок в культурне життя села Пронозівка, ще досі жива. Його душа та голос продовжують жити в серцях шанувальників, рідних та друзів.
Щемливими словами та піснею відкрила вечір пам’яті донька музиканта Юлія Давиденко. Бурхливими оплесками та оваціями глядачі сприймали виступи сільського хору, яким понад двадцять років тому керував Сергій Вікторович Панасенко. Тепло зустрічав зал і виступи зятя музиканта Володимира Давиденка та маленького онука Михайлика. А пісня у виконанні сина Сергія Вікторовича Олександра «Яворина» розчулила глядачів найбільше. Весь зал піднявся і, стоячи, слухав пісню. А в цей час на екрані демонстрували фото із сімейного архіву родини Панасенків. На біс Олександр виконав ще кілька пісень. А одну з них він заспівав зі своїм дідусем Віктором Васильовичем, батьком Сергія Вікторовича. Пам’яті свого колеги-музиканта педагогічний колектив Пронозівської школи виконав пісню «Моя сорочка-вишиванка». Гаряче сприймали глядачі пісню у спільному виконанні сім’ї Панасенків «Родина».
Вечір пам’яті став екскурсом у творче життя музиканта. Його рідні, друзі, колеги та односельці віддали шану митцю, як і годиться, зі сцени. Кожна з пісень, які того дня лунали зі сцени сільського Будинку культури, ніби краяли серце і, водночас, додавали сил. Велика подяка організаторам, сценаристу Лідії Петрівні Шутько, ведучим, учасникам та всім, хто прийшов на цей зворушливий захід. Це було неочікувано, оригінально та чутливо…
Сергій Вікторович Панасенко рано пішов із життя, залишивши по собі добру пам’ять і частинку відкритої душі у своїх дітях та онуках – родині, яку об’єднала велика любов до пісні.
Бувають люди – наче зорі,
Бо прокладають крізь світи.
Крізь непросте життєве море
Добра і радості мости.
І знов пісні твої лунають
Тривожать душу знов і знов
Усе проходить і минає
А пісня – вічна як любов.

(автор: Olga Kalina).

Едуард ЧІП, історик-краєзнавець.
с-ще Градизьк.

Матеріал підготували: