З ЛАСКИ БОЖОЇ ТА ВОЛІ ПОЄДНАЛИСЯ ДВІ ДОЛІ

Григорій Харитонович та Надія Павлівна Коломійці з Глобиного ось уже шостий десяток крокують разом непростими життєвими дорогами. Всякого бувало, адже життя прожити не поле перейти, але вони зуміли пронести крізь роки і зберегти теплі почуття, любов і повагу один до одного.
Їхні долі, долі дітей війни, до болю схожі. З самого малечку тільки й знали в житті, що роботу, та до сьомого поту.
Григорій побачив світ 1 липня 1940 року в селі Павлівка. Його матуся тяжко хворіла, була інвалідом, непросто було ростити сина самотужки. Тож нелегке дитинство випало на долю хлопця.

Григорій та Надія Коломійці
У родинному колі

Дитячі роки… А чи були вони? Та були, тільки минули вони в голоді, в нестатках, рано пізнав хлопчина, що таке праця. Як і в більшості дітей його покоління, дитинство Григорія закінчилося рано, коли за плечима було неповних п’ятнадцять років. Хоч і був він тоді хлопчаком, та довелося і йому відпити з чаші людського горя. Тому дуже рано розпочалася його трудова біографія, коли пішов Григорій працювати в місцевий колгосп – різноробочим. Саме тоді він і приніс додому мамі перший зароблений на полі карбованець. Було стерня до крові натирала босі ноги, пухирі лопалися на руках, але він на рівні з дорослими продовжував працювати. Пас худобу, водив коней у сівалці або жатці, довелося і причіплювачем бути, і з сапою в руках працювати, і біля корів та коней ходити. Та Гришу все більше манила до себе техніка. «Ось підросту – і теж стану трактористом», – мріяв він, дивлячись у слід трактору. Ця мрія дитинства згодом переросла у свідомий вибір його подальшого шляху: стати трактористом. А вже у 18 років, закінчивши спеціальні курси, з краю в край різав чорний коровай. Часто зустрічав молодий механізатор світанки у полі, ранній спів птахів замінював йому найкращі симфонії і линула полями знайома йому з дитинства потужна музика двигуна його стального коня. За свого трудового життя навчився працювати на всіх видах тракторів: від колісного «Універсалу» – до сучасної надпотужної техніки.
Надія Павлівна народилася у сусідній Покотилівці 15 серпня грозового 1941 року, окрім неї в сім’ї зростали ще двоє братиків. Тож її мама поставила трьох діток на ноги в непрості воєнні і повоєнні часи, але мужня жінка все витримала, все змогла. Ще будучи зовсім підлітком, допомагала дівчинка мамі в полі, була різноробочою. А у 18 літ пішла Надійка працювати на колгоспну ферму дояркою – і так 29 років! Щодня, ще до сходу сонця, поспішала доглядати своїх корівок, при тому, що доїння було триразовим, а потім трудилася на свинофермі вже в Глобиному. 43 роки стажу за тендітними жіночими плечима Надії Павлівни.
Ох, роки-роки, промайнули, наче весняні струмочки і спливли за водою, а ніби вчора те було, як зустрівся Григорій з Надією, в надії, аби не розлучатися ніколи. Засніженого і завіяного снігами 2 лютого 1962 року і на весільний рушничок стали молодята. Трьох діток приніс їм лелека на своїх дужих крилах: донечку Валю та двох синочків Миколу та Володимира. Виростили і виховали Коломійці своїх дітей у любові та злагоді, пишалися їхніми успіхами, жили їхніми турботами та радощами, долі світлої та щедрої сподівалися.
Та Всевишній розпорядився інакше, в один день згасла радість, згасло щастя і навіки зайшло сонце для Григорія Харитоновича та Надії Павлівни… Страшнішого у світі не буває, як хоронити своїх дітей! Навіки відлетіли разом з журавлями в інші світи син Микола, а за ним і донечка Валентина.
Якби не любов, що навіки поєднала їхні серця у юному віці, не підтримка один одного, не турбота сина Володі, то, певне, і не оговталися б від тої непоправної втрати. Ні, не лікує час, вічним болем і тугою сповнені батьківські серця. Але треба жити!
А вони живуть і радіють успіхам своїх онуків, а їх у бабусі й дідуся п’ятеро: Яна, Жанна, Саша, Сергій та Ірина, тішаться правнуками: Машею, Дашею, ще одною Машею, Мішею, Глібом та Іллюшею. Тож, життя прожите недаремно, бо щасливий той, хто внуків діждався, благословив правнуків на світ.
А свою формулу щасливого сімейного життя подружжя Коломійців вивело вже давно. У цій родині головою є батько, однак мама – шия. Тож, куди шия поверне, то так і буде… Але все життя вони прожили у мирі та любові один до одного.
За ці 59 років багато пройдено доріг, чимало сходжено стежинок. Як самі кажуть, їхнє накопичене багатство вимірюється не в грошах і набутому достатку, набагато важливіше для них – тепло близьких: сина, внуків і правнуків.
І запевняють, що жодних секретів щасливого подружнього життя у них немає. Бо, як кажуть, мир і злагода будують, а незгода – руйнує. Зазначають, що прожили разом завдяки вмінню пробачати та розуміти один одного. Любов і терпіння – ось основа їхнього шлюбу.
1 червня, у світі відзначають Всесвітній день батьків – свято, яке збігається з Міжнародним днем захисту дітей. І це символічно! Батьки і діти – це любов і сльози, це вічне щастя і одвічний біль, це – сонце і тепло, сніги й морози, мед на вуста й на вічні рани сіль.… Тож нехай міцною і щасливою буде ваша родина, шановні Григорію Харитоновичу та Надіє Павлівно!

Матеріал підготували: