ЖИВІТЬ У ЗДОРОВ’Ї І В ЩАСТІ, І В СИЛІ, ЩОБ ВИ ЩЕ Й ПРАВНУКІВ СВОЇХ ОДРУЖИЛИ!

Володимир та Євдокія ЧЕРЕВИКИ з сином Миколою

У селі Струтинівка Святилівської сільської ради, колись веселому, гомінкому та людному, а нині зовсім спорожнілому, мешкає чудове подружжя Черевиків – Євдокія Тимофіївна та Володимир Васильович, щирі, привітні, гостинні люди. У їхньому обійсті наче у віночку – чистота та порядок, так же затишно та охайно й у будинку. За плечима поважного подружжя вже по 81 рокові. Обоє народилися у серпні 1938 року, Євдокія Тимофіївна 9, а Володимир Васильович 14 числа.
Згадуючи роки дитинства, юності, поринаючи в спогади про ті далекі роки, не покидає їх відчуття, що було це зовсім недавно… Як бігала босонога Дуня своїм рідним хутором Галаганівка, як ходила до школи, а, закінчивши лише кілька класів, пішла працювати.
Володимир народився і виріс у Струтинівці, теж рано почав трудитися, адже в той час ніхто не міг собі дозволити без діла сидіти, потрібно було на життя заробляти нелегкою працею.
Жінка розповідає, що колись у сільських людей не було таких можливостей, як зараз, вони мало де їздили, про якісь подорожі й говорити нічого, бо переважно ходили скрізь пішки. Бували лише у найближчих селах, тому й одружувались переважно або з односельцями, або обирали пару з сусіднього села. Свого Володю стріла у Проценках, коли ходила до клубу. А коли познайомились, хлопцю відразу припала до душі метка та говірлива дівчина, тому й запевнив її: «Нікуди ти від мене не дінешся!». Побралися, коли обом було по 20. Отак і йдуть вже 62-й рік однією життєвою стежиною Володимир Васильович та Євдокія Тимофіївна. Хоча довелося всього в житті зазнати – й тяжкої праці, й нестатків, але завжди вони знаходили підхід один до одного, вирішували всі труднощі разом.
Коли їм було по 25, ввійшли у свій новенький будинок, у якому мешкають й по сьогоднішній день. Чимало сили, здоров’я та коштів пішло на його облаштування. Євдокія Тимофіївна пригадує, як їй хотілося в той час, щоб будинок мав сучасний вигляд – дерев’яну підлогу, а не долівку, добудовану веранду, а ще й про літню кухню мріялось, де можна куховарити влітку. Тому жінка й втілювала свої мрії в життя, не завжди маючи підтримку чоловіка, бо власних коштів на все це не вистачало, доводилося їх позичати. А Володимир Васильович був прихильником того, що треба жити за своїми можливостями, а не влазити в борги. У 1960-ті роки несправедливо мало платили у колгоспі, от і виживали родини, утримуючи велике власне господарство. З вдячністю та повагою згадує Євдокія Тимофіївна колишніх голів колгоспу Бублика та Погрібняка, які були справжніми господарниками, дбали не тільки про ввірений колгосп, а й про людей, які там працювали.
Згадують Євдокія Тимофіївна та Володимир Васильович, як син порадив стати на чергу на автомобіль і вони стали, не вірячи, що його можна буде отримати. І як через кілька місяців у їхньому дворі вже красувалася новенька автівка.
Розповідаючи про своє трудове життя, Євдокія Тимофіївна повідала, що якої тільки праці вона не виконувала – пасинкувала тютюн, доглядала за кіньми, за телятами, працювала дояркою на фермі. Тварин дуже любила, тому й дбала про них дуже ретельно. Були, звичайно, й кумедні ситуації, наприклад, як одного разу довелося старших телят аж під Липовим шукати.
А коли вийшла заміж і переїхала до Струтинівки, довелося більше 20 років працювати у ланці колгоспу ім.Суворова. Той час Євдокія Тимофіївна згадує так: «не жила, а тліла». Особливо важко було робити гуртом, бо одні старанно працювали, а інші байдикували. Тож коли жінку послали працювати до телят, на постійну роботу, була рада цьому неймовірно. Згодом її перевели у вівчарню та призначили завідуючою. Днювала і ночувала там Тимофіївна, дбала про тварин так, як ніхто до неї, тому і розвелися вівці у колгоспі до небачених раніше масштабів із 600 голів до 2000. А всіх потрібно було сито нагодувати, щоб і вовна була, і м’ясо. Поралося біля тих овець лише троє людей, а тварин потрібно було і напасти, і напоїти, і взимку прогодувати. Пригадує Євдокія Тимофіївна як одного разу згоріла скирта просяниці, яку заготовили для зимової годівлі овець. Тож довелося жінці випрошувати у голови колгоспу дозволу на випасання тварин на озимій пшениці. Окотів було багато, ягнята велися гарно, то було і смушків, і вовни, які здавали в рахунок плану заготівлі, ще й сусідам допомагали. А ще у той час рахували прирости тварин, від цього залежала й заробітна плата тваринників. Євдокія Тимофіївна завжди була в передовиках, трудилася добросовісно, тому й користувалася великою повагою та авторитетом у керівництва, її портрет прикрашав Дошку пошани, мала і грамоти, і подяки, і премії за свою нелегку працю. А ще ж дома лад наводила, готувала смачні страви, пекла хліб, порала велике господарство та знаходила час для вишивання! Вишила Євдокія Тимофіївна для своїх найрідніших сорочки, серветки та рушники, вміють її вправні руки й гарні валянки пошити. Пече та готує жінка вміло та смачно, її духмяний, пухкий хліб і близько не порівняти із магазинним, а борщ у печі чи картопелька тушкована які смачнючі виходять!
Володимир Васильович з 16 років вже косив з косарями сіножаті. У полінці коней поганяв, біля молотарки вправлявся, волокушами тягаючи солому. А пізніше став поратися біля телят та корівок. Керівництво колгоспу побачило, що трудиться Володимир Васильович на совість, то й відправило його на курси зі штучного осіменіння тварин. 26 років пропрацював Володимир Черевик на посаді техніка зі штучного осіменіння тварин у колгоспі ім. Суворова, поки була у господарстві велика рогата худоба.
Разом подружжя Черевиків виростило і виховало двох дітей – доньку Надію та сина Миколу, мають трьох онучок – Іру, Альонку та Світланку. Вже й правнука та правнучку дочекалися. Син Коля та невістка Люда живуть у Святилівці, часто навідують батьків, допомагають. Донька мешкає в місті, приїздить до батьків не так часто, як би їм хотілося. Добре, що тепер є мобільний зв’язок, то ж можна спілкуватися з рідними щоденно.
Тож шановні Євдокіє Тимофіївно і Володимире Васильовичу, здоров’я вам міцного на багато років, поваги та любові від рідних, радості від кожного прожитого дня, світлих спогадів про минуле. Хай вас зігріває людська доброта за все, що зробили за свої літа!

Матеріал підготували: