БУТИ АГРОНОМОМ – ЙОГО ДОЛЯ

Скільки тривог, неспокою і безсонних ночей випало на долю Василя Миколайовича Філоненка, жителя с.Жуки, одному лише Богу відомо. Все своє життя ця добре знана і шанована всіма людина віддала праці на землі, бо одного разу вибрана професія агронома стала сенсом всього його життя…
Життєва зоря Василька загорілася 16 вересня 1946 року в селі Довгалівка Великобагачанського району, що на Полтавщині. Він з’явився на світ у багатодітній люблячій родині Миколи Сергійовича та Федосії Григорівни Філоненків. Трьом донькам і трьом синочкам подарували вони життя: Євдокії, Надії, Каті, Миколці (на жаль, помер у ранньому віці), Василькові і наймолодшому Іванкові. Як згадує сьогодні Василь Миколайович, його дорогі батьки були одвічними сільськими трударями. Батько, Микола Сергійович, з боями пройшов всю війну, воював у складі Другого Білоруського фронту і з перемогою повернувся додому. Розповідаючи своїй малечі про нелегкі фронтові будні та скільки лиха йому довелося зазнати, він найбільше у житті мріяв, аби його діти завжди зростали в мирі, щоб їхня життєва доля була щасливою і безхмарною.

Василь ФІЛОНЕНКО з дружиною Ніною Миколаївною


Василь Миколайович з онучкою Богданою

У 1959 році родина Філоненків переїхала до Великої Багачки. Саме тут, у місцевій школі, Василь здобув середню освіту. У 1964 році він вступив на навчання до Полтавського сільськогосподарського інституту на агрономічний факультет. Навчався із неабияким задоволенням, бо дуже вже йому хотілося бути висококваліфікованим спеціалістом, зустрічати ранки в полі, вирощувати гарні врожаї та бачити результати своєї праці.
Тут, у стінах рідного навчального закладу, і долю свою зустрів, свою кохану Лідочку Волошину, яка теж вчилася на агрономічному факультеті. 11 січня 1969 року і на весільний рушничок стали, навіки поєднавши свої долі і зігравши веселе студентське весілля.
По закінченні інституту, рік пропрацював у райкомі комсомолу м.Хорол. А згодом, як згадує Василь Миколайович, так розпорядилася доля, що він з родиною повернувся до рідної Великої Багачки, де проживали старенькі батьки, які потребували синівської допомоги і підтримки.
А далі на 25-річного дипломованого агронома чекала служба у лавах Радянської Армії. Служити йому довелося у в/ч 2063 45 прикордонного загону Середньоазійського військового округу. І до цього часу Василь Миколайович Філоненко згадує, що служба в армії стала для нього дуже хорошою школою життя, адже в майбутньому допомагала йому вирішувати складні, часом непередбачувані ситуації. А ще вона подарувала йому знайомство, яке згодом переросло в міцну дружбу, з неординарною особистістю, нашим славним земляком, майбутнім відомим поетом Володимиром Тарасенком із с.Бориси. Цю дружбу колишні прикордонники і однолітки пронесли через все своє життя. Незважаючи на величезну зайнятість Володимира Олександровича, на його активну громадську та творчу діяльність, друзі знаходили час для зустрічей та короткочасного відпочинку. Дружба армійських побратимів тривала до 2012 року, коли 14 листопада обірвалося життя справжнього поета і громадянина, вірного сина українського народу…
Багато років свого насиченого трудового життя Василь Миколайович Філоненко віддав Полтавському бурякотресту Міністерства харчової промисловості. На зорі своєї трудової діяльності Василь Миколайович отримав від бурякотресту направлення на цукрокомбінат ім.Артема, що у с.Скороходове Чутівського району, де працював старшим агрономом. Згодом трудився головним агрономом цукрокомбінату у Лохвицькому районі, де пропрацював до 1975 року.

– Тогочасна система дуже старанно і відповідально ставилася до підготовки висококваліфікованих кадрів, які займалися вирощенням цукрових буряків. Щороку в Києві ми проходили стажування, спілкувалися з колегами, обмінювалися досвідом, вчилися досягати кращих результатів, – згадує досвідчений агроном Василь Миколайович Філоненко.
У 1975 році він отримав направлення до бурякорадгоспу «30 років Перемоги», що був створений на базі колишнього колгоспу «Ленінський шлях» (с.Жуки). Згодом бурякорадгосп був реорганізований у ВАТ «Вікторія», а нині це ТОВ «Лан-Агро». Багато років свого життя Василь Миколайович віддав цьому господарству, досяг чималих успіхів у професії, і, як сам нині говорить, йому у житті дуже пощастило на відданих своїй справі людей. Добрими словами він і до цього часу згадує колишнього головного агронома цукрокомбінату ім.Артема Павла Йосиповича Гнатовського, якого по праву вважає своїм вчителем і наставником. До його порад завжди прислухався, його неабиякий досвід роботи використовував у своїй трудовій діяльності. Добрі слова Василь Миколайович говорить і на адресу колишніх агрономів управління сільського господарства, а згодом – управління агропромислового розвитку Глобинської РДА Петра Олексійовича Пальчуна, Івана Григоровича Онопрієнка (на жаль, нині покійного), Жанни Станіславівни Лук’яненко, які завжди підтримували його починання та допомагали втілювати їх у життя. Вдячний він за підтримку і допомогу колишньому начальнику райсільгоспхімії Григорію Яковичу Лободі.
Василь Миколайович Філоненко встигав робити все, був не лише високопрофесійним фахівцем своєї справи, а й депутатом Глобинської районної та Жуківської сільської рад. За високі трудові здобутки у вирощенні цукристих його портрет неодноразово прикрашав районну Дошку пошани, має численні грамоти та подяки за свою самовіддану працю. А ще він створив гарну і міцну родину, яка була його надійною підтримкою і опорою. Разом з дружиною, Лідією Іванівною, виростили і виховали двох дітей – сина Сергія та доньку Світлану. Сергій Васильович здобув освіту у тому ж навчальному закладі, що і його батько. Нині він – викладач Полтавської державної аграрної академії, кандидат сільськогосподарських наук. Світлана Василівна працювала вчителем української мови та літератури Градизької ЗОШ №2. Василь Миколайович щасливий дідусь чотирьох онуків – Владислава, Богдани, Людмили та Івана. 40 років було відведено Всевишнім Василю Миколайовичу та Лідії Іванівні прожити у любові, злагоді та взаєморозумінні. У 2009 році обірвалася життєва стежина коханої дружини, люблячої матусі та лагідної бабусі. Після втрати дружини Василь Миколайович Філоненко продовжував працювати головним агрономом у ТОВ «Лан-Агро». Саме улюблена робота повернула його до звичного життя, додавала згорьованому чоловіку сил і снаги жити. У 2017 році він вийшов на заслужений відпочинок. Жити далі з одним крилом було неймовірно важко, то ж Василь Михайлович вдячний долі, яка подарувала йому зустріч з хорошою жінкою, гарною і вправною господинею Ніною Миколаївною Коваленко. Вже п’ятий рік вони мешкають у затишному будиночку Василя Миколайовича у селі Жуки, ведуть спільне господарство, турбуються один про одного, чекають в гості своїх любих дітей та онуків.
То ж хай тепло і затишно завжди буде у вашій оселі, хай Господь Бог посилає вам міцне здоров’я, благополуччя та достаток, а кожен новий день буде сонячним і щасливим, дарує вам море позитиву та гарного настрою.
Фото Анатолія КРАВЧЕНКА та
з сімейного архіву Василя ФІЛОНЕНКА.

Матеріал підготували: