До Дня працівників освіти

СЛОВО ПРО КОЛЕГУ

Людина народжується не просто, щоб прожити відведений їй час, кожен має виконати певне завдання, зробити і свій внесок у загальний розвиток людства. На жаль, є люди які живуть спокійно і безтурботно, ніби пливуть за течією, нічим не цікавляться і думають лише про власні потреби. У таких людей душі сивіють раніше, ніж голови. Про них нічого й згадати…
Людина, про яку я хочу розповісти, була щедрою серцем і душею, щирою в словах і вчинках, сміливою і небайдужою до того, що відбувалося навколо. Мова піде про Володимира Леонтійовича Бурбигу.

Володимир БУРБИГА (1938-1997).


Він народився у квітні 1938 року в простій селянській родині у мальовничому селі Святилівка. Батьки були колгоспниками. Мати, Ольга Михайлівна, трудилася у ланці. Вона знала ціну тяжкої жіночої праці за яку нараховували трудодні, а не заробітну плату. Батько, Леонтій Савич, був механізатором. Він не просто досконало знав техніку, а вмів виточити, прилагодити та відремонтувати будь-який механізм чи агрегат. Про таких людей говорять, що вони майстри із «золотими» руками. Тож саме батько прищепив любов до техніки та навчив багатьом премудростям старшого сина Володимира.
Доля не дарувала йому легких доріг. Дитинство було обпалене війною, адже довелося разом з батьками пережити окупацію. Після звільнення села від нацистів, почалася відбудова зруйнованого. Батькові, як відмінному спеціалістові, була надана бронь від служби в армії, у 1943 році його призначають бригадиром тракторної бригади, тож з п’ятої ранку і до одинадцятої вечора Леонтій Савич – на роботі. Для сина це був приклад самовідданості тому, чим займаєшся.
У шкільні роки Володимир допомагав батькові і в полі, і в майстерні. Його тягнуло до техніки, тож, навчаючись у старших класах, він вже слюсарював у колгоспі.

3 батьком Леонтієм Савичем.


Закінчивши Святилівську середню школу, Володимир Бурбига вступає до технічного училища №6, що у м.Дружківка Донецької області, яке успішно закінчує, здобувши спеціальність коваля.
Потім була служба в лавах Радянської Армії, після якої він вступає до Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.В.Гоголя на природничий факультет. Саме тут проявляються його лідерські якості. Був членом профкому, членом комітету комсомольської організації, добре навчався, користувався повагою як викладачів, так і товаришів, був одним із кращих студентів інституту.
У 1965 році він закінчує навчання та здобуває кваліфікацію вчителя біології, хімії та основ сільського господарства і отримує направлення в Пронозівську середню школу на посаду вчителя біології і трудового навчання. Його працелюбність, авторитет серед учнів та колег, відповідальне ставлення до роботи були помічені районним освітянським керівництвом. ­Володимира Леонтійовича Бурбигу призначають методистом райметодкабінету Глобинського районного відділу освіти, згодом – інспектором шкіл.
У ці роки я й познайомився з ним. Мені він сподобався за людяність, готовність завжди прийти на допомогу, наполегливість і вміння будь-яку розпочату справу довести до кінця. Коли до нього звертались за допомогою, то його поради завжди були слушними й цінними. Працюючи на відповідальних посадах, його все ж тягло в школу, до дітей, туди, де він сам зміг би втілювати власні ідеї в життя.
У 1974 році Володимира Бурбигу переводять на посаду директора Манжеліївської середньої школи, вчителя хімії. У цей період ми ще дужче зблизилися.

3 колегою Віталієм ДРУЖИНСЬКИМ.
Колектив учителів Манжеліївської середньої школи під час відвідин музею-
заповідника А.С.Макаренка. Фото кінця 1980-х років.

