ВОНА НА СВІТ ДІТЕЙ БЛАГОСЛОВЛЯЛА, ГОСПОДЬ ЗА ТЕ ЇЙ ДОВГОЛІТТЯ ДАРУВАВ

Як на рідній землі розцвітає весна, голуба, стоголоса, стозвука, до Ганни Яківни Пермінової з Пустовійтового приходить день народження. А в цьому році весна не просто на порозі стала, а столітній ювілей цій чудовій жінці подарувала.
Народилася Ганна Яківна 5 травня в далекому вже 1920 році в селі Піски Козельщинського району. Батьки, благословивши донечку на світ, померли дуже рано, тож довелося Ганнусі змалечку поневірятися між добрими людьми. Розумна і кмітлива дівчина, яка боляче переживала втрату батьків, вирішила, щоб продовжити віку людям – буде допомагати їм боротися з хворобами та недугами, тож і вступила на навчання до Кременчуцького медучилища.
І вже 12 жовтня 1938 року Ганна Яківна приступила до роботи фельдшера-акушера в селі Пустовійтове. Тож вже 82 роки мешкає вона в цьому неповторному селі, віддавши своїм односельцям більше 40 років напруженої праці, своє турботливе серце, в якому вистачає любові для всіх. І немовлят на світ благословляла, і людей лікувала – здоров’я додавала.
Мала лікарка, як називали її в Пустовійтовому, золоте серце, руки умілі, знання і досвід і славу добру на все село, бо була віддана своїй роботі всією душею, вдень і вночі йшла на допомогу хворим.
Доля-доленька жіноча, вона ніби рушник, вишиваний червоними і чорними нитками. Всього було в непростому житті нашої ювілярки: і сирітське голодне дитинство, і непроста юність, і молодість, обпалена війною, і тяжкі будні сільського медика, і втрати, втрати, втрати…
Зустріла Ганна свою долю ще до війни, свого Афанасія, не встигли й надивитися одне на одного, намилуватися, як у їхню оселю постукала війна. Афанасія забрали на фронт, вона ж лишилася з півторамісячним синочком Славиком на руках, та все пережила, все вистояла ця сильна жінка: і сина ростила, і людям у скрутні часи допомагала. Зглянувся на них Всевишній, повернувся чоловік додому, але зранений і хворий, пройшовши з честю нелегкими солдатськими дорогами. А лелека приніс в їхню хату ще одного синочка, Вадима. Та тільки недовгим було сімейне щастя Ганни та Афанасія, всього 18 років прожили у парі. Пішов у засвіти її чоловік, полинувши разом з журавлями…
Доля подарувала Ганні Яківні ще один шанс бути щасливою, зустріла вона на своєму життєвому шляху прекрасного і турботливого чоловіка Василя Прокоповича Пермінова, з яким прожили в любові та злагоді, викохали і виростили донечку Зіну, яка пішла маминим шляхом, стала лікарем, професором в галузі медицини. Всю свою любов і ніжність, щиру турботу віддавала донечка, татові і мамі. Гостинний дім Пермінових завжди був наповнений щастям та радістю, безтурботним веселим сміхом, коли зліталися до нього діти, онуки та правнуки. Ганна Яківна радо частувала своїх найдорожчих вишуканими стравами, бо готувала дуже смачно, а ще бувало довгими зимовими вечорами й шкарпеток тепленьких чималенько нав’яже, аби всім рідним вистачило, щоб їхнім ніжкам було тепленько, та бабусеньку добрим словом згадали. Та все пройшло, усе минуло, лишилася лише пам’ять, світла та нетлінна, яка живе у зболеній душі іменинниці.
– Таких, як мій Василько був, нема більше в світі! Добрий, лагідний, турботливий, одним словом, золотий чоловік. Та вже 25 років минуло, як спорожніла моя оселя, забрала лиха доля найдорожче. Одні лише непоправні втрати в моїй долі: синочок Славик пішов за вічну межу, а 31 квітня минає два роки, як раптово зупинилося зболене серденько моєї донечки Зіни, моєї надії, моєї підтримки. Навіщо й живу в цьому світі, навіщо мені те століття, – і застигає туга в куточках губ, і золотавий сум на очах, а зрадливі сльозинки-краплинки так і котяться щічками та ховаються в зморщечках на обличчі ювілярки.
Смерть коханої донечки серйозно підірвала мамине здоров’я, тільки Всевишній знає, як важко пережила вона те горе. Та лихо, як кажуть, не приходить одне, а й інше за собою веде: тяжкий інсульт та перелом відділу стегнової кістки довелося витримати бабусі Ганні.
Тож не радують нашу ювілярку весняні барви, не радує весняне сонечко, що так щедро заглядає у віконечко, бо не вгледіла Яківна як поважна сотня тихенько постукала у двері, переступила поріг і тягарем прожитих літ лягла на її плечі. Але при добрій пам’яті і розумі жінка зустрічає свій ювілей. Їй і не віриться, що так швидко, ніби один день, пролетіло життя довжиною в століття. І мовить здивовано: «Які 100 років, якщо мені тільки 80?!».
Та доброта, яку випромінює світло очей цієї незвичайної жінки, яка за своє життя пережила скільки горя, додає сили і наснаги, вселяє віру в те, що світом все ж править любов, добро і небайдужість.
За щиру вдачу та добро ювілярку поважають односельці, сусіди, люблять онуки й правнуки. Нині ж Ганну Яківну доглядає добра та небайдужа жінка, Ольга Миколаївна Денисенко.
– Коли я вперше, два роки тому познайомилася з моєю бабусенькою, мені її онуки запропонували доглядати за нею, бо мешкають у Росії, то так вона мені сподобалася, така беззахисна і гарна, наче кімнатна квіточка. А усмішка, щира та ласкава, а очі такі добрі та привітні, наче весь Всесвіт у них. Моя Ганна Яківна навіть мене на світ благословила, пологи в моєї матусі приймала. А скільком діткам вона допомогла на світ білий з’явитися за свої сорок, наповнених трудовим неспокоєм, років! Вона дуже важко вистраждала смерть донечки, ні їла, ні пила, ні говорила, але знайшла в собі сили жити, хоч дуже непросто їй це вдається. У свої сто рочків моя бабусенька дуже любить слухати музику, розгадувати кросворди, складати пазли, в’язати шкарпетки, але вже зовсім повільно вдається їй ця робота. Та найулюбленішим її заняттям є гра в карти, тож і коротаємо ми з нею довгі вечори за цією грою, – зі щирою любов’ю про свою підопічну мовить Ольга Миколаївна.
Особливих секретів довголіття у нашої ювілярки немає, єдиний тільки – людям все життя допомагала. А до ста років дожити, треба у Бога заслужити! Гірко їй, що не прудко ходять її ніжки, пересувається старенька за допомогою «ходунків», а то вже б поралася біля хати, на городі. Але за все вона вдячна Господові, бо тільки за його милості дожила до глибокої старості.
Тож, шановна ювілярко, з роси й води Вам, бо жили Ви не для себе, для людей.

Ганна ПЕРМІНОВА (2018 рік)
Молоді роки
У колі рідних (Ганна Яківна справа)

Матеріал підготували:

  • Завідувач відділу літературного редагування, член Національної спілки журналістів України.