ВОНИ ПОЄДНАЛИ ДОРОГИ, ВОНИ ПОЄДНАЛИ СЕРЦЯ, ДОЛІ ЇХНІ ЗЛИЛИСЯ НА ЦІЛЕ ЯСКРАВЕ ЖИТТЯ

50 років крокують по життю разом Микола та Ганна МОТУЗЕНКИ, м.Глобине

5 січня у глобинців Миколи Савича та Ганни Олександрівни Мотузенків подвійне свято – цього зимового дня 85 літ тому народився голова родини, і того ж таки дня, 50 років тому, стали вони на весільний рушник, аби в любові та злагоді йти разом по життю.
Микола Савич народився у с.Пироги, там навчався у школі, після закінчення якої ніс службу в лавах Радянської армії. Після армії повернувся до рідного дому, розпочавши свою трудову діяльність. Його умілі руки не цуралися ніякої роботи, тому ще з молоду Микола Савич користувався неабияким авторитетом та повагою серед друзів, односельців, колег по роботі. Беручкого до роботи юнака доля привела до Кременчука, на місцевий молокозавод. Саме там Микола і стрів свою Ганнусю.
Наче зовсім недавно те було, коли молоді, красиві, завзяті Ганна та Микола, мабуть, зовсім не випадково стрілися, зупинивши свої погляди один на одному. Зустрілися раз, вдруге… Саме тоді щось «тьохнуло» у грудях, бо обоє зрозуміли, що знайшли свою долю.
– Галя мені відразу до душі припала, красива, статна, з косою такою, що очей не відвести! З першого погляду закохався! Спочатку сам шукав зустрічей, запрошував у кіно. А коли зрозумів, що і я їй не байдужий, серце від радості аж «співало»! – розповідає Микола Савич.
А сніжної зимової пори, якраз на день народження Миколи Савича, вирішили вони з Галею навік свої долі поєднати, створивши міцну родину.
У 1970 році переїхали до Глобиного. Микола Савич працював у Глобинській райсільгосптехніці, а Ганна Олександрівна – кухарем у дитячому садочку. 24 роки свого життя Микола Савич віддав роботі у Кременчуцькому льотному училищі (нині льотний коледж), звідти і пішов на заслужений відпочинок, маючи за плечима більше сорока років трудового стажу. Ганна Олександрівна чимало років віддала роботі кухаря у дошкільних закладах Глобиного, її смачні страви, приготовлені з любов’ю для малечі, й досі згадують вихованці садочків. Перед виходом на пенсію Ганна Олександрівна трудилася у Глобинській райсільгосптехніці.
Микола Савич розповів, що має трьох доньок Наталію, Ларису, Людмилу, сина Сергія, 8 внуків, вже й правнуків благословив на світ. Наймолодша донька Люда живе з родиною у далекому Владивостоці, все кличе батьків до себе. Онучка Настуня теж запрошує, радіє розмовам по телефону, розповідаючи дідусеві з бабусею про свої шкільні справи та успіхи. Але так далеко Микола Савич та Ганна Олександрівна поки що не хочуть їхати з рідної України, зі свого будинку, який будували разом, вкладаючи у нього не тільки власні сили, а й енергію своїх душ для щасливого життя великої родини. А ще тут все рідне і дороге серцю, чимало друзів, сусідів, з якими можна поговорити, порадіти чи посумувати.
Мотузенків завжди поважали, цінували за працьовитість, за цінні поради, за те що завжди були готові підставити дружнє плече допомоги. Микола Савич ніколи не терпів несправедливості, боровся за права інших, саме тому люди у свій час й довірили йому очолити вуличний комітет.
Коли російські агресори розпочали військові дії на сході України, Микола Савич та Ганна Олександрівна Мотузенки прийняли рішення підтримувати наших воїнів. Вони неодноразово передавали для військових кошти на придбання необхідного, теплі речі, які волонтер Анатолій Бабенко доставляв за призначенням.
На жаль, нині здоров’я вже підводить, у Ганни Олександрівни зовсім ніжки ослабли, не може вона звестися на них, тож Микола Савич всю домашню роботу робить самотужки. І їсти готує, і прибирає, і за дружинною доглядає, бо вона для нього як і багато літ тому найдобріша, найкрасивіша, хоча роки й посріблили її колись пишні коси… Якщо потрібно кудись добратися, то Микола Савич сідає за кермо свого старенького автомобіля і хвацько кермує, як і колись, бо душею він залишився молодий і енергійний, а от сили вже не ті…
Шановні Миколо Савичу та Ганно Олександрівно, нехай ці славні ювілеї, які ви відзначаєте цього року, додадуть вам радості та святкового настрою, родинного затишку, поваги та любові дітей, онуків, правнуків. Нехай ваша затишна оселя збере найрідніших вам людей, які подарують усмішки та обійми, теплі слова та щирі побажання. Нехай кожний прийдешній день додає снаги вам гарними новинами, увагою та підтримкою найрідніших.

Матеріал підготували: