А ВЕСНА СТОБАРВНА І СТОЗВУКА ЮВІЛЕЙ ПРИНЕСЛА НА ПОРІГ

Олександр СТЕПАНЕНКО, с.Білецьківка

2 квітня, коли красуня весна вже владно господарює на землі, до колишнього аграрія, мудрого господарника та талановитого керівника, який надзвичайно багато зробив для подніпровського краю і залишив пам’ятний слід в історії Кременчуцького району і просто порядної, щирої, доброзичливої і чуйної людини – Олександра Петровича Степаненка прийшов 70-річний ювілей.
Загорілася життєва зоря ювіляра в 1951 році на Київщині, але вже наступного року родина Степаненків перебралася до Лохвицького району. У мальовничому селищі Сенча промайнули кращі роки безтурботного дитинства та неповторної юності. Скільки стежок-доріжок здолав Сашко разом зі своїми братами Валерієм та Віктором – не злічити! Їхні батьки все своє життя сумлінно працювали на місцевому підприємстві, що носило звучну назву «Заготзерно», батько – начальником дільниці, мама – різноробочою. Тож з самого малечку зростали три брати Степаненки в любові до праці , знали ціну хліба і праці мозолястої, людей цінували і себе на поталу не давали.
Одразу ж після школи пішов Сашко незнаними шляхами в широкий світ – розпочалися його трудові університети. Спочатку, аби заробити свою копійчину, працював робітником у місцевому бурякопункті, а згодом помандрував до бабусі в Рязань, де на заводі «Рязсільмаш» був фрезерувальником.
А в квітні 1969 року покликали Олександра ратні дороги, а ще море неозоре. Свою військову службу юнак з Полтавщини ніс аж у Сєвєродвінську, що в Архангельській області. Довелося Олександру Степаненку стати моряком на довгих три роки, навіть кілька місяців провів на підводному човні. Саме ця служба та море загартували його чоловічий характер, навчили цінувати дружбу, бути відповідальним за свої вчинки та доручену справу.
Коли ж гарний та статний моряк, який борознив неозорий морський простір, повернувся додому, до рідного Полтавського краю, його серце потяглося до землі. Тож, не вагаючись, вступив до Полтавського сільськогосподарського технікуму, де здобув професію агронома-агрохіміка.
Весною становлення Олександра Степаненка став доленосний березень 1975 року. Саме тоді професійні дороги привели молодого агронома у колгосп імені Куйбишева, що в Максимівці. Робота в господарстві виявилася для нього незабутньою школою професіоналізму, досвіду, відповідальності та людяності. Тут він остаточно впевнився у правильності свого вибору, прикипів душею до землі. Й де б не працював, куди б пізніше не закидала його доля – в кам’янопотоківський радгосп імені Щорса, в білецьківський «Більшовик» чи в пронозівський радгосп імені Крупської, на яких би посадах не був – бригадиром, секретарем парткому, директором господарства чи сільським головою, він ніколи не зраджував своїм життєвим принципам, завжди був справедливим і толерантним.
Ще одна знакова весна в його долі – квітень 1998 року, коли депутатський корпус району обрав Олександра Степаненка головою Кременчуцької районної ради. За три скликання керівної діяльності Олександру Петровичу на теренах району довелося зробити чимало в розвитку сільськогосподарської галузі, утриманні об’єктів соціально-культурної сфери та побутового обслуговування, в медицині та освіті, в питаннях газифікації та благоустрою. Керівник не виокремлював для себе питань незначних, другорядних і кожен свій день заповнював турботами про людей.
12 років, наповнених трудовим неспокоєм, присвятив Олександр Петрович служінню громаді на посаді голови районної ради. Навіть, вийшовши на заслужений відпочинок, не залишився осторонь суспільних справ: білецьківські виборці виявили йому високу довіру, обравши депутатом районної ради. Він очолював постійну комісію з питань бюджету, приватизації та підприємницької діяльності, продовжував працювати над вирішенням проблем району, рідного села Білецьківка.
За значний особистий внесок в соціально-економічний розвиток Кременчуцького району рішенням 16 сесії 7 скликання Кременчуцької районної ради від 7 грудня 2017 року Олександру Степаненку присвоєно звання «Почесний громадянин Кременчуччини».
Нині Олександр Петрович вирішив перепочити від постійної громадської напруги та шаленого життєвого темпу. З головою поринув у родинні турботи. Адже сім’я для нього – найголовніше, найрідніше, найдорожче. Кохання всього свого життя, сірооку красуню Ніну, він зустрів, будучи студентом. І так, рука до руки, плече до плеча в любові і злагоді прямує подружжя Степаненків непростими життєвими дорогами багато зим і літ. Виростили гідними людьми своїх двох синів-соколів, Владислава й Андрія, радіють успіхам найкращих у світі онуків Олександра та Ярослава.
Життя прожите недаремно, є ким пишатися, є що згадати.
Тож, шановний ювіляре, здоров’я Вам міцного на многії літа, родинного тепла і затишку! Хай доля й надалі буде щедрою й прихильною до Вас. Осипаються дні пелюстками, непомітно спливають роки. Не сумуйте, пишайтесь літами, бо не марно прожиті вони. Нехай Бог посилає здоров’я і силу, весна дарує молодості цвіт, щоб ви добро на цій землі творили з любов’ю в серці ще багато літ!

Матеріал підготували: