ВОНА БЛАГОСЛОВЛЯЛА НЕМОВЛЯТ НА СВІТ

Майя ЛАЗОРЕНКО

Ми багато говоримо, пишемо, розповідаємо про видатних особистостей, які зробили важливий внесок у державотворчість, мистецтво, науку і вважаємо їх героями. Та цікаво те, що дуже часто поряд із нами скромно живуть люди, які своєю сумлінною і професійною працею та ставленням до інших також заслужили право на визнання…
Щороку, у червні, наповненому неповторним квітковим ароматом, ми відзначаємо День медичного працівника, а всім відомо, що ця професія із тих, де «колишніх» не буває, а коли ти ще й хороший спеціаліст – про тебе пам’ятатимуть через роки.
Тож сьогодні моя розповідь про звичайну, і в той же час незвичайну жінку, Майю Єгорівну Лазоренко, яка сорок п’ять років свого життя, наповненого трудовим неспокоєм, пропрацювала акушером дільничної лікарні в неповторному селі Омельник, що стало для неї рідним, близькими і дорогими радощі й турботи його мешканців. 45 років вона благословляла діточок на світ, дбайливо тримала на руках нове життя!

Кажуть, щастя неможливо зважити або виміряти. Проте Майї Єгорівні це вдавалося, бо вона першою брала на руки маленьке диво та радісно повідомляла батькам: «У вас мила дівчинка!» або ж «Хлопчик чудовий – справжній богатир!».
– Якби Ви знали, яке це неймовірне щастя тримати на руках новонароджене мокре немовлятко і відчувати себе причетною до цього дива! Головне, щоб воно закричало і сповістило про свою появу на світ, значить все в нього гаразд, – мовить Майя Єгорівна, лагідно усміхаючись і пригадуючи прожите-пережите.
Народилася Майя Єгорівна 20 квітня грозового 1941 року в найкращому у світі селі Малі Кринки, що на Глобинщині.
З самого дитинства Майя мріяла стати медиком. Це була її найзаповітніша мрія та найбільше бажання, тому що саме лікарем-епідеміологом трудилася її мама Дар’я Афанасіївна. Саме це та якесь незвідане відчуття постійно підштовхувало до цієї професії. А те незвідане полягало у тому, що її батьки, Дар’я Афанасіївна та Єгор Федотович, довго не мали діток. І допомога Всевишнього та професійних лікарів, через роки, дарували цій родині довгождану радість – донечку-красунечку, а потім ще братика та двох сестричок. Тож Майї найбільше хотілось допомагати людям, бо професія акушерки найперша на землі, оскільки пов’язана з початком життя. Коли настав час після закінчення школи обирати шлях у житті, дівчину зацікавила саме ця професія, на її думку, особлива, надзвичайна.
Проте інколи доля робить круті віражі, які здавалось би перешкоджають здійсненню мрій. У ті роки на одне місце в медучилище був величезний конкурс – аж чотирнадцять абітурієнтів, тож, на превеликий жаль, хоча всі іспити склала добре, проте не пройшла відбір. Та бажання стати медиком було сильніше за обставини, Майя не опускає руки, працює дезінфектором у санстанції с. Великі Кринки. А вже через 3 роки, маючи досвід роботи, вступає до Полтавського медичного училища.

Ось такою вона прийшла працювати в Омельник


Тож уже в 1964 році Майя вийшла зі стін училища дипломованим фельдшером-акушером, а доля закинула її в мальовниче село Омельник, що стало її долею. Спочатку три роки працювала у місцевому пологовому відділенні на три ліжка.
Саме з цієї посади й розпочалася найважча і найцікавіша сторінка життя Майї Єгорівни. Адже населення Омельника на той час, переважно молоді люди, які тільки-но створювали власні сім’ї, а, отже, й народжували дітей, тож роботи акушеру вистачало. На рахунку пані Майї сотні прийнятих пологів, багато з них – в екстремальних умовах, без лікаря, апаратури та іншого необхідного начиння, лише Майя Єгорівна та її золоті руки. І хоч пройшов не один десяток років, кожного новонародженого пам’ятає поіменно. До неї йшли і їхали породіллі та жінки за консультацією не тільки з Омельника, а й з усіх навколишніх сіл. «І навіщо їхати за тридев’ять земель до лікаря-гінеколога, коли у нас є Майя Єгорівна?!», – часто говорили односельці.
Тож значимість Майї Єгорівни в цьому селі важко переоцінити, адже саме від її досвіду, знань і навичок часто залежало життя і здоров’я матері та новонародженого. У ті часи, коли довелося їй працювати, акушерки приймали пологи без лікарів. А вони бували різні, тож постійно аналізувала, чи все зробила правильно, а, можливо, треба було спробувати діяти інакше. Вона постійно вчилася, удосконалювалася. За всі 45 років виснажливої праці чимало бачила й пережила тут, пропускаючи все через своє чуйне серце, часто сама опинялася в лікарні в передінфарктному стані через моральне і фізичне виснаження, бо не було в цієї жінки спокою ні вдень, ні вночі.
Та в будь-якому випадку поява малесенької крихітки на світ – щастя й радість як для матері, так і для неї, як знак, що її зусилля виправдані в цьому янголяті, яке на весь світ заявляє про себе криком. Тож це найважливіші моменти, які забути неможливо.
У перервах між роботою, яка забирала чи не увесь час, Майя Єгорівна й сама вийшла заміж, бо кохання знайшло її навіть на роботі. Молода, жвава і красива дівчина сподобалася вродливому парубку Анатолію, з яким прожила гарне, наповнене щоденними турботами, роботою та любов’ю життя. 15 років тому відлетів у засвіти її Анатолій Олександрович, лишивши на серці дружини незагойну рану та спорожнілу оселю й двір, що дихали його працею.

У колі дружної родини
З колегами по роботі (Майя перша справа)


Єдиною втіхою та розрадою нині для цієї жінки є син Олександр, який з родиною мешкає в цьому ж селі, а ще внук Андрій та дворічний правнучок Олексійко. Коли ж навідуються найрідніші до бабусиної оселі, то наче й сонечко світить яскравіше, і вітерець лагідніший, так вже радіє вона гостям.
Сьогодні Майя Єгорівна веде активний спосіб життя, не дає собі розслабитися, як кажуть, спокій цій жінці тільки сниться, тримає чималеньке господарство, ще два роки тому й корівок доглядала, читає газети, щоб бути в курсі політичного та суспільного життя. Турбується про чотирилапих друзів, грайливих песиків, які охороняють її двір та розраджують господиню, а ще радісно, виляючи хвостиками, зустрічають гостей.
Разом із тим їй небайдуже, як розвивається медицина у нашій державі та у рідному селі, бідкається, що COVID-19 стрімко прямує планетою, бо пандемія не була вчасно зупинена. Розповідає про те, як у свій час їм, медикам, теж було непросто боротися з такими інфекційними захворюваннями як кір, віспа, скарлатина, менінгіт і навіть холера… Але ж вони побороли!
Тож щиро зичимо Майї Єгорівні міцного здоров’я, довгих років життя, сімейного затишку та вдячної пам’яті в людських серцях.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та
з сімейного архіву Майї Лазоренко.

Матеріал підготували: