ВАМ 70, ТА ХІБА Ж ЦЕ ЛІТА, КОЛИ ОЧІ ГОРЯТЬ І ДУША МОЛОДА?!

Ювілеї, ювілеї… Вони для нас радісні й сумні. Радісні, бо в ці дні народження перегортаємо автобіографічні сторінки, пригадуємо пережите, гріємося світлими митями, дякуємо, що вони не оминули нас. Сумно стає від усвідомлення, що лише ми повертаємося до свого дитинства, юності, молодості, а вони до нас – ніколи. Найважливіше для людини, аби більше було доброго й корисного, аби не ятрило душу й серце минуле, аби хотілося стрічати завтрашні світанок і надвечір’я. Впевнена, що в день свого 70-річного ювілею Олексію Васильовичу Щербусі, голові ради Кременчуцької районної організації ветеранів буде приємно озирнутися на пройдений шлях, адже досяг в житті чимало.

Подружжя Олексія та Наталії ЩЕРБУХІВ
Діти Олена, Юрій, Наталія
Донька Наталія та її сім’я
Син Юрій з родиною
Дочка Олена зі своєю родиною
Внук Антон


На прекрасній полтавській землі, серед родючих полів та вишнево-яблуневих садів, що купалися в пінному цвіті, у благословенному хуторі Ковалі Демидівської сільської ради, що на Кременчуччині, де всі один одному були ближчі за найближчих родичів, у хатині, що наче писанка, яку охороняв столітній велетень дуб, посаджений дбайливими руками дідуся Захара Онисимовича, побачив світ Олексій Щербуха.
А загорілася його життєва зоря неповторної літньої пори 16 червня 1951 року, в родині одвічних хліборобів-трударів – Василя Захаровича та Парасковії Федотівни. Як раділи батьки своєму довгожданому синочку-первістку, якби могли, то й небо прихилили, аби був Олексійко щасливим. А в садах хутірських – високі трави, пахли яблука вітрами, солов’ї щебетали…
Зростав, мужнів, набирався сили хлопчина, всотував у себе хліборобську науку, піднімався до сонечка і ставав міцно на ноги на батьківській прадавній землі, наче той пшеничний колосок, доглянутий з любов’ю. Свої перші знання здобув Олексій у Ковалівській початковій школі, згодом навчався в сусідній Демидівській восьмирічці, атестат зрілості отримав у Обізнівській середній школі. Наука давалася йому легко, бо мав юнак гострий розум і добру пам’ять, а ще ненаситну жагу до нових знань.
У 1968 році розпочалися його перші трудові університети на посаді бухгалтера в колгоспі імені Карла Маркса в сусідній Гришівці. Пізніше, після об’єднання господарств імені Карла Маркса та «Шевченка» в агроформування «Дружба» (с. Демидівка), трудився бухгалтером, економістом з оплати праці, головним економістом. Тож питання, яку освіту здобути, перед Олексієм Щербухою не стояло, всі дороги й шляхи привели до Полтавського сільськогосподарського інституту на факультет «Бухгалтерський облік у сільському господарстві».
Молодий, беручкий, розумний, ініціативний, не тільки хороший спеціаліст, а й прекрасна людина, яка могла знайти спільну мову з кожним, – саме таким зарекомендував себе Олексій Васильович на зорі своєї трудової юності. Тому і не дивно, що в 1978 році його обрали секретарем, а пізніше – першим секретарем Кременчуцького райкому комсомолу. Дворічною перервою в його райкомівській кар’єрі стала робота головою профспілки радгоспу «Рокитненський», після чого він знову повернувся сюди – тепер уже інструктором райкому партії.
А згодом були відповідальні і непрості роки роботи в системі «Ощадбанку» України. 18 літ свого життя керував Кременчуцьким районним відділенням №7850 та 3 роки міським відділенням №62 «Ощадбанку» Кременчука. Пригадуючи непростий період свого трудового життя, Олексій Васильович з прикрістю констатує, що через перебудовні процеси в галузі змушений був закривати філії в окремих населених пунктах, а за цим стояло найболючіше – долі людські та майбутнє тих працівників, з якими чимало літ трудилися разом.
У 2008 році він знову повернувся на державну службу, очолив загальний відділ апарату РДА, а в 2011 році Олексій Васильович пішов на заслужений відпочинок.
Але про таких людей, як Олексій Щербуха, мовлять, що спокій їм тільки сниться. Бо палке і вічно юне серце, в якому тепла і турботи вистачало для всіх, прагнуло до дії, бо є ще порох у порохівницях! Тож Олексій Васильович починає працювати відповідальним секретарем Кременчуцької районної організації ветеранів. А вже незабаром, у 2015 році, очолив цю поважну організацію.