Мені пощастило, я тричі був у Павлиській середній школі і спілкувався з Василем Олександровичем Сухомлинським. 25 березня 1966 року на запрошення В.О.Сухомлинського відвідав Павлиську школу разом з вчителями початкових класів. Про ці поїздки я розповів Володимиру Леонтійовичу. Він мене не лише уважно вислухав, а й задав ряд запитань. Особливо його зацікавило, як вчителі початкових класів нашої школи втілюють в життя одержані настанови і поради В.О.Сухомлинського. З цією метою він приїздив у Борисівську школу. А я з великою користю для себе відвідав Манжеліївську школу, де мені все сподобалось, особливо кабінет хімії, який на той час був одним з найкращих у районі.
Володимир Леонтійович одним з перших серед учителів області почав використовувати комп’ютерну техніку у навчальному процесі. На його уроках завжди панувала творча, ділова атмосфера, бо він добре знав і любив свій предмет. Його уроки були багаті на досліди і експерименти, тому його учні часто виборювали призові місця на районних та обласних олімпіадах.
Я три скликання обирався депутатом Глобинської районної ради народних депутатів, був головою культосвітньої комісії. На засіданнях комісії розглядались різні питання та заслуховувались звіти працівників шкіл, дитячих садочків, будинків культури, бібліотек. Як правило, запрошували одного працівника, який заслуговує на узагальнення його досвіду і двох-трьох, які недостатньо приділяли уваги даному питанню. Засідання проходили раз на квартал, а тому за 12 років було розглянуто десятки різних питань. Пройшли роки. Я вже й забув звіти багатьох людей, та незабутнє враження в мене залишилось про виступи Віталія Олександровича Дружинського, Івана Володимировича Охріменка та Володимира Леонтійовича Бурбиги. Всі вони, на жаль, нині покійні та для мене вони – еталон для наслідування.
Володимир Леонтійович прийшов на засідання комісії точно в призначений час, привітався, передав мені звіт, написаний від руки на 17 стандартних аркушах, і запитав чи можна звітуватися. Його розповідь була цікавою, змістовною і повчальною. Мова чіткою і переконливою. Інші виступаючі, яких запросили аби перейняти кращий досвід, написаних звітів не мали, а тримали в руках аркуші з написаними тезами. Члени комісії високо оцінили роботу В.Л.Бурбиги. Підбиваючи підсумок засідання я сказав, що наступного року комісія повторно заслухає звітуючих та висловив сподівання, що зрушення у них будуть відчутні і в роботі, і в звітах. А Володимиру Леонтійовичу я подякував за ту роботу, що проводиться у школі ним особисто, вчителями та учнями і сказав, що йому є чим пишатися. На це Володимир Леонтійович відповів: «Я люблю свою роботу і просто роблю те, що повинен, що йде на користь школі, моїм вихованцям та вчителям і для освіти в цілому».
Володимир Бурбига займав різні посади: був учителем хімії, інспектором шкіл, заступником голови Глобинського райвиконкому, депутатом Глобинської районної ради. Любив техніку, вмів, як і його батько, виточити, відремонтувати та сконструювати будь-який агрегат чи механізм. Але все ж головною для нього – завжди була освітянська стежина, адже чимало років свого життя він присвятив навчанню та вихованню підростаючого покоління. На посаді директора Манжеліївської середньої школи він працював майже 18 років.
С.П.Корольов сказав: «Жить просто нельзя, жить надо с удовольствием!». Володимир Леонтійович саме так жив і трудився – із захопленням та натхненням.
Коротко про нього можна сказати так: він любив людей і роботу, повністю віддавався улюбленій справі, завжди був однаковим і з підлеглими, і з начальством. Завжди вмів вислухати і почути, дати необхідну оцінку і пораду. Все, що з’являлось нового у педагогічній пресі, він глибоко вивчав, переосмислював і те, що вважав за потрібне, без вагань використовував в роботі Манжеліївської середньої школи. До кожного доручення він ставився серйозно і відповідально, все робив на совість. Найважливішим для нього було те, щоб його вихованці вийшли у велике життя підготовленими та стали хорошими людьми. Його колеги ніколи не бачили і не відчували зверхнього ставлення до них. Бо він завжди був слухачем, виконавцем, порадником, помічником, керівником і просто Людиною.
За свою сумлінну працю Володимир Леонтійович Бурбига мав багато подяк та грамот різних рангів, відзнаку «Відмінник освіти ­УРСР», почесне звання «Заслужений працівник освіти України». Та найбільшою нагородою для нього завжди була – повага учнів, батьків та колег.

Сергій ХАРСУН,
директор Борисівської школи з 1956 до 1995 рр.,
відмінник народної освіти УРСР, відмінник освіти СРСР.

Матеріал підготували: