ГАРНО ЖІНКА ВИШИВАЄ, СОНЦЯ ПРОМЕНІ ВПЛІТАЄ

Галина ТУРЕНКО

Вишивати бісером Галина Іванівна Туренко з чудового села Жуки почала п’ять років тому. Тоді на це заняття її надихнула знайома Світлана з Глобиного. Наразі в її колекції вже чимало неперевершених робіт, багато з них майстриня подарувала друзям та рідним, особливо її подарунки дуже радують матусю та сестер.
Всю свою материнську любов і ніжність вкладає Галина Іванівна в вишивані обереги, створені для своїх найдорожчих дітей, Аліни та Олексія. Саме для них з особливою любов’ю вона вишила весільні ікони, які оберігають її діток від проблем та негараздів. У молоденької бабусі Галини є ще одна гарна задумка, сподіваюсь яку довгими осінніми і зимовими вечорами вона втілить у життя, – вишити іменні ікони для своїх маленьких крихіток-онуків: Іллюші та Андрюші, яких вона просто обожнює, бо таким невимовним щастям сяяли її очі, коли вона згадувала про малечу.
В основному пані Галина вишиває ікони, пейзажі, натюрморти.
– Я не можу пояснити чому, але для мене вишивання бісером – це щось таке неймовірне, у вишивці – вся я, адже саме у цій справі я знаходжу розраду і спокій для душі, відпочинок після важкого трудового дня. Коли побачу красиве зображення, то не заспокоюся, доки не знайду схеми й не вишию. Я насолоджуюся процесом, бо це ціле мистецтво, а не просто бісеринка до бісеринки. Це енергетика людини, яка вишиває. Коли не маю настрою, чи втомлена, чи почуваюся погано, у мене є бальзам від таких недуг – вишивання, – зазначає жінка про улюблену справу.
А щоб знайти час для цього заняття, майстриня спершу закінчує всю роботу, а її у неї чимало, бо утримує чималеньке господарство, особливого догляду потребують корівки. Тож, закінчивши всі денні нагальні справи, в задоволення вишиває майстриня ночами. Навіть часу не помічає, який так швидко пролітає за улюбленим заняттям: та ще трішечки, та ще краплиночку, гарно лягають бісеринка до бісериночки…
– Мій час для вишивання – це осінь і зима, коли побутових та городніх робіт менше. Для мене – це не просто хобі, а й спосіб життя, відпочинок, це те, до чого потрібна велика любов. А я люблю те, що роблю. Я цим живу, бо до цього прагне моя душа! Адже всі мої вироби, наче діти, я їх однаково люблю. Багато хто каже, щоб для того, щоб вишивати, треба мати терпіння. Ні, терпіння тут ні до чого. Це треба любити. Якщо людині дано вишивати, вона буде займатися цією справою, а якщо не дано, то ніяке терпіння не допоможе. Якщо, наприклад, є бажання, але немає любові, то нічого не вийде. Тоді виріб не матиме душі, – додала наостанок пані Галина.


Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.