Притаманний йому талант організатора, помножений на велике бажання нести людям добро, стали запорукою успіху: значно активізувалася діяльність первинних ветеранських організацій. Великого значення голова спілки надає роботі з ветеранами війни та волонтерському руху.
– Турбота про ветеранів – це наш святий обов’язок! Сьогодні коло обов’язків розширилося в зв’язку з утворенням нового Кременчуцького району, до складу якого увійшли Глобинський, Семенівський та Козельщинський райони. Тому ми в постійному пошуку ефективних форм, як об’єднати спільні зусилля колишніх чотирьох районних організацій, аби забезпечити гідні умови життя ветеранам, – так говорить голова ради Кременчуцької районної організації ветеранів.
Своїм умінням працювати з людьми, аналізувати й оцінювати їхню роботу, він заслужив авторитет і довіру колег та всіх, хто його оточував. Його знають як досвідченого керівника і громадського активіста, справжнього патріота, щиру і шляхетну людину. Широта поглядів, принциповість і послідовність в діях, енергія і цілеспрямованість поєднуються з життєвою мудрістю та високою порядністю людини, яка по праву здобула заслужену пошану і визнання.
Не щадила доля зловісна цього чоловіка, не слалася до його ніг вишиваними рушниками, випробовувала на міцність, коли доводилося втрачати найрідніших. Та цей сильний і вольовий чоловік підіймався з колін і йшов далі, даруючи оточуючим свою любов і світло щирої душі. А поряд з Олексієм Васильовичем, рука до руки, плече до плеча в радості і в горі прямує його вірна супутниця, кохана дружина, берегиня роду Наталія Василівна. У свої поважні роки вони залишаються напрочуд красивою парою, випромінюють теплоту своєї любові, щедро роздаровуючи її рідним, близьким та просто хорошим людям. Щиро радіють успіхам сина Юрія і донечок Олени та Наталії, які стали прекрасними людьми, багатими на любов і добро. А Всевишній дарував подружжю Щербух ще й семеро найкращих у світі онуків: Антона, Катю, Олексія, Лізу, Софію, Анастасію та Діму, в яких дідусь з бабусею просто душі не чають.
Невимовною радістю і приємним щемом наповнюється серце цього поважного чоловіка, коли він з суєти суєт галасливого міста знов і знов повертається щонеділі до батьківського порога, до праотчого хутора Ковалі, до найріднішого куточка землі, де його мама колисала, «свою любов переливала в свою дитину», до могутнього крислатого дуба, що дає йому силу і наснагу до життя.
Колись цей хутір був живим, радісним, людним, співучим. Колись тут жили, працювали, дітей народжували, новосілля справляли, самовіддано трудилися в колгоспі його земляки, який у 50-х роках минулого століття очолював дідусь Олексія Васильовича, Захар Онисимович, наближаючи світле майбуття для своїх дітей, онуків, правнуків… Життя вирувало тут і буяло, була тут і школа, і магазин, і дві городні ланки, і бригада, і складські господарські приміщення…
Прикро і боляче від того, що сьогодні лише густі чагарі та хащі обіймають його нечисленні хатинки, де жили, де любили, де дітей ростили. А потім – двері замкнули, вікна забили, речі – на вантажівку, та й подалися в міста в пошуках кращої долі. А вони, оті хатини, своїми порожніми зіницями – вибитими вікнами байдуже і безнадійно дивляться на дорогу, чи ніхто не йде, чи ніхто не їде. А колись майже в кожній оселі мешкала велика і дружна багатодітна родина. Сьогодні ж там проживає лише шестеро чоловік…
Та поклик рідної землі завжди кличе Олексія Васильовича до себе, до того благословенного куточка землі, звідки пішов у безмежний світ. З неймовірним душевним щемом, теплотою і щирою вдячністю пригадує цей сивочолий чоловік дорогих земляків, однокласників, учителів, своїх перших мудрих наставників, людей, з якими працював пліч-о-пліч. Сумно тільки, що багато з них відлетіли за вічну межу, разом з журавлями.
16 червня Олексій Щербуха відсвяткував свій 70-й день народження. Тож із роси і води Вам, дорогий ювіляре! Хай сторицею повертається Вам людська вдячність і нехай невичерпною буде Ваша життєдайна криниця! Многая Вам літ у парі та родинному теплі! І хай так буде: щастя щохвилини, здоров’я, радість, світло і тепло. А що іще потрібно для людини, щоб серце від любові зацвіло!

Фото з сімейного архіву
Олексія ЩЕРБУХИ.

Матеріал підготували: