А ДНІ ІДУТЬ, ЛІТА МИНАЮТЬ, ДУМКИ В МИНУЛЕ ПОВЕРТАЮТЬ

Анастасія ТУР, с.Радалівка

У мальовичому селі Радалівка проживає добра, привітна, гостинна жінка Анастасія Петрівна Тур, за плечима якої майже 85 років, наповнених неспокоєм, тяжкою працею, нестатками, але в той же час радістю та коханням, теплом стосунків та щирою дружбою. На її долю випало чимало випробувань – війна, окупація, післявоєнна розруха, бідність, тяжка праця, втрата найрідніших. Але Анастасія Петрівна зберегла світло своєї душі та щедрість серця, добру пам’ять та почуття гумору. Вона радо вітає гостей та ділиться спогадами про часи давно минулі, розповідає про тих, хто гріє її серце, кого любить і кого завжди чекає у своєму гостинному домі.
Анастасія Петрівна Тур народилася і виросла у мальовничому селі Романівка. Батьки, Євдокія Антонівна та Петро Петрович, пережили страшний голодомор і у 1934 році одружилися, а 1 грудня 1935 року в молодого подружжя Гречків народилася донечка Анастасія. А далі діти пішли, як грибочки після дощу. Тата Петра на війну не взяли через інвалідність. У 1943 році його забрали відбудовувати шахти на Донбасі, після того як визволили ті території від німецької окупації. Мама, Євдокія Антонівна, залишилася в Романівці з чотирма дітьми.
Анастасія Петрівна пригадує, як у травні 1945 року, коли їй було 9,5 років допомагала мамі саджати картоплю, як носила величезне відро та клала в лунки бульби. Говорить, що тепер дітей у такому віці не заставиш працювати, а тоді доводилося.
У 1945 році, перед новим роком, батько повернувся додому, вже стало родині легше виживати.
4 класи початкової школи Настя Гречка закінчила у Романівці, а 5-7 класи навчалася у с.Зубані. Після 7 класу постало питання – куди далі. До Кринківської школи було далеко, щоб навчатись, треба було квартиру винаймати, щоб кожного дня додому не добиратися, а в той час у родини ні грошей, ні одягу та взуття для Насті не було. Поплакала дівчина, потужила, дуже хотілось їй далі вчитися, але що вдієш… У неповні 15 років пішла працювати, розпочавши свою трудову діяльність у 1950 році. Спочатку з волами управлялась, волочила посіви. Згодом почала працювати на фермі.
У батьків Насті у той час вже було 8 дітей, всі потребували уваги. Виїхати із села було практично неможливо. Вступити на навчання після семирічки теж було досить складно. Єдиний шлях – у колгосп на роботу.
У 17 років познайомилася Настя зі своїм судженим. Пригадує, як вперше побачила красивого моряка Луку, який приїхав додому у відпустку, полонив він її серце і душу. У той час у морфлоті служили 5 років, тож Лука Тур поїхав дослужувати, залишивши дівчині надію на скору зустріч та віру у світле кохання. Два роки молодята листувалися, а коли Лука Григорович приїхав у чергову відпустку, запропонував Насті розписатися і стати його дружиною, боявся, що поки служитиме, таку красуню хтось інший забере.
Привіз Лука молоду дружину до своєї матері у с.Радалівку, а сам поїхав далі служити. Настя і свекрусі допомагала, і в колгоспі працювала. Спочатку деякий час у місцевій бригаді, а далі – на фермі.
Після служби повернувся додому чоловік, почали господарювати. Лука теж пішов трудитися у місцевий колгосп, різні роботи доводилося виконувати, але ніякої праці не цурався. Бідність тоді була неймовірна. Та подружжя Турів було роботяще, збудували у Радалівці власний дім. Тоді з будівельних матеріалів були лише глина та солома, але молодята раділи тому, що мають власну оселю. У 1955 році народився у подружжя Турів первісток – Григорій. Анастасія Петрівна розповідає, що аж 17 років чекала на народження другої дитини і в 1973 році доля послала їй синочка Михайла.
Діти виросли, вивчились, створили власні родини. Четверо онуків тішать серце люблячої бабусі – Наталія, Дмитро, Владислав і Михайлик.
10 років минає як немає поруч з Анастасією Петрівною її опори, її коханого чоловіка Луки Григоровича. Болить, обливається жалем серце матері від того, що минулоріч пішов у засвіти і старший її синочок Григорій, смерть якого дуже підкосила здоров’я Анастасії Петрівни. Її підтримує молодший син, внуки, брати та сестри, з якими зберігають щирі, теплі родинні стосунки.
Жінка розповідає як у 2012 році приїздили на гостину всі брати і сестри, як зустрічалися, спілкувалися, разом відвідували батьківські могили. З 8 чоловік дітей всі живі-здорові. Анастасія Петрівна говорить, що окрім неї всі брати і сестри мають спеціальності. Брат Микола здобув вищу освіту, проживає у Києві, має ступінь кандидата технічних наук, Михайло живе у Глобиному, а Григорій – у Зубанях. Наймолодший брат Анатолій проживав з родиною у Полтаві, а після смерті тестя та дружини мешкає у с.Романівка. Сестра Марія закінчила Харківський фінансово-економічний інститут, живе зараз на окупованих територіях у Донецькій області, Наталія – у Миколаївській області, а наймолодша сестра Люба мешкає у Глобиному.
Анастасія Петрівна з великою любов’ю розповідає про своїх рідних, за кожного з онуків, братів-сестер чи племінників вона знає все, може годинами цікаво розповідати про своє життя та життя своїх близьких. Говорить, що брати і сестри хотіли її переселити у Зубані, придбавши там газифікований будиночок поблизу садиби брата Григорія. Але вона не захотіла переїздити з Радалівки, бо тут багато друзів у її синів. Ради Григорія та Михайла вирішила залишитися у Радалівці. Тепер, на жаль, Гриша вже не порадує матусю своїм візитом…
У Анастасії Петрівни Тур 41 рік трудового стажу у місцевому колгоспі. Хоча працювала тяжко, але пенсію заробила невелику. У свій час жінка була активним учасником художньої самодіяльності Радалівського сільського Будинку культури, адже мала чудовий голос. Все встигала – і в домі лад навести, господарство та город попорати, дітям та чоловіку увагу приділити, і у складі колективу художньої самодіяльності об’їхати всі ферми, всі бригади, щоб людям настрою та життєвого позитиву додати.
Тож нехай ще довго-довго привітна оселя Анастасії Петрівни Тур радо вітає гостей, а господиня буде енергійною, здоровою та бадьорою на радість усій своїй великій родині. З роси і води Вам, шановна Анастасіє Петрівно, позитиву та радості від кожного прийдешнього дня!

Роки молоді
Анастасія Петрівна (четверта зліва) з братами та сестрами біля
могили батьків. 2012 рік

Матеріал підготували: