ВСІМ ДОЛЮ ВИШИЛА ВОНА, ВСІХ НА ДОБРО БЛАГОСЛОВИЛА, В ЇЇ ДУШІ ЛЮБОВ ОДНА, В ЇЇ РУКАХ – ТАЛАНТУ СИЛА!

У мальовничій Пронозівці, де люди привітні й хороші, господарі славні й господині гарні, мешкає талановита майстриня-вишивальниця Марія Григорівна Скрипник.
Коли завітали до оселі пані Марії, то скрізь милували очі вишиті подушки, серветки, рушники, картини, навіть вигаптуваний годинник… Видно, що в хаті живе майстриня. Нитка за ниткою, акуратно покладені хрестиком, оживають на білосніжному полотні то жовтогарячими соняхами, то ніжними пелюстками троянд, то пейзажами в різні пори року.

Марія Скрипник, с. Пронозівка
Вишивані доробки пані Марії

Майстриня розповідає, що вишивання для неї, наче бальзам на душу:
– Коли важко на душі, сум лежить на серці, беру в руки полотно, голку з ниткою і сную на ньому хрестики. А хрестик до хрестика – ось і кавіточка, а ось – і мережечка. Тоді заспокоююсь, тягар вмить злітає з плечей, враз піднімається настрій. А іноді спогади ятрять душу, як чотирьох діток піднімала на ноги, як 8 років тому тяжко захворів чоловік та помер. Наймолодшому синові тоді було всього лиш 15 років…
До речі, Марія Григорівна в свій час навчалася у Крюківському професійному училищі №5, за фахом – вишивальниця. Після його закінчення довгий час працювала у вишивальному цеху швейної фабрики «Полтавчанка» (с-ще Градизьк). Та й як пані Марії не любити те дивовижне ремесло, бо вишивала з самісінького дитинства, цю любов до хрестиків на білосніжному полотні передала їй матуся Катерина Василівна. Тож це тяжіння до прекрасного в донечки від мами.
А своїми вишитими шедеврами Марія Григорівна може пишатися, бо створює їх з особливою любов’ю. У вишивання вона вкладає всю свою душу, не шкодує ні часу, ні сил. Немало значить у цій роботі правильний підбір кольорів, тоді вишивка виходить просто неперевершеною.
Скільки ж всього вишили за життя її натруджені руки – не перелічити! Та найбільше, за словами майстрині, їй подобається вишивати весільні рушники. Для всіх своїх чотирьох діток їх вишила, вклавши в цей процес всю любов і ніжність, світлі материнські почуття. Мріє створити рушники на щастя, на долю для своїх онуків, а їх у бабусі шестеро!
Роботи в селі завжди вистачає, іноді пізно ввечері Марія, попоравши своє нехитре господарство та попрацювавши на городі повертається в хату, але якою б втомленою не була, ще бере голку з ниткою в руки і все ж кілька хрестиків мусить покласти на полотно.
Та тільки скаржиться жінка, що й руки вже не такі вправні і не так швидко пурхають над полотном, як раніше, і очі не такі зіркі, та все ж іноді може сидіти майстриня і до пізньої ночі, тільки б закінчити і глянути на кінцевий результат. Втомлена, але щаслива лягає і думає, яку нову роботу розпочинати вранці? Аби слід на землі лишити вічний, слід, вишитий на полотні…
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА.

Матеріал підготували